Читати книгу - "Чорний агат: Втрачена спадкоємиця , Ірина Кузьменко "

— Ти будеш найкращим батьком, Дем’яне. Будеш тим батьком, якого я ніколи не мала.

Мирослава провела рукою по його щетині. Дем, поцілувавши її долоню, нахилився й, взявши її обличчя в долоні, провів вустами по шоці.

— Ти холодна. Буду зігрівати тебе вночі.

— Ммм, — промуркотіла, ніби кішечка, і поцілувала Дем’яна в щоку.

Що таке кохання? Воно для кожного своє і настільки різне й неповторне, що не завжди можна дати йому чіткого визначення. Кохання проявляється у вчинках, діях, довірі, взаєморозумінні, повазі одне до одного, пристрасті. Кохання допомагає подолати будь-які труднощі. Воно ніби багаття, а багаття треба підтримувати, і це праця двох.

Час летів стрімко. День за днем, місяць за місяцем, і нарешті настала весна. Мирослава свідомо покинула фехтування, щоб більше уваги приділяти Дем’яну й навчанню. А Дем’ян своєю чергою робив все, щоб Міра була в безпеці. По його наказу дагратіонці, коли розібралися з демонами мотулу та мисливцями в Києві, відправилися в Ірландію. Він зміг домовитися з Реджиною, і воїни облаштувалися на околиці Кеймарту й взаємодіяли лише з Реджиною та Ейрном, адже чоловік сам погодився допомагати дагратіонцям у пошуках мотулу.

Природа прокидалася від зимових холодів. Сніг танув, через що з’являлися великі калюжі, по яких тупцювала дітвора. Для дітей це була розвага, для батьків новий стрес і клопіт. Яскраве сонце ставало теплішим, а день все довшим. З далеких країв поверталися птахи, і повсюди розносилося їхнє щебетання. І місто з приходом весни наповнювалося фарбами, звуками, запахами й натхненням. Проростала трава, і на деревах згодом появлялися бруньки, які перетворювалися в зелені листочки. А в ботанічних садах розквітали перші квіти.

Дем’ян і Мирослава, прогулюючись по Наводницькому парку, трималися за руки. Дійшовши до дерева з кованого заліза, зупинилися.

— А ти знала, що до дерева приходять закохані, щоб повісити стрічку й загадати романтичні бажання? — поглянувши на Міру, запитав Дем’ян.

— Звідки такі знання? — всміхнулася Мирослава.

Дем’ян усміхнувся й, поглянувши на Міру, підморгнув.

— Закохані в’яжуть стрічку на гілках, — додала Міра й, побачивши, що Дем’ян дістав із кишені червону стрічку, всміхнулася й продовжила говорити: — Щоб шлях молодят супроводжувала велика любов, то вони торкаються до листка.

— А щоб майбутні діти були красивими й здоровими — доторкаються до плодів, — промовив Дем.

Вони разом зав’язли стрічку. Мирослава, поглянувши на Дем’яна, вигнула брови.

— Я не розумію, що з тобою? — знизала плечима. — Відчуваю твоє хвилювання.

Дем’ян, глибоко вдихнувши, дістав з іншої кишені маленьку червону коробочку. Мирослава округлила очі.  

— Я кохаю тебе, Мирославо! — Дем’ян став на одне коліно й відкрив коробку.

Мирослава, поглянувши на каблучку, затамувала подих.

— Мої почуття до тебе стають глибшими, і я хочу, щоб ти стала моєю дружиною!

Мирослава видавила смішок, і Дем’ян, не очікуючи такої реакції, нахмурився. Вона покрутилася на місці й, провівши рукою по животу, попрохала Дем’яна піднятися. Коли він це зробив, Міра накинулася на нього з обіймами й, обхопивши його за шию, прошепотіла:

— Я не можу уявити своє життя без тебе. І для тебе також є одна новина.

Дем’ян обійняв Міру за спину вільною рукою. Вона, поглянувши на чоловіка, всміхнулася. По її щоках потекли маленькі сльозинки.

— Я вагітна, — прошепотіла.

Мирослава думала, що змогла перебороти всі свої сумніви. Утім, вибір весільної сукні насправді був ще тією проблемою. Міра вийшла в зал і, поглянувши на себе в дзеркало, зітхнула.

— Гарна сукня! — відклавши журнал, промовила Христина. — Утім, не твій фасон.

Мирослава закотила очі.

— Погоджуюся з думкою Христинки! — сказала Вікторія і пройшлася по салону.

— Зараз у мене таке відчуття, що я знову втрачу свідомість, утім, від того, що… не можу обрати весільну сукню! — розвела руками Мирослава.

Вікторія і Христина переглянулися.

— Доню, ти як себе почуваєш? — схвильовано запитала Вікторія.

— Мамо, я тримаюся. Мені потрібно заспокоїтися, а то в мене такі відчуття, що мої хвилювання передадуться доньці, — Мирослава поклала руку ще на плоский живіт і, глибоко вдихнувши, повільно видихнула. — Це ж лише сукня, — зітхнула.

— Дівчата, без паніки! — промовила адміністратор і покликала за собою Мирославу.

Коли Міра зайшла в примірочну кімнату, то побачила сукню з вишивкою.

— О, — простягнула Мирослава й провела руками по вишитим рукавам.

— Давай я допоможу зняти сукню, — промовила жінка.

Мирослава переодягнулася й, вийшовши з примірочної, покрутилася. Верх сукні був виконаний із мережива із легкою білою вишивкою, що надавав їй неповторного блиску та ніжного мерехтіння. На об’ємних рукавах були вишиті виноградні грона. Моделюючий корсет підкреслював всі переваги фігури, а тонкий атласний поясок із червоною вишивкою троянд зробив акцент на талії.