Читати книгу - "Невинна й небезпечна, Ольга Обська"

— Я маю тобі дещо розповісти. Попередити, наскільки небезпечною є проклята долина. Я сам одного разу мало не став її жертвою. Я дав обітницю мовчати. Але через все, що сталося останнім часом відчуваю, що в праві зняти з себе зобов’язання.

Розповідь батька вразила Маркеля. Той теж у молодості був зачарований таємницею колодязів і теж шукав спосіб приборкати їхнє отруйне марево. Тільки використовував не води магічних джерел, як Маркель, а заговорені камені. Але перший же експеримент короля мало не закінчився трагедією. Його врятувала Луїза. Батько не пам'ятав деталей. Лише її долоню на свлєму лобі та тихі незрозумілі слова. Виходить, мати Амалії застосувала до короля свій дар. Ось тільки Маркель уже знав, що цей дар прокидається в особливих випадках. Луїза захищалася. Дії батька чомусь несли для неї загрозу.

 

Ролейна перебувала в тривожній напівдрімоті, коли почула стукіт у королівські покої. Король впустив гостя. За голосом вона впізнала, що це Маркель. Вона відчула полегшення. Коли Амалія зникла, тривога душила не лише через дівчину, Ролейна боялася, що разом із нею міг зникнути і син. Адже він закоханий. А почуття затьмарюють розум, штовхають на необдумані вчинки. Але він тут. І серце може битися трохи спокійніше.

Королева сіла на ліжку, накинула халат. Проте, трохи подумавши, вирішила не виходити до чоловіків. Нехай поговорять удвох. Модест прикрив двері опочивальні. Але незабаром голосні слова почали долітати навіть крізь зачинені двері.

Ролейна не могла повірити, що почула. На тій стороні колодязів є інший світ? Але не це вразило її найбільше. Розповідь Модеста про те, як насправді відбулася його зустріч із Луїзою. Так ось чому чоловік говорив їй не всю правду — дав обітницю мовчання. Зради не було. Сльози текли по обличчю. Як Ролейна могла подумати таке про свого відданого короля? Як могла повірити брудним чуткам? Він був знайомий з матір'ю Амалії лише місяць. До того моменту, як вона врятувала його, не бачив жодного разу. А Ролейна стільки років тримала в душі гіркоту, образу та підозри. Ще й так несправедливо обійшлася з бідною дівчинкою, сиротою, на долю якої і без неї випало достатньо гіркої несправедливості.

— Не плач, кохана, — Модест провів сина і зайшов до опочивальні. Сів поруч на ліжко, ніжно поправив пасмо, що збилося на обличчя. — Із дівчинкою все добре. Я впевнений.

— Пробач мені, — Ролейна притулилася до його плеча. Такого міцного і надійного. У голові досі звучали слова чоловіка, сказані синові: «За нею хоч за край світу».

— За що пробачити? — Модест ласкаво провів тильною стороною долоні по щоці, знімаючи сльозинки.

— Не питай. Просто вибач.

— Я пробачаю тобі, кохана. І ти пробач, якщо свідомо чи несвідомо зробив боляче, — його губи торкнулися її губ. У грудях защеміло, ніби це їхній перший поцілунок. Як же Ролейна кохала свого короля.