Читати книгу - "Картковий будинок"

у кутку кімнати саме оголошував, що комп’ютер прогнозував ще меншу більшість, і Колінґридж протяжно й низько зітхнув.

— Вимкніть цю кляту штукенцію,— прошепотів він.

Його погляд повільно пройшовся кімнатою.

— Чарлі сьогодні заходив? — запитав Колінґридж.

— Так, він був тут, але...

— Але що?

— Здається, ми його загубили.

Очі прем’єр-міністра зустрілися з очима голови.

— Вибачте,— додав старший чоловік настільки тихо, що прем’єр-міністру мало не довелося читати по губах.

«За що вибачати? За те, що мій брат пияк? Чи вибачити за те, що я мало не злив вибори, віддав стільки колег під меч, наробив більше шкоди, аніж Геринг[17]? Вибачити за те, що вам доведеться брьохати крізь нечистоти, які загрожують захлеснути нас усіх? Та, зрештою, дякую за небайдужість, старий друже».

Адреналін припинив викидатися в кров, і прем’єр-міністр раптово відчув невимовну втому. Після тижнів постійної присутності людей і жодної хвилини для себе він відчув непереборну потребу побути на самоті. Він розвернувся, щоб пошукати якесь тихіше й приватніше місце, та наштовхнувся на Уркгарта, який стояв прямісінько у нього за плечем. Головний організатор тицяв йому конверт.

— Я тут розвинув деякі ідеї стосовно перестановки,— сказав Уркгарт, опустивши очі, в його голосі відчувалася суміш замішання й нерішучості.— Хоча зараз для цього ще не час, я знаю, що ви обдумуватиме її на вихідних, тож підготував кілька пропозицій. Мені відомо, що ви надаєте перевагу реальним ідеям замість чистого аркуша, тож...— він простягнув цидулку, написану від руки.— Сподіваюся, ви знайдете у цьому користь.

Він вимагав свого місця за найвищим столом, і по праву, а не на запрошення.

Колінґридж поглянув на конверт — і щось усередині нього зламалося, якась маленька стіна, яка тримає ввічливість і чесність порізно. Він підвів на колегу виснажений погляд.

— Ваша правда, Френсисе. Зараз не час. Можливо, саме варто подумати про закріплення нашої більшості, а не про звільнення колег.

Уркгарт застиг у сум’ятті. Сарказм врізався глибоко, набагато глибше, ніж того хотів прем’єр-міністр, який збагнув, що зайшов задалеко.

— Вибачте, Френсисе. Боюся, я трохи стомився. Безперечно, ви праві, варто подумати наперед. Послухайте, я б волів, щоб ви з Теді зайшли до мене в неділю обговорити це. Можливо, ви навіть будете настільки люб’язним, щоб зараз надати Теді копію вашого листа, а потім надіслати ще одну мені на Даунінг-стріт — завтра або трохи пізніше сьогодні.

Уркгартове обличчя не видало всієї бучі всередині нього. Йому аж надто нетерпілося почати перестановки, й він проклинав себе за свою безрозсудність. Якимось чином його природна впевненість покинула його перед Колінґриджем, цим продуктом середньої школи, який, у соціальному відношенні, набрався б клопоту з отриманням членства в будь-якому з Уркгартових клубів. Зміна ролей в уряді збентежила його, вибила з колії; він зрозумів, що в присутності іншої людини виходить з образу. Він припустився помилки і звинувачував у цьому Колінґриджа більше, ніж себе, та зараз не час шукати землю, яка пішла з-під ніг. Натомість він ретирувався в люб’язність, киваючи на згоду.

— Звісно, прем’єр-міністре. Я негайно дам Теді скопіювати лист.

— Краще зробіть копію самотужки. Було б недобре, якби цей список розійшовся тут сьогодні.

Колінґридж усміхнувся, намагаючись повернути Уркгарта до таїнства влади, що висить над Даунінг-стріт.

— У будь-якому разі, гадаю, мені пора йти. На ВВС вже за чотири години захочуть бачити мене бадьорим і сяючим, тож решти результатів я дочекаюся на Даунінг-стріт.

Він обернувся до Вільямса.

— До речі, що той клятий комп’ютер пророкує зараз?

— Уже десь із півгодини, як він зупинився на двадцяти чотирьох. Гадаю, це все.

В його голосі не було відчуття перемоги. Він щойно головував на найгірших виборах партії за майже дві декади.

— Не переймайтеся, Теді. Більшість — це більшість. Та й головному організатору буде що робити замість сидіти без діла з більшістю в понад сотню місць. Еге ж, Френсисе?

З цим він рушив з кімнати, лишаючи Уркгарта самотньо тримати конверт.

За кілька хвилин по від’їзді прем’єр-міністра юрба почала відчутно рідшати як ззовні, так і всередині. Уркгарт, досі ображений і не в гуморі святкувати чи співчувати, пішов до чорного виходу з будинку, де, він знав, можна знайти кабінет з ксероксом. Щоправда, кімнату 132А насилу можна було назвати кабінетом, адже вона не мала вікон і була дещо більша за шафу, ледве з шість футів упоперек; її використовували як комору і щоб робити конфіденційні копії. Уркгарт відчинив двері, й ще до того як він намацав вмикач, йому в носа вдарив запах. На підлозі, за вузькими металевими поличками, розтягнувся Чарльз Колінґридж. Він навіть уві сні замастив свій одяг. Поблизу не було видно ні склянки, ні пляшки, але у повітрі завис важкий дух віскі. Здавалося, Чарлі відповз, щоб знайти місце, де йому було б найменш соромно вирубатись.

Уркгарт дістав хустинку й притулив до обличчя, намагаючись відгородитися від смороду. Він підійшов до тіла й перевернув його на спину. Струснув за плечі, перериваючи глибоке уривчасте дихання на хвильку, не більше. Сильніший струс не призвів ні до чого, і легкий ляпас дав такий самий результат.

Уркгарт з огидою поглянув на те, що лежало перед ним. Раптом Уркгарт закляк, його презирство змішалося з нещодавнім приниженням, якого він зазнав перед прем’єр-міністром. А тут, звісно ж, з’явилася нагода відплатити за цю зневагу. Він взявся за лацкани піджака Чарлі, підняв його, відвів руку, готовий завдати удару, ляснути долонею по жалюгідній пиці цього паскудника, зірвати своє приниження і злість на всіх Колінґриджах. Уркгарт затремтів.

З кишені піджака Чарлі випав конверт, на перший погляд — несплачений рахунок за електрику, останнє попередження, виділене червоним, і Уркгарт враз усвідомив, що існує ще один спосіб врівноважити шальки несправедливості, перехилити їх на свій бік. Зрештою, він не вдарить Чарлі, не через делікатність і не тому, що Чарлі цілковито не винен і нічим його не образив, окрім як запахом. Уркгарт знав, що зможе зачепити Генрі Колінґриджа, завдавши болю його брату, щодо цього не було жодних сумнівів, але ж самого болю недостатньо, він нетривкий. У будь-якому разі, це не вихід, не у смердючій коморі, та й час не той. Френсис Уркгарт вищий за це, значно вищий. Вищий, аніж усі вони.

Він дав сплячій подобі Чарльза Колінґриджа м’яко впасти на підлогу, вирівняв лацкани, залишив його спочивати.

— Ми з тобою, Чарлі, станемо дуже близькі. Станемо найкращими друзями. Щоправда, не зараз. Потому як ти трохи отямишся, еге