Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

Так ось чому Денис перед виходом заходив у кухню… І цей простий жест уваги зі сторони Ворона знову до сліз розчулив дівчину.

Вмивши солоне обличчя, Софія, навіть не вечерявши, пішла спати. І тільки притиснувшись до холодної стіни, відчула себе у безпеці.

Чотири наступні дні були якимось безглуздям на межі ірраціональності. Ніби висока температура тіла на фоні літньої спеки. Її постійно морозило, хоч на вулиці був аномально спекотний серпень. Софії хотілося закутатися у плед і пити теплий чай.

Всі ці дні вона провела на самоті. Ніхто не приходив. Лише кілька ввічливих повідомлень та дзвінків від батьків та друзів, які цікавилися її самопочуттям.

Аліса прислала їй фото малюка, а у розмові розповіла про те, як Міра зраділа зустрічі з братиком. Однак про Дениса не згадувала. Чи то не знала про їхню сварку, чи то знала, та не бажала порушувати цю тему.

Двічі Софія телефонувала до Марини. Першого разу подруга лише ридала у трубку. А вдруге була одухотворена тим, що може повернутися у місто і матиме де жити. Проте деталі не розголошувала. Софія лише запитала, чи не збирається вона повертатися до Сашка. Марина запевнила, що це в минулому і їй вже допомагають оформити документи на розлучення.

А от від Дениса не було ніяких звісток.

Від усвідомлення того, що він здався і дав їй спокій, дівчина ніби повернула собі колишню рівновагу. Врешті, він зрозумів, що жити, дотримуючись контракту буде і справді кращий варіант для них і дитини.

На третій день своєї неспланованої ізоляції, Софія знудившись, набрала до Віри. Однак та збила виклик і через кілька хвилин перетелефонувала їй на відеозв’язок.

Софія прийняла дзвінок і очманіла. Замість сірого, дощу, який прийшов на зміну спеці, Віра усміхалася їй на тлі сонячного пляжу.

– Привіт, – весело протягнула подруга.

– Господи, Віро, де це ти? – вражено запитала Софія.

– Ти не повіриш! Ми вже другий день у Греції.

– Що? – Софія і справді не вірила.

– Все сталося так спонтанно, що я навіть не мала часу тобі повідомити! Моя компанія видала нам гарячу путівку на курорт на узбережжі Середземного моря. Дорогий готель з двома спальнями, смачна їжа, тепле море і круті екскурсії, – останнє подруга, безумовно, повідомила для Софії.

– Я думала, ви на межі розлучення…

– Ми теж так думали… Але тут ця відпустка… Ми стільки обговорили! Мирон зізнався, що ненавидить свою роботу, терпіти не може довгі відрядження і щоразу впадає у депресію, покидаючи нас. А я розповіла про те, що підозрювала його у зраді.

– І що сказав Мирон? – обережно запитала.

– Розреготався. І то так голосно, що ледь не розбудив малого, який спав у сусідній кімнаті. Сказав, що у нього навіть подумки не вийшло б з іншою. А він це намагався уявити, коли гадав, що я розлюбила його і хочу розлучення. Як тільки ми повернемося додому, він підпише заяву на звільнення, бо вже знайшов роботу викладача у нашому місті. Буде працювати у місцевому університеті та щодня приходитиме додому до шостої вечора, – щасливо усміхнулася Віра. – Боже, якби ми просто сіли та раніше поговорили, то не було б цього кошмарного року!

– Я рада, що зараз у вас все добре, – щиро проказала Софія.

– Я знаю, мила. Дякую. А ти як?

– Я вагітна, – вказала на живіт.

– Що? – Віра закричала так голосно, що динамік зарипів.

Наступні пів години Софія розповідала про романтичний відпочинок з красивим чоловіком. Відпочинок закінчився, а з чоловіком вона назавжди буде пов’язана дитиною. І тільки дитиною.

– Чудово! Коли приїдемо, відразу до тебе. Артур все питає, як дитинка поміщається у животику.

– Може, невдовзі, зрозуміє це з прикладу власної мами? – хитро запитала.

– Так, – засміялася Віра. – Ми з Мироном були б щасливі.

Вони ще трохи поговорили й подруга відключилася. А Софія забігала кухнею, щоб приготувати вечерю для батьків, які повинні були сьогодні навідати її. Дівчина зробила рибні котлети, запекла картоплю. Цього б вистачило. Але вона додатково приготувала ще чотири закуски та два десерти, аби перебити суперечку стуком дверцят холодильника, коли діставатиме фаршировані яйця чи писком мікрохвильовки, коли підігріватиме млинці з грибами та сиром.

Перед самим приходом батьків, Софія випила чашку м’ятого чаю, хоч і сумнівалася в тому, що він допоможе їй спокійніше реагувати на сварки за столом.

Мама з татом приїхали о шостій вечора. Мовчки вийшли з авто, без слів пройшли доріжкою до її дверей.

«Супер, – подумала Софія. – Якщо вони обоє такі набундючені, то погризлися ще в дорозі».

Донька відчинила двері й привітно усміхнулася.

– Добрий вечір!

– Привіт, доню, – поцілувала її у щоку мама.

– Як ти себе почуваєш? – поцікавився тато.

– Все добре. Росту, – вказала на округлий животик.

– Так і має бути. Я, коли носила тебе, вже на п’ятому місяці була як бочка.