Читати книгу - "Заборонені чари"

і на день раніше. Так воно, власне й було б, якби Октавіан, у прагненні чимшвидше доповісти своєму королю про дивних чужоземців, не вирішив змінити маршрут. Замість їхати навпростець до столиці, він спрямував свій кортеж у Флорешті — що трохи подовжувало шлях, зате дозволяло раніше зв’язатися з Флавіаном. Так і вийшло, що вони розминулися з загоном Радечану, який рухався головним трактом з Паланти до Канабри.

Кейт і Джейн знали, що їдуть не найкоротшим шляхом. Ще в порту Траяну попередив їх, що має намір зробити невеликий гак і відвідати родичів. Оскільки йшлося лише про день затримки, Кейт з сестрою не стали відмовлятися від спільної подорожі. Зрештою, цей день нічого не міняв.

Слід зазначити, що підозри подружжя Траяну нітрохи не вплинули на їхнє ставлення до Кейта і Джейн. Навряд чи вони серйозно вважали, що їхні супутники — небезпечні чужинські чаклуни, просто вирішили перестрахуватися. Октавіан і надалі почував до Кейта щиру приязнь, а Боженка була в цілковитому захваті від Джейн. Так тривало до сьогоднішнього ранку, коли їм зустрівся один з загонів, відряджених Флавіаном на пошуки двох підозрілих чужоземців, що прибули до Канабри з Мишковича…

Збираючись невдовзі рушити в дорогу, молоді люди саме снідали в невеличкому трактирі, де напередодні зупинилися заночувати. Як звичайно, вони жваво розмовляли за столом, аж раптом Кейт помітив, що поведінка подружжя Траяну змінилася. Вони підтримували розмову вже не так охоче, ніби над силу, їхні усмішки стали вимушеними, рухи — скутими й нервовими, а погляди зробилися якимись стурбованими.

За чверть години до трактиру прибув загін з дюжини ґвардійців під проводом декуріона Антоніу Кирте, який виявився троюрідним дядьком Октавіана Траяну. Можливо, все обійшлося б і без арешту, бо чужоземці й так прямували туди, куди наказав їх доправити Флавіан — до замку Флорешті, але тут утнув дурницю Кейт. Дивна поведінка Октавіана та Боженки безпосередньо перед прибуттям їхнього родича стала останньою ланкою в дедуктивному ланцюжку, який привів його до висновку, що подружжя Траяну — Конори. Цей догад уразив Кейта, мов грім серед ясного неба, і він мав необережність висловити своє припущення вголос.

На цьому жарти закінчилися. Добре що Кейт промовив заборонене слово „Конори“, коли поблизу не було сторонніх, бо інакше решту шляху вони з Джейн провели б зв’язаними і з затуленими ротами. Хоч і на превелику силу, та їм усе ж вдалося переконати Траяну й Кирте, що немає потреби вдаватися до таких жорстких заходів. Вірніше, вони переконали лише Боженку — а вже потім вона змогла переконати чоловіка, який, у свою чергу, переконав дядька. Припустившись однієї помилки, Кейт надалі був обережний і ретельно добирав кожне своє слово. Вони з Джейн непохитно стояли на тому, що їм украй важливо зустрітися з князівною Марікою, яка їх знає і зможе поручитися за них. У відповідь на зауваження Кирте, чому вони поїхали до Ібрії, замість звернутися до одного з мишковицьких Конорів, Кейт сказав чисту правду: окрім самої Маріки, єдині Конори, про яких їм відомо, це король Флавіан та князь Стеніслав.

За відсутності кращих, ці пояснення було прийнято. Антоніу Кирте обшукав Кейта й конфіскував у нього всі підозрілі предмети, включно з шокером. У Джейн, яку обшукувала Боженка, нічого вартого уваги не знайшлося. Потім оглянули всі їхні речі в валізах і, серед іншого, долучили до конфіскованих предметів обидва Ключі. На гроші та коштовності не звернули ні найменшої уваги, зате Боженка аж очманіла, коли в Джейниній валізі виявила цілий скарб — купу білизни з їхнього світу і деяку косметику. Кейт уже злякався, що зараз їх, на додачу до всього, звинуватять у крадіжці Марічиних речей, проте Джейн вчасно зорієнтувалась і представила знахідку, як неспростовний доказ свого знайомства з Марікою — мовляв, ці речі було придбано в тому ж місці, де бере їх і вона. А де саме — секрет, до того ж не їхній.

Отак і вийшло, що весь четвертий день їхньої подорожі по суходолу вони провели як почесні бранці під пильним наглядом подружжя Траяну та під охороною королівських ґвардійців, що супроводжували їхній фургон. Це був дуже тяжкий для них обох день, і вони нетерпляче очікували настання вечора. Джейн бодай знайшла собі розраду в тому, що тепер, коли їх викрито, вона змогла надягти зручну та звичну для себе білизну й надушитися нормальними парфумами. У Кейта не було навіть такої слабкої втіхи.

Через ранкову затримку, кортеж прибув до Флорешті лише о десятій. У замку їх уже чекали і без будь-яких зволікань пропустили через браму, щойно Антоніу Кирте назвав себе. У внутрішньому дворі їх зустрів комендант Флорешті, домул Авреліан Овідіу Лучіан Струдза. Три його імені вказували на приналежність до найвищої їбрійської знаті, тому Кейта неабияк здивувало, що він обіймає таку скромну посаду.

Струдза поставився до Кейта з Джейн зовсім не як до бранців, хай навіть почесних, а як до дорогих гостей. Попервах Кейт вирішив був, що він не Конор і не втаємничений в останні події, але потім помітив, що й ставлення Антоніу Кирте до них відчутно пом’якшилось, а обличчя Октавіана та Боженки прояснішали і, поряд з утомою, виказували полегкість. Вони вже не позирали на своїх супутників з осторогою та підозрою, тепер у їхніх очах читалося палке зацікавлення.

Кейта і Джейн провели до різних, хоч і розташованих поруч кімнат, де вони помилися з дороги й перевдяглися в усе чисте. Кейт упорався з цим сам, а Джейн допомагала місцева покоївка. Ні її Елішку, ні Кейтового слугу Яруся до цього крила, що називалося королівським, не пустили. Як пояснив Струдза, доступ сюди дозволено лише надійним та перевіреним людям. Кейт розумів чому — адже Флорешті напевно часто відвідував сам король Ібрії і приймав тут гостей, що приходили до нього через портал.

Завдяки присутності в королівському крилі лише надійних і перевірених слуг, Кейтові та Джейн не довелося причепурюватися при свічках. Обидві кімнати, як і прилеглі до них мильні, освітлювалися скляними кулями, чиє світло було схоже на електричне. Такі кулі Кейт уже бачив у мишковарських покоях Маріки та Стена — або сховані в люстрах, або, як тут, просто вмуровані в стелю. Він і раніше здогадувався про їхнє призначення, а тепер отримав підтвердження свого здогаду.

Трохи згодом до