Читати книгу - "Американські боги"

це? народження? — аж ось оргазм відступає, і ця мить звільняє його від страху та дарує ясність його думкам. Він розмірковує, чи, бува, не галюцинує.

Бо ось що він бачить.

Він аж по самі груди всередині неї, і поки він з недовірою і зачудуванням витріщається на це, вона кладе руки йому на плечі і легенько натискає.

Він зісковзує глибше в неї.

— Як ти робиш таке зі мною? — питає, або думає, що питає, він, хоча, напевно, це все відбувається просто у нього в голові.

— Все робиш ти, милий, — шепоче вона. Він відчуває, як її вульва стискає, обтікає і його груди, і спину. Він запитує себе, який це має вигляд збоку. Він запитує себе, чому геть не боїться. А потім розуміє.

— Я боготворю тебе своїм тілом, — шепоче він, а вона заштовхує його далі. Статеві губи ґвалтовно ковзають йому по обличчю, і на очі наповзає темрява. Бількіс потягується на ліжку, як велика кицька, а тоді позіхає.

— Ага, — каже вона. — Точно.

«Нокія» грає пискляву електронну «Оду до радості». Вона прикладає слухавку до вуха.

Її живіт плаский, її піхва вузька і закрита. Її чоло і верхня губа поблискують від поту.

— Слухаю? — каже вона. А потім каже: — Ні, сонечко, тут його нема. Він відійшов.

Вона вимикає телефон і падає на ліжко в темній червоній кімнаті, затим ще раз потягується, заплющує очі, а тоді засинає.

Розділ другий

Везе її на цвинтар

Чорненький кадилах,

Та щось вона із цвинтаря

Не вернеться ніяк.

Стара пісня

— Я дозволив собі, — чесав язиком Середа, поки мив руки в туалеті Джекового «Крокодила», — попросити, щоб моє замовлення принесли до твого столика. Зрештою, нам треба багато чого обговорити.

— Я так не думаю, — Тінь витер руки паперовим рушничком, зіжмакав його і викинув до смітника.

— Тобі потрібна робота. А колишніх зеків рідко наймають. Через таких, як ти, порядним людям незатишно.

— Я маю роботу. Хорошу.

— Ти про «Біцепсів фільварок», га?

— Може й так.

— А от і ні! Не маєш ти ніякої роботи, бо Роббі Бартон мертвий. А без нього «Фільварок» теж наказав довго жити.

— Ви брехло.

— О, без сумніву. Я добряче брехло. По правді, я найкраще брехло, яке ти коли-небудь зустрінеш. Але так уже склалося, що цього разу я тобі не брешу. — Середа покопирсався в кишені, видобув складену у кілька разів газету та простягнув її Тіні. — Сторінка сім. Ходи. Прочитаєш за столиком.

Тінь штовхнув двері і вийшов із вбиральні. Повітря в барі було аж сизе від диму, з музичного автомата Dixie Cups співали «Айко-Айко». Тінь усміхнувся про себе, зачувши давню дитячу пісеньку.

Бармен вказав на їхнє місце в кутку. На столику з одного боку стояли миска чилі і бургер, а навпроти них — стейк із кров’ю і тарілка смаженої картоплі.

Мій вождь у багряній одежі іде,

Айко-айко, не мине

Ставлю п’ять баксів, тебе він покладе,

Чокамо-фіна-не

Тінь всівся. Відклав газету.

— Сьогодні вранці я вийшов з тюрми. Це моя перша страва на волі. Ви ж не матимете нічого проти, якщо я спершу повечеряю, а вже після цього почитаю ту вашу сторінку сім?

— Анітрохи.

Тінь жував гамбургер. Той виявився смачнішим за в’язничні. Чилі була добра, але, як Тінь виснував, розкуштувавши, не найкраща у штаті.

Лора готувала неперевершену чилі. Для страви вона брала нежирне м’ясо, темні боби, посічену кружальцями моркву і десь зо пляшку темного пива, пекучий перець треба було нарізати безпосередньо перед приготуванням, щоб не вивітрився. Якийсь час страва стояла на вогні, потім Лора додавала червоного вина, лимонного соку, дрібку кропу і — ретельно відмірявши — своїх секретних спецій. Тінь неодноразово просив її показувати і пояснювати так, щоб він зрозумів. Він вивчав кожну її дію, від того моменту, як вона наливала оливкової олії на денце каструлі і смажила в ній кружальця цибулі. Він не полінувався занотувати рецепт крок за кроком, інгредієнт за інгредієнтом — і якось навіть виділив вихідні, коли Лора була у відрядженні, на приготування її чилі. Страва вийшла їстівною. Тінь приготував непогану на смак, але точно не Лорину неперевершену чилі.

На сторінці сім газети, яку він узяв до рук, Тінь уперше прочитав письмове повідомлення про смерть своєї дружини. Це було дивно: він почувався, ніби читає оповідання про якусь Лору Мун, двадцяти семи років, якщо вірити написаному, і Роббі Бартона, якому було тридцять дев’ять, і про те, як вони їхали швидкісним шосе в машині Роббі, аж допоки не виїхали назустріч фурі з цистерною. Водій вантажівки хотів уникнути зіткнення, і його фура, міняючи смуги, зачепила бік машини Роббі. Ту повело слизькою дорогою і занесло в кювет, де вона на повній швидкості влетіла у дорожній знак і зупинилася.

Команда рятувальників прибула за лічені хвилини. Роббі і Лору витягли з розбитої машини, але обоє були мертві ще до того, як їх привезли до лікарні.

Тінь склав газету як вона була і відправив її через стіл назад Середі, поки той жер свій стейк. Шмат м’яса був такий кривавий і жилавий, ніби ніколи не бачив кухонного вогню.

— Заберіть свою газету.

Роббі був за кермом. Напідпитку, певна річ, хоча в газетній замітці про таке не напишуть. Тіні уявився вираз обличчя Лори, коли та зрозуміла, що Роббі занадто п’яний, щоб вести машину. Це видиво розгорталося в його уяві, і він нічого не міг із собою вдіяти: ось Лора кричить на Роббі, кричить, щоб він з’їхав на узбіччя, тоді машина врізається у вантажівку, кермо вивертається...

...машина на узбіччі, розбите скло виблискує у світлі ліхтарів, як крига чи дорогоцінне каміння, а кров перетворює його на рубіни. Два тіла, мертвих чи при смерті, тіла, які витягують із розбитої автівки, тіла, які кладуть на узбіччі одне поруч з іншим.

— Отже? — поцікавився Середа. М’яса перед ним уже не було, він розрізав стейк на великі шматки і поглинув із такою жадібністю, ніби з голодного краю. Зараз він наминав картоплю, полюючи виделкою за шматочками на тарілці.

— Ви не збрехали. У мене нема роботи.

Тінь вийняв з кишені четвертака гербом донизу. Підкинув його