Читати книгу - "Серце Дракона, Вікторія Калінгер"

Глава 31

Глава 31

Минув вже місяць, відколи Мира та Драган вперше зблизилися. Від того дня ці двоє майже ніколи й не розлучалися. Спільні сніданки, обіди та вечері, на яких постійно обговорювалися справи Імперії і не тільки, стали для них немов традиція. А ще були короткі зустрічі у кабінеті, бібліотеці чи в майстерні Захарія. І звісно ж, спільні ночі.

- Сьогодні прийшло повідомлення із Рояла. Місцевий староста пише, що на днях вже буде відкрита перша школа. – Якось за сніданком Драган сповістив Мирі дуже радісну новину.

- Це ж чудово! – Не витримавши, дівчина зірвалася з місця і підбігла до чоловіка, міцно обіймаючи та цілуючи його у губи.

Імператриця була настільки щаслива, що навіть не звернула уваги на Олівію, яка сиділа навпроти неї і тепер з-під довгих вій косилася на цих двох.

- Ну, якщо ти реагуєш так на цю новину. То друга тобі сподобається ще більше. – Драган хитро поглянув на дружину.

- Невже?...

- Наші люди успішно подолали прохід між горами і тепер тримають свій шлях до Веріата.

Прохід між гір вдалося відшукати лише декілька тижнів тому. Спочатку, через нього пустили невелику групу людей для перевірки. А декілька днів тому туди вже відправився і караван, наповнений продуктами та іншими необхідними речами для міст Острова, де панував голод.

- О Богиня Матір, нехай їх шлях буде легким. – Дівчина сіла на своє місце і вони продовжили свій сніданок.

Як не дивно, та за цей місяць Мира вже звикла до Олівії. Звісно ж, вона бачила, які погляди дівчина кидає на її чоловіка та Драган на них зовсім не зважав, тому і Междемира з часом також перестала хвилюватися.

- Нащо вона тут? – Якось ввечері, лежачі у ліжку та міцно обіймаючи свого чоловіка, запитала Мира.

- Невже ти ревнуєш? – Драган гладив її по оголених плечах і усміхався.

- Не те щоб ревную, просто ж бачу, як вона на тебе дивиться. – Із сумом промовила дівчина.

- Колись я знав її батька і пообіцяв йому, що подбаю про неї, якщо з ним щось трапиться. Дівчина лишилася абсолютно одна і я її пошкодував. Але між нами ніколи нічого не було і не буде, Миро. Вона для мене лише, як молодша сестра. Не більше і не менше.

І більше вони до цієї теми не поверталися. Та й нащо, якщо присутність Олівії у палаці, Мирі зовсім не заважала.

Справи Імперія починали покращуватися. Питання зі школами, постачанням їжі, притулками і торгівлею по малу вирішувалися. З містечок кожного дня надходили втішні новини. Тай з інших Островів часто приходили листи із запрошенням Імператора та Імператриці на дипломатичні прийоми. Загалом, Цитадель, як і сам Острів Семи Морів знову розквітали та поверталися до життя.

А ще, до життя здається повернулося і щось інше. Після тієї ночі на березі моря, Мира раптом почала відчувати в собі якісь дивні зміни. Спочатку, це було щось незначне. Варто було дівчині розхвилюватися, як в Цитаделі одразу ж починала змінюватися погода. Ні з того, ні з чого, з неба починав лити сильний дощ, або ж піднімався пронизливий вітер, що зносив усе на своєму шляху. І Мира на це навіть би й не звертала уваги. Та сьогодні за сніданком трапилося дещо, що не на жарт налякало дівчину. Драган якраз повідомив про те, що завтра до них мають завітати торговці із інших Островів. І все б нічого, та Мира чомусь так розхвилювалася, що й не одразу помітила, як над їхнім столом зібралися сірі хмари і з них полив сильний дощ. Олівія із криками «Що це за чорна магія!», мокра і налякана чимдуж вибігла геть. Драган і далі продовжував сидіти за столом, спостерігаючи за дружиною із якимось дивним задоволенням. Здається, вся ця ситуація його просто веселила. Що ж до самої Мири, то дівчина була і збентежена і налякана водночас. Вона розгублено дивилася на зіпсований стіл і ніяк не могла зрозуміти, що ж таке тут діється. 

- Мо, зі мною щось не те! – Після випадку із дощем у малій їдальні, налякана Мира сиділа у хатині Мо.

- Що з тобою може бути не те? – Жінка, як і завжди стояла біля печі розмішуючи щось у великому казані.

-  Я не знаю, та щось точно відбувається. Варто мені перехвилюватися, як всю Цитадель накривають сильні зливи.

- Ну, це і не дивно. – Мо знизала плечима. – Таке і раніше бувало.

- Так, але ж не під час сніданку у приміщені малої їдальні?!

От тепер Мо була зацікавлена. Жінка лишила своє вариво та підійшла до столу, де сиділа дівчина. Уважно поглянувши на неї, Морена раптом сіла на стілець.

- Цього не може бути… - Промовила вона тихо.

- Ти про що? Чого не може бути? – Здається, від цих слів, Мира злякалася ще більше.

- Але як же…

 - Та ти мені можеш вже сказати, що зі мною!

- Виходить, Марго мала рацію… - Далі продовжувала бубоніти жінка, розглядаючи зацікавлено Миру.

- Мо, ти мене лякаєш. Що зі мною?!

- Я можу помилятися, та, здається, ти пройшла обряд і вступила у свою силу.

І поки дівчина приголомшена переварювала цю звістку, Мо, не гаючи ні хвилини, почала перевіряти свої здогадки.

Спочатку вона підсунула Мирі старий фоліант.

- Спробуй це прочитати. – Жінка підсунула їй під носа книжку, відкривши її десь на середині.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍