Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

який, сідаючи знову на тріножок, бере хлопчика за руку, щоб підбадьорити його. Клеопатра, люто ревнуючи, встає й на всі очі дивиться на них.

Клеопатра (з розпашілими щоками). Бери свій трон: я не хочу його. (Вона поривчасто встає з крісла й підходить до Птоломея, який відступає від неї). У цю ж хвилину йди й сідай на своє місце.

Цезар. Іди, Птоломею. Завжди треба брати трон, коли його пропонують.

Руфій. Я сподіваюся, Цезарю, що в тебе буде досить здорового глузду піти за власною порадою, коли ми повернемося до Риму.

Птоломей помалу вертається до свого трону, далеко обминаючи Клеопатру; і видно, що боїться її рук. Вона займає його місце поруч Цезаря.

Цезар. Потінію...

Клеопатра (перебиваючи його). Хіба ти не зо мною хочеш говорити?

Цезар. Мовчи! Відкрий тільки рота раніше, ніж я тобі це дозволю, і тебе буде з’їдено.

Клеопатра. Я не боюся. Цариця не повинна боятися! З’їж краще мого чоловіка, якщо хочеш: в і н боїться.

Цезар (здригнувшись). Твого чоловіка! Що ти хочеш цим сказати?

Клеопатра (показуючи на Птоломея). От оцю штучку. (Обидва римлянини й британець здивовано дивляться один на одного).

Теодотій. Цезарю, ти тут чужинець і не обізнаний з нашими законами. Царі й цариці Єгипту не можуть брати шлюбу ні з ким, крім осіб їхньої власної царської крови. Птоломей і Клеопатра — від народження подружжя, так само від народження — брат і сестра.

Британій (шокований). Цезарю, це непристойно.

Теодотій (ображений). Як!

Цезар (опанувавши себе). Пробач йому, Теодотію, він варвар і гадає, що звичаї його племені й острова — закони природи.

Британій. Навпаки, Цезарю, це оці єгиптяни варвари; і ти не правий, підтримуючи їх. Я кажу, що це скандально.

Цезар. Скандально чи ні, мій друже, але це відчиняє ворота для миру. (Звертається серйозно до Потінія). Потінію, вислухай, що я пропоную.

Руфій. Слухайте Цезаря!

Цезар. Птоломей і Клеопатра будуть разом правити Єгиптом.

Ахілл. А як же буде з меншим братом царевим і з меншою сестрою цариці?

Руфій (пояснюючи). Є ще один маленький Птоломей, Цезарю; так мені сказали.

Цезар. Ну, маленький Птоломей може одружитися з другою сестрою, і ми їм обом подаруємо Кіпр.

Потіній (нетерпляче). Кіпр нікому ні на що непридатний.

Цезар. Не велика біда, ви одержите його заради миру.

Британій (несвідомо висловлюючись, як новітній державний діяч). Мир і пошана, Потінію.

Потіній (бунтівничо). Цезарю, будь чесним. Гроші, які ти вимагаєш,— це ціна нашої волі. Візьми їх і залиши нам самим улаштовувати паші справи.

Найсміливіші із придворців (підбадьорені тоном Потінія і спокоєм Цезаря). Так, так, Єгипет для єгиптян!

Нарада переходить тепер у лайку; єгиптяни все більше й більше розпалюються. Цезар залишається байдужий; але Руфій стає все лютіший і жорстокіший, а Британій — погордливо обурений.

Руфій (зневажливо). Єгипет для єгиптян! Ви забули хіба, що тут перебуває римська окупаційна армія, яку залишив Авлій Габіній, коли він посадив для вас на трон вашого цяцькового царя?

Ахілл (раптово заявляючи свої права). Армія, яка тепер перебуває під моїм начальством. Я тут римський генерал, Цезарю.

Цезар (розважений гумористичною стороною становища). А я теж єгипетський генерал, га?

Потіній (радіючи). Так, Цезарю!

Цезар (до Ахілла). Отже, ти можеш воювати з єгиптянами від імени Риму, а з римлянами зі мною, якщо це буде конче необхідно, від імени Єгипту?

Ахілл. Так, Цезарю.

Цезар. А на чиїм боці, коли смію спитати, перебуваєш ти тепер, генерале?

Ахілл. На боці правого й богів.

Цезар. Гм! Скільки у вас людей?

Ахілл. Це буде видно, коли я буду па полі бою.

Руфій (аґресивно). Ваші люди — римляни? Коли ні, то це байдуже, якщо тільки ви не маєте більше, як п’ятсот чоловіка на кожних десять.

Потіній. Даремно залякувати нас, Руфію. Цезар зазнавав поразок раніше й може зазнати їх знову. Кілька тижнів тому Цезар, рятуючи своє життя, тікав од Помпея. Через кілька місяців йому, можливо, доведеться, рятуючи своє життя, тікати від Катона і Юбія Нумідійського, африканського царя.

Ахілл (продовжуючи промову Потінієву загрозливо). Що ви можете зробити з чотирма тисячами людей?

Теодотій (з хрипким пищанням, продовжуючи мову Ахіллову). І без грошей? Геть звідси!

Всі придворці (люто вигукуючи і стовплюючись, до Цезаря). Геть звідси! Єгипет для єгиптян! Забирайтесь!

Руфій кусає бороду, надто роздратований, щоб говорити. Цезар сидить безтурботно, спокійно, ніби за сніданком, і кішка вимагала б у нього шматок копченої тарані.

Клеопатра. Чому ти дозволяєш їм так розмовляти з тобою, Цезарю? Ти боїшся?

Цезар. Але ж, люба моя, все, що вони говорять, — це найчистіша правда.

Клеопатра. Але якщо ти підеш від нас, то я не буду царицею.

Цезар. Я не піду, доки ти не будеш царицею.

Потіній. Ахілле, коли ти не дурень, то забереш оцю дівчину, доки вона в тебе під руками.

Руфій (задирливо). А чому не забрати також і Цезаря, Ахілле?

Потіній (з інтересом парируючи виклик). Добре сказано, Руфію. Справді, чому ні?

Руфій. Спробуй, Ахілле! (Гукає). Варта, сюди!

Лоджію негайно заповняють воїни Цезареві, що стоять з мечами в руках угорі на сходах, чекаючи від свого центуріона, у якого в руках палиця-жезл, наказу до атаки. З хвилину єгиптяни гордо дивляться на них. Потім похмуро простують на свої попередні місця.

Британій. Ви в полоні у Цезаря! Всі ви!

Цезар (доброзичливо). О ні, ні, ні! В жодному разі. Ви гості Цезареві, панове.

Клеопатра. Хіба ти не відрубаєш їм їхні голови?

Цезар. Що? Відрубати голову твоєму братові?

Клеопатра. Чому ні? Він відрубав би мені, коли б йому нагодився такий випадок. Чи не правда, Птоломею?

Птоломей (блідий і упертий). Відрубав би! І відрубаю, коли виросту.

Клеопатра вагається між своєю новопридбаною гідністю цариці й великим бажанням показати братові язика. Вона не бере участи в наступній сцені, але стежить за нею з цікавістю і здивовано, невгамовно рухаючися з дитячою непосидливістю й сідаючи на триніжок Цезарів, коли той встав.

Потіній. Цезарю, якщо ти спробуєш затримати нас...

Руфій. То це йому вдасться, єгиптянине; приготуйся до цього. Палац, берег моря і східна гавань у наших руках. Дорога до Риму відкрита, і ти подорожуватимеш нею, коли Цезареві це буде завгодно.

Цезар (ласкаво). Я не міг зробити менше, Потінію, щоб забезпечити відхід моїм власним воїнам. Я відповідаю за життя кожного з них. Але ти вільний, коли хочеш іти. Так само, як усі присутні тут і як ті, що перебувають у палаці.

Руфій (вражений його лагідністю). Як! Ренеґати і всі?

Цезар (пом’якшуючи його вислів). Римська окупаційна