Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Розділ 14. Очікувана смертельна пастка

Відбір майже закінчено, і залишилися всього три кандидатки на роль королеви. Вся країна завмерла в очікуванні. Хто ж це буде: алійка з ельфійською кров’ю, що може принести віяння остаточного пробачення, герцогиня Канська, яку виховували як кузину її нареченого, чи ж темна конячка всього відбору – Йовіла фон Літтен? Читайте на сторінках “Панни в рожевому”. 

Також дізнайтеся, які кольори варто додати до свого гардеробу цієї осені – і викиньте нарешті ці тканини ромбом!..

 

 

Покої, у які зайшла Йовіла, перевершували усі її сподівання: це були трикімнатні апартаменти, не рахуючи ванної кімнати, величезної, але фактично пустої гардеробної та балкону з видом на озеро. Усе в покоях було настільки перебільшено розкішним, що у Йовіли складалося враження, що вона стоїть серед якогось музею. Вона боялася сісти на  гаптоване шовком крісло чи хоча би дихати в сторону світильників і люстри, що відблискувала у полуденному сонці тисячами кришталевих скелець. 

Але Йовіла була надто втомлена для того, щоб довго охати і ахати над оздобленням. Вона витримала скачку на конях, впала в сіно, а до того пережила найгірший день в усьому своєму житті. Тож вона обережно примостилася з краєчку гігантського ліжка, попередньо закривши штори. Їй не завадило би поспати. 

Коли Йовіла лежала в темряві цих розкішних кімнат, все, про що вона могла мріяти – так це знову опинитися у інституті артефакторики, у невеликій квартирі на другому поверсі, що вся заставлена книгами. 

Але, певно, у Вітана були покої і в палаці – як-не-як, родич принца і покійного короля; можливо, вони були такі ж абсурдно розкішні, як і ці, або навіть ще більш дорогі – всі в золоті і з вбиральнею, вирізаною з діамантів. 

Йовіла намагалася заснути, але замість того лежала вже годину поспіль без сну і прокручувала в голові думки знову і знову. Хто був вбивцею? Тепер їх залишилося троє, і якщо вона хоч щось розуміла, то це мала бути або Аніт, або Акулина. Спершу підозри Вітана здавалися їй вже зовсім дурними. Навіщо Акулині когось вбивати? 

Але тепер… Що більше вона думала про це, то більш ймовірним їй це видавалося. У ельфійки й справді не було жодного, навіть примарного мотиву бути на відборі. Вона не була закохана в принца (навряд чи хоч хтось із його наречених був), її не змусили батьки, вона не могла отримати від цього жодної вигоди. Тоді навіщо?

Те, що Акулина обіцяла все пояснити, збурювало у Йовілі тільки більше підозр. Яке могло бути адекватне пояснення всього, що відбувалося? Вона була втікачкою? Можливо, Акулина не хотіла й далі перебувати в Алії? Чи хотіла вивідати державні таємниці Сентри? Чи могла Акулина Сар, найдобріша дівчина, яку вона зустріла на відборі, бути шпигункою? 

Йовіла вже не мала відповіді на жодне запитання. Вона перевернулася на інший бік і втупилася у вхідні двері. 

З іншого боку, була Аніт Канська. Герцогиня, законодавиця мод і племінниця її величності Асторії. Названа племінниця. Які могли бути мотиви у Аніт? 

Вона могла хотіти влади – зрештою, майже завжди такі змови керувалися одним – бажанням влади, причому негайної і всеохопної. Але вона могла би її отримати і так – просто шляхом одруження на Еріку. Вона стовідсотково проходила у фінал відбору – так навіщо вбивала інших дівчат? Звісно, вона хотіла позбутися сильних (точніше, слабких, – виправила себе Йовіла) конкуренток, але цим можна було би зайнятися у самому фіналі відбору. Так навіщо вбивати їх з самого початку? 

До того ж, – подумала Йовіла. – Дуже сумнівно, що Аніт насправді потрібна влада. В неї була своя справа – сукні, просто чудові сукні – такі, про які мріяли усі сентрійські дворянки. А з королівського трону вона навряд чи зможе далі їх шити. А це Аніт справді подобалося – Йовіла бачила, що та таки горить своєю справою. 

То хто це міг бути? Аніт чи Акулина, Акулина чи Аніт? Під шум цих тривожних думок Йовіла нарешті поринула у не менш тривожний сон. 

Прокинулася вона від того, що у її двері хтось стукав. 

Йовіла сіла на ліжку, а потім обережно піднялася. Вона сумнівалася, що її убивця став би стукати у двері, але, зрештою, до неї не приходило багато вбивць. Вона обережно наблизилася до дверей і прислухалася. Там було тихо, тільки якесь шарудіння чулося час від часу. На свій страх і ризик Йовіла трохи причинила двері, готова відразу ж ними грюкнути у випадку найменшої небезпеки. Відчинила і відразу ж відчула себе дурепою: під дверима стояла покоївка. 

 – Доброго дня, – привіталася та, присідаючи у дрібному кніксені. Дрібному – тому що у руках дівчина тримала величенького паперового пакунка. Що у ньому могло бути, Йовіла навіть не уявляла. – Я прийшла допомогти вам зібратися до балу. Дозволите зайти? 

Йовіла відійшла у бік, прочиняючи двері вже по-нормальному, щоб у них могла боком протиснутися одна досить струнка людина. У невідомих палацових покоях вона зовсім не відчувала себе у безпеці. 

 – Заходь, заходь, – Йовіла причинила двері відразу ж після того, як покоївка зайшла всередину. – Тільки я ще навіть не милася… Зачекаєш трохи? 

Йовіла кинула поспішний погляд на годинник. Час вже близився до шостої, а в неї ще нічогісінько не готово – ні зачіска, ні макіяж, ні сукня. Щонайменше, з останнім проблем було найменше – у Йовіли була всього одна сукня, які підходила для появи на балу такого штибу. І, здається, їй таки доведеться з’явитися перед усіма столичними придворними у рожевій, трохи замалій сукні дебютантки. Що ж, Йовіла, бувало, соромилася і гірше. Переживе. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍