Читати книгу - "«Ілюстрована Історія України»"

запорозька старшина досить довго тримала ся між Мазепою і Скоропадським як нічия, і тільки в перших місяцях 1709 року перехилила ся рішучо на шведський бік і післала своїх послів до Мазепи, а в марті кошовий з військом Запорозьким прибув сам в шведський табор і витав короля латинською промовою. Шведи були дуже утішені сим запорозьким військом, його воєнним вишколеннєм і досвідом, але їм сей прибуток не пішов на здорове, а Запорожцям тим меньше. Шведський король, щоб забезпечити собі зносини з Запорожем, посунув ся ще далі на Україну й застряг під Полтавою, що не піддала ся йому, а загорожувала дорогу на Запороже. А на Сїч тслано московські війська й здобуто її, завдяки бувшому Сїчовику ґалаґану, що тепер, відставши від Мазепи, з усіх сил вислужував ся перед царем, а знав усі запорозькі стежки і доріжки. Запорожці піддали ся на обіцянку ґалаґана і московських офіцерів, але слова їм не додержано і немилосердно покарано за повстаннє: „голови луплено, шию до плахи рубано, вішано й иньші тиранські смерти задавано, мертвих з гробів богато— не тільки товариства (козаків), але й ченців відкопувало, голови їм відтинано, шкуру луплено, вішано" Запорожці по сім, які заціліли, перенесли свій кіш на татарську територію, до Олешок, недалеко устя Дніпра. І там Січа була 19 літ.

За сим погромом Січи, в місяцї маю, наступив, місяць пізнійше, погром і шведської армії під Полтавою. Розгромлено шведське військо і останки його рушили за Дніпро на турецьку територію. Але московське військо йшло за ними слїдом. Карл і Мазепа зневеликими відділами салдатів і козаків ледви встигли утікти за Дніпро, решта війська мусіла піддати ся московському війську, що догонило їх над Днїпром. Старшина українська, шо була ще з Мазепою, піддала ся Москві здебільшого зараз по полтавській битві. Мало хто пішов за Мазепою: генеральний писар Пилип Орлик, племінник Мазепи Андрій Войнаровський, прилуцький полковник Дмитро Горленко, військовий обозний Іван Ломиковський, генеральний бунчужний Федір Мирович, генеральний осаул Гр. Герцик й иньші. Через степи утікли вони з королем до Тягині (Бендер) і тут отаборили ся з ним на кілька літ.

Карло заходив ся втягнути доконче Туреччину в війну з Москвою, і се вдало ся йому. Але Мазепа не дожив до сього: зломлений, перемучений всякими трівогами, непевний свого житя (бо цар Петро не устанно силкував ся добути його в свої руки і візиру турецькому обіцяв 300 тис. талярів як би його видав) він росхорував ся і вмер 22 серпня. Похоронено його в монастирі в Галацї, на Дунаї.

97. Орликові заходи

Старшина, що була при Мазепі, козаки та сїчовики з своїм Гордієнком все таки ще не покидали своєї думки про те, щоб за гіомічю Швеції й Туреччини вирвати Україну з московських рук: в тім була тепер вся їх надїя. По довгих переговорах на місце Мазепи вибрано гетьманом Орлика (в квітні 1710 р.). При тім списано інтересні постанови, яке має бути правлїннє гетьманське Хоч сї постанови не були здійснені, бо взяти Україну в свої руки сим людям не удало ся ніколи, — але вони цікаві, як вираз поглядів і бажань сих людей, що- звязали свою долю з визволеннєм України. В постановах сих богато нового, що могло б бути важним кроком наперед.

Єсть тут і замітні початки чисто парляментарного устрою. Зазначено тут, що останніми часами гетьмани стали присвоювати собі „самодержавную владзу, узаконили самовластієм такеє, право: так хочу, так повелїваю". Тому ся конституційна хартия постановляє на будуче такі порядки: три рази до року, на Різдво, Великдень і Покрову мають бути „генеральні ради" в гетьманскій резинденції для порішення всяких важнїйших справ; на ті ради мають приїздити: генеральна старшина, полковники з усею полковою старшиною і сотниками, виборні від полків „генеральні совітники" і депутати запорозької Сїчи. Як би в управі гетьмана або в його дїлах помітне було щось шкідливе для народнього добра, тодї старшини і совітники мають право то „виговорити" гетьманови, а він за те не має на них гнівати ся або їх карати. Без рішення отсеї генеральної ради гетьман може відправляти, тільки пильні справи, яких не можна відкладати, і то тільки за радою генеральної старшини. Ніяких секретних зносин і кореспонденцій гетьман не має права вести. Не може також роспоряжати скарбом військовим: до того має бути вибраний генеральний підскарбій, а гетьман має свої доходи, призначені „на булаву і особу його гетьманську". Далі постановляло ся, аби гетьман пильнував, щоб людям військовим і посполитим не чинено надмірної тяжкости, утиску і здирства, від котрого вони кидають свої оселі та йдуть „у прочку", шукати лекшого прожитку в заграничних сторонах: Забороняло ся старшині і всяким „військовим і посполитим урядникам" обертати козаків і посполитих до них не належних на свої господарські роботи, відбирати грунти або силою змушувати до продажі, забирати за які небудь вини майно людське або обертати людей собі на роботу, і т. д. Добре то все було-але не удало ся його здійснити, не удалося укладчикам сеї хартиї вернути ся на Україну—заводити ті нові порядки. Надїя, правда, якийсь час манила, а була хвиля, що й здійсненне її здавалось луже близьким. Король шведський прирік, що не замирить ся з Москвою, поки не дібеть ся, що Україні привернена буде її свобода. Те саме пообіцяв Запорожцям хан кримський. Туреччина, боячи ся московської переваги, теж пристала до Швеції, в осени 1710 р. розірвала зносини з Москвою і на весну визначила похід. Весною 1711 р. Орлик з своїми козаками і Татарами та помічними полками польських панів з шведської партиї рушив на правобічну Україну, в ті полки правобічні, що від 1704 р. були під московською зверхністю.

Тутешні городки піддавали ся йому; піддала ся Умань, Богуслав, Корсунь; генер. осаула Бутовича висланого зза Днїпра Орлик розбив. Але коли приступив під Білу Церкву, тут дїлЬ не пішло, богато з Орликового війська погинуло, а Татари тим часом почали грабувати край, серце людей тутешнїх почало від Орлика відпадати, і він скорше завернувся назад.

Літом 1711 року рушив на Турків цар Петро. Понадіявши ся на обіцянки молдавські, необережно загнав ся він на Прут, як Шведи на Україну. А тут його обступило турецьке військо і попав він в останню біду. Орлик сподївав ся, що тепер можна буде продиктувати цареви свої бажання що до Українців: цар мусить зрікти ся всяких прав на Україну.

Та все поправили побрязкачі царські: візира турецького підкуплено, він випустив Петра з його армією на дуже легких умовах,