Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

б мені позицію, про яку я досі навіть не мріяла. Навіщо мені якась дурнувата помста?

Вона посміхнулася ширше, змірюючи злодія уважним поглядом.

Незважаючи на, здавалося б, легкість, із якою вона це говорила, її погляд залишався непорушним і уважним. Альтсін кивнув: і справді, вона втрачала набагато більше, ніж він.

— Авжеж, — відповів він посмішкою, настільки ж широкою, наскільки й штучною. — Проте справа не в графі, а в бароні сек-Ґресі. Якби ти це так залишила — яку мала б впевненість, пані, що якось Евеннет не надішле тобі листа чи посланця із відомістю, після якої ти станеш заручницею його доброї волі?

— Це правда, — визнала вона. — Але якби мала капшук, то, може, він не насмілився б відкрито мене звинувачувати? Віддаси його мені?

Він вишкірився ще ширше.

— Авжеж, ні. Він у безпечному місці. Тут я міг би його зненацька випустити з рук, намагаючись витягнути ножа з-за спини.

— Ти мені не довіряєш, — ствердила вона більше весело, ніж обурено. — Чому?

— Бо ти мала кілька днів, щоб вигадати якийсь план, а пропонуєш найпростіший та найбоязкіший, — Альтсін стенув плечима. — Бо ми, люди з Низького Міста, наперед не довіряємо вам — людям із Високого. Переважно тому, що це ви ввели розподіл на Низьке й Високе. Я бачив перед твоєю резиденцією шістьох вартівників замість одного, як це було останнього разу. Ну й, вочевидь, я добре знаю, що ти можеш втратити більше, ніж я, а Санвес був лиш іграшкою, коханцем, яких у тебе чимало. Насправді це не твоя помста.

Дивився їй просто в очі, намагаючись не кліпати. Шукав… гніву, злості, болю? Презирства чи зверхності. Хоча б чогось, що дозволило б йому оцінити, як сильно баронеса готова ризикнути.

Вона кліпнула першою. Раптом очі її стали скляними й вологими. Вона стиснула кулак.

— Вийди, — кинула коротко.

— Але…

— Вийди негайно й не повертайся, поки я тебе не покличу, — вона розвернулася до хлопця спиною. — Або ж я викличу тих шістьох вартівників. Ну ж бо!

Він вийшов, старанно зачинивши двері. Сперся об стіну, склав руки на грудях. Служниця, що проходила повз, кинула на нього короткий погляд, але відмітивши його шовки й оксамити, опустила позір і побігла далі.

В резиденції панувало відчутне пожвавлення. Всі, від хлопців на побігеньках до якогось здоровила в лівреї першого лакея, бігали туди-сюди, носячи якісь папери, пакунки, кошики, а інколи навіть меблі. На перший погляд здавалося, що баронеса готувалася виїжджати з міста. Але якщо вона мала за кілька днів перетворити стару резиденцію Терліхів на місце для балу, то мала скористатися тим, що було під рукою. В цьому випадку — обстановкою власного будинку. Нарешті двері розчинилися.

— Увійди.

Цього разу це вона всілася за бюро.

— Мовчи, — кинула, ледве він переступив поріг. — Не говори, якщо я тебе не запитаю. Не стався до мене зверхньо або із насмішкою. Досі я вибачала таке, бо знаю, чому ти так поводишся. Ти виріс на вулицях і в порту, скуштував жорсткого життя, обманював, крав і вбивав, щоб вижити. Але ти вважаєш себе кимсь кращим і мудрішим, людиною з більшим досвідом. Санвес у цьому був схожим на тебе. Така ж мішанка з відчуттів приниження, нахабства й гніву. Але те, що я приймала в ньому, неможливо прийняти в тобі. Я й за менші провини наказувала хльостати людей та викидати їх на брук. Але не думай, що все в своєму житті я переводжу на гроші та інтерес. Розумієш?

Він придивився до неї уважніше. Власне, вона не змінилася. З’явилося лише трохи темних кіл під очима, на дні яких тепер горів крихітний вогник. І злодій не бажав розпалювати справжнє вогнище.

— Так, пані. І що ти плануєш?

* * *

Капітан корабля. Альтсін встав перед дзеркалом і ще раз оглянув своє віддзеркалення. Вона наказала йому підстригти волосся таким чином, наче йому доводилося ховати його під шкіряним капелюхом. Заборонила голитися, бо в Ар-Міттарі тепер була мода на кількаденну щетину. Баронеса нашмарувала його обличчя й передпліччя якоюсь маззю, яка, коли висохла, зробила його шкіру темнішою, наслідуючи засмагу того, хто цілі дні проводить на палубі корабля.

— Не можеш піти на прийом як купець, майстер цеху або чародій з Низького Міста, бо тут усі більш-менш знані — відомі. Було б підозріло, якби я запросила когось мало важливого. Ми нічого не зуміємо зробити з твоїм акцентом, тож ти не можеш прийти і як шляхтич з провінції. Тебе розпізнали б, щойно ти розкрив рота. Тож залишається капітан корабля з-поза міста. Всі моряки говорять на схожий манір, тож портовий акцент нікого не здивує. Як організаторка я можу запросити кількох осіб не зі списку. Зазвичай це непогана можливість, аби ввести в товариство нові обличчя. Так часто робиться, тож ніхто не повинен здивуватися.

Вона пояснювала це, наказуючи йому міряти все нові версії вбрань, поки, нарешті, не обрала те, що складалося з важких чобіт, суконних штанів, підперезаних широким поясом, сорочки й шкіряного кубрака, імпрегнованого олією та оздобленого такою кількістю срібних клепок і кілець, що той виглядав мало не як кольчуга. Все разом із металевими елементами було забарвлене в глибокий чорний колір. Лише на лівий зап’ясток вона наказала йому надіти браслет із полірованої сталі, із двома схрещеними веслами. Пояснила, що то символ капітана галери.

— Це найновіша мода серед багатих міттарських моряків, як на мій смак, така собі. І до них доволі далеко, тож ніхто не буде здивований, що в тебе немає тут родичів чи знайомих. Останнім часом Ар-Міттар наклав паскудні податки на наших купців, які намагаються купувати обладунки в їхніх зброярів. Взагалі на сталь і залізо. У відповідь наша Рада наклала настільки ж потужне мито на їхні кораблі з залізними виробами, тож торгівля обладунками й іншими такими речами завмерла. Але нещодавно з’явилася чутка, що група ризикованих та енергійних арміттарських капітанів готова допомагати нашим купцям, випливаючи з Ар-Міттару з кораблями, наповненими обладунками та іншим залізом, навантажуючи все це на їхні борти подалі від порту. Граф якось виказав зацікавленість такою ідеєю. Будеш одним з тих капітанів, які бажають запропонувати послуги від імені тієї групи.

Потім вона говорила тихо, мало не пошепки, повторюючи кільканадцять найважливіших прізвищ, які він мав запам’ятати, і всю інформацію про Ар-Міттар, яка, з її точки зору, могла йому надатися. Це виглядало так, наче вона намагалася переконати саму себе, що весь план — це щось більше, ніж відчайдушна імпровізація. Він слухав одним вухом.

— Це наче як стрибнути в океан зі