Читати книгу - "Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник"

ніж дві попередні, мудрішу, могутнішу. Це справді злиття сердець, про яке мріють численні покоління на нижчих планетах.

Я теж пам’ятала, що завжди несла в своєму серці тисячі і мільйони різних істот. Та хіба ви теж не результат еволюції грандіозного ланцюга істот, починаючи від найнижчих?! Тільки у грубо матеріальних світах цей процес вдосконалення відбувається з муками і боротьбою, шляхом жорстокого змагання, а у нас — шляхом великої гармонізації сердець і розуму.

Блакитна Зірка — це ніби вершина безконечно великого трикутника, до якої прагне весь Цикл Світів, розміщених у доступних нам координатах. І хоч Блакитну Зірку не видно з вашої системи, але вона доступна для вас у майбутньому, коли ви пройдете нові спіралі розвитку. Так само вашої зірки не можуть бачити нижчі від вас еволюції, яких теж безмежна кількість. Я багато разів подорожувала в такі світи разом з Полум’яним Серцем.

Але повернуся до основного.

Я була ніби клітина на периферії тіла. Відчувала свою єдність з усім тілом, але не несла такої напруги, як, скажімо, клітини мозку або м’язи кінцівок.

Я любила тварин, які в нас дуже розумні. Вони розуміють мову людей, охоче допомагають нам у роботі, коли це їм під силу. І вільно йдуть в ліси, на природу, коли їм хочеться пожити в звичних умовах. Велика дружба з’єднує розумних Істот Блакитної Зірки з живим світом. Тварини еволюціонують шляхом трансформації з нижчої форми у вищу, як у вас деякі комахи перетворюються з лялечки на метелика. Але в нас це набагато вище, тонше, прекрасніше. Я неодноразово була свідком таких трансформацій, коли в організмі тварини відбувався дивовижний синтез кращих його надбань: замість старої тварини з тієї ж основи — після стану так званого еволюційного сну — виникала більш висока істота.

Але найбільше я любила рослини, квіти.

На Планеті все в блакитних тонах, якщо порівнювати з вашими фарбами. Не можна уявити всі найтопші відтінки.

Перлисто-блакитні світанки над темно-синіми озерами.

Оксамитно-фіолетові ночі осяяні зорепадом фосфоричних птахів і метеликів.

Ніжні лазурні дерева з плакучими вітами, які перед сходом Світила співають ледве чутну мелодію пробудження.

Сині в’юнкі рослини з небесними квітами, які можуть літати. Для вас це дивно? А на моїй Планеті — це просто. Я можу покликати квітку, і вона прилетить мені в руки. Я можу поставити її дома у вазу, а потім, помилувавшись кілька днів її красою, її ароматом, повернути назад, де вона росла. І це не шкодить їй.

Квіти, закінчивши цикл розвитку, не гниють, як на грубо матеріальних планетах, їх матерія розчиняється у просторі, породжуючи нове зерно індивідуума, з більш високими якостями. На Блакитній Зірці нема шиття, нема розкладу. Тільки безупинна прекрасна трансформація форм, шукання найкращого вияву, відповідного до суті істоти чи рослини.

Міста на Блакитній Зірці невеликі. Бо й населення там небагато. Я вже сказала вам чому. Безперервний синтез, з’єднання однакових сердець — ось шлях нашої еволюції. Обмін енергій відбувається не так, як у вас. У нас саме тіло обмінюється енергією з середовищем, як ви, наприклад, дихаєте. Я бачу, ви мене розумієте. Тому не буду зупинятись на цьому. Це єдиний шлях, яким підуть всі цивілізації Всесвіту.

Місто, де я жила, прекрасне.

Стрімкі, легкі сходи, які ведуть на відкриті веранди, висячі сади. Стіни будівель випромінюють ніжне світло. Вони можуть швидко міняти колір, залежно від бажання людини. Нема моторошних, темних тонів.

Коли заходить Світило — випромінює все навколишнє: стіни, дерева, постаті істот, поверхня Планети. Створюється рівний, чудовий, ніжний, приємний для ока фон.

До речі, ми бачимо всім єством, а не лише так званими очима. Очі спеціалізовані і служать аналізаторами свідомості у випадках напруженої наукової діяльності, коли треба проникнути в суть нового явища, предмета, процесу.

На площах міста — давні скульптури з фосфоричного казкового каменю. Вони — утвір далеких цивілізацій, наших попередників. У вас є назва — Сфінкс. Ця фігура — велика загадка, в ній — Велика Тайна Буття.

Я любила милуватися заходом Світила біля Сфінкса.

Швидко мінялись тони, не порушуючи гармонії кольорів, не вносячи дисонансу. При Світилі моє вбрання, легеньке платтячко, здавалося полум’яно-синім, а ввечері засяяло власним світлом і стало перлисто-блакитним.

Все це природно у нас. Очі звикли до дивовижної чистоти барв, до їх прозорості, легкості, до простоти навколишніх предметів, їх закінченості.

Без кінця можна розповідати про наш Світ — милу Планету Блакитної Зірки. Але суть не в цьому. Я розкажу про той час, коли вся краса батьківщини померкла після зустрічі з Полум’яним Серцем.

Було так.

По всій Планеті пронеслася звістка. На Блакитну Зірку прибули з-за Великої Грані семеро Братів на чолі зі своїм Учителем. Вони були дітьми попереднього Циклу на Блакитній Зірці. Вони разом з усім людством еволюціонували і перейшли в той вимір, звідки не повертаються, залишивши па Планеті нові парості цивілізації, до якої належала і я.

Наші вчителі пояснили, що Брати зробили неможливе. Вони пожертвували новим, неймовірно високим станом своїм у Грядущому Циклі, щоб повернутися назад для допомоги відсталим цивілізаціям. Вони колись були Мандрівниками у Безмежжі, бачили безліч низьких планет, знали про страшну боротьбу і страждання, яке панує там. І серця їхні не могли бути щасливими, згадуючи про своїх молодших Братів. Бажання допомогти було таким могутнім, що воно зруйнувало усталені закони Природи, — Любов здійснила Чудо.

Я не сприйняла тоді слова вчителів до серця. Вони мені здавалися абстрактними. Я не уявляла конкретно, що таке страждання, Що таке жертва, що таке співчуття.

Одного разу в Школі Вищого Знання, де я навчалась, ми почули: прибув один з Братів. Ім’я його — Полум’яне Серце.