Читати книгу - "Скорочено Убити пересмішника"

Після церкви Джем читав футбольні журнали, а Джін і Діл гуляли на Оленячій луці. Діл запропонував піти і трохи розворушити Страхолюда Редлі. Дівчинка зауважила, що не варто його турбувати, і розповіла про різні події минулої зими. Її розповідь справила на Діла враження.

Коли стемніло, діти пішли вечеряти. Батько здивував усіх, бо після вечері зайшов до вітальні, тримаючи в руках довгий електричний шнур, на кінці якого була лампочка, і сказав, що декуди поїде. У нього був шевроле, але Аттікус користувався ним, коли йому треба було виїжджати в справах за межі міста, а в Мейкомбі завжди ходив пішки.

Коли тітка лягла спати, Джін і Джем вирішили піти у місто і розшукати батька. З собою вони покликали Діла. Як людина бувала, він нічого не питав, аж поки вони не вийшли на тротуар. Діти гуляли нічним містом і підійшли під будинок суду. Коли Аттікус ще тільки починав адвокатську діяльність, його контора містилася в будинку суду, але через кілька років він переїхав у в приміщення міського банку. Навпроти банку діти побачили знайомий шевроле.

Одначе Аттікуса не було. Контора була зачинена. Діти підійшли до окружної тюрми. Через грати з вікна другого поверху назовні звисав шнур, на кінці якого горіла лампочка без абажура. Біля дверей у кріслі, певно принесеному з контори, сидів Аттікус. Він читав. Джін хотіла побігти до тата, але Джем спинив її і сказав, що вони переконалися, що з татом усе добре, тому можна вертатися додому. Та раптом з боку Мерідіанського шосе одна за одною повільно під'їхали чотири запорошені автомобілі і зупинилися навпроти тюрми. Схоже було, що Аттікус на них чекав. З машин по одному і по двоє почали виходити люди. Це були кремезні чоловіки. Аттікус не зрушив з місця. Чоловіки підійшли ближче і заступили його. Друзі зрозуміли, що кремезні чоловіки приїхали покарати Тома Робінсона, а Аттікус сидів тут, щоб охороняти негра.

Джін зірвалась зі схованки і чимдуж побігла до батька. Джем скрикнув і разом з Ділом кинувся за нею. Дочка думала, що батько зрадіє, побачивши її, проте у його очах вона прочитала страх, який зник, коли біля неї опинився Джем і Діл. Від чоловіків несло спиртним, перегаром і хлівом. Аттікус сказав дітям іти додому, але вони ніяк не погоджувалися. Аттікус уперся кулаками в боки, Джем зробив те саме. Так вони й стояли один проти одного, зовсім різні: Джем успадкував від матері каштанове волосся, карі очі, овал обличчя, вуха щільно прилягали до голови; у батька волосся було чорне з сивиною, риси обличчя – прямі. І все-таки вони були схожі небажанням поступитися. "Сину, я сказав: іди додому". Джем похитав головою. "Я йому швидко покажу дорогу, — втрутився якийсь здоровань і, схопивши Джема за комір, турнув так, що той ледве втримався на ногах". "Не чіпай його!" — скрикнула Джін і вдарила чоловіка ногою. "Коротше, містер Фінч, зробіть так, щоб їх тут не було, — заревів котрийсь із чоловіків. — Даю вам на це п'ятнадцять секунд". І тут між чоловіками Джін впізнала батька Уолтера Канінгема. Вона почала говорити до чоловіка, розповідати про його сина, про те, як одного разу Уолтер снідав у неї вдома. Чоловік спочатку не звертав уваги на дівчинку, а тоді присів біля неї навпочіпки, взяв її за плечі обома руками і сказав, що передасть Уолтеру привіт. Коли він підвівся, то сказав чоловікам, що треба звідси йти. Кремезні постаті сіли в старенькі автомобілі і зникли.

Згори раптом хтось запитав, чи вони вже поїхали. То був Том. Аттікус заспокоїв його і сказав спати. В цей час іще один голос, уже з іншого кінця, порушив нічну тишу. Це був містер Андервуд з двостволкою в руках. Він допомагав Аттікусу охороняти Тома.

Діти з Аттікусом попрямували до банку, Діл ніс крісло. Аттікус і Джем були далеко попереду. У світлі вуличного ліхтаря Джін побачила, як Аттікус став куйовдити волосся Джема – саме так Аттікус виражав свої ніжні почуття.

РОЗДІЛ XVI

Додому усі поверталися тихо, щоб не збудити тітку. Аттікус заглушив мотор ще на під'їзній доріжці і самотужки закотив машину в гараж; усі зайшли в будинок через чорний хід, мовчки розійшлися по своїх кімнатах.

Зранку тітка довідалася про те, що сталося. Аттікус був радий, що діти прийшли вчора вчасно, і це допомогло врятувати Тома. Тітку дивувало, що Брекстон Андервуд, який терпіти не може негрів, взявся захищати Тома. Вся розмова відбувалася при Кел, а коли вона вийшла, тітка сказала Аттікусу, що треба при куховарці бути обережними. Батько вважав, що Кел можна довіряти, а щодо Канінгема сказав, що він порядна людина. Джін не погодилася, бо вчора цей чоловік уже був готовий разом з іншими бити батька. Аттікус сказав, що Канінгем був просто часткою натовпу. "Натовп – це люди, незалежно від того, які вони. Вчора ввечері містер Канінгем був часткою цього натовпу, проте все одно він лишався людиною… восьмирічна дитина примусила їх схаменутися. Це свідчить, що зграю диких звірів усе-таки можна зупинити, бо зрештою вони люди", — міркував Аттікус.

У цей день мав бути суд, і Аттікус пішов на роботу, попросивши дітей не йти в місто. Не встиг Аттікус вийти, як у їдальню підстрибуючи влетів Діл. Друзі пішли надвір і побачили багато людей, які прямували на суд. Міс Моді сказала дітям, що на суд не піде, бо і так ясно, що бідного хлопця чекає смертна кара.

Аттікус прийшов на обід додому і сказав, що весь час, з самого ранку, відбирали присяжних. По обіді Джін і Джем заскочили до Діла і втрьох подалися в місто.

Це справді був незвичайний день. Площу перед будинком суду заповнили люди, які розмістилися прямо на землі, на розстелених газетах, здебільшого компаніями, їли печиво з патокою, запивали теплим молоком просто з глечиків. Справжнісінький пікнік. В натовпі вешталися замурзані діти, матері годували