Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

могилі номер два виявлено досі не ідентифіковану жінку. Третю могилу ми поки що не встигли обстежити, і, схоже, вона найбільш давня. Крім того, Мікаель Блумквіст виявив зв’язок з убивством повії з Сьодертельє, скоєним кілька місяців тому.

— Отже, разом з поліцейським Гуннаром Андерссоном у Госсеберзі йдеться щонайменше про вісім жертв… це ж страхітлива статистика. І у всіх убивствах ми підозрюємо Нідермана? Тоді він має бути абсолютно божевільним серійним убивцею.

Соня Мудіґ і Єркер Хольмберґ перезирнулися, і нарешті слово взяла Соня.

— Нам поки що бракує фактичних доказів, проте ми з моїм начальником — інспектором кримінальної поліції Яном Бубланськи — схиляємося до думки, що Блумквіст абсолютно правий у своїх твердженнях і що перші три вбивства вчинив Нідерман. Це означає, що Саландер невинна. Щодо могил у Нюкварні можна сказати, що зв’язок Нідермана з цим місцем підтверджує викрадення подруги Саландер Міріам By. Їй, безсумнівно, було уготовано місце в четвертій могилі. Але це складське приміщення належить родичці ватажка мотоклубу «Свавельшьо МК», і, доки останки не ідентифіковано, про висновки говорити зарано.

— А злодій, якого ви ідентифікували…

— Кеннет Густафссон, сорок чотири роки, відомий як торговець наркотиками. Мав проблеми із законом починаючи з підліткового віку. Найперше, що я припустила б, — йдеться про якісь внутрішні розбірки. Мотоклуб із Свавельшьо причетний до найрізноманітніших злочинів і, зокрема, пов’язаний з поширенням метамфетаміну. Тобто це може бути кладовищем для людей, що не знайшли спільної мови з «Свавельшьо МК». Проте…

— Що?

— Та повія, убита в Сьодертельє… двадцятидволітня Ірина Петрова.

— І що з нею?

— Розтин показав, що її було жорстоко побито, причому пошкодження такого характеру, які звичайно завдаються чимось на зразок бейсбольної битки. Щоправда, характер пошкоджень неоднозначний, і патологоанатом не зміг точно визначити, яке саме використовувалося знаряддя. Проте Блумквіст зробив досить влучне спостереження. Травми Ірині Петровій цілком могло бути заподіяно голіруч.

— Нідерман?

— Це логічне припущення. Докази поки відсутні.

— Як ми діятимемо далі? — спитала Спонгберґ.

— Мені необхідно поговорити з Бубланськи, але наступний логічний крок — це, ймовірно, допит Залаченка. Ми, зі свого боку, сподіваємося з’ясувати, що йому відомо про вбивства в Стокгольмі, а у вашому випадку йдеться про затримання Нідермана.

Один з інспекторів Ґетеборзького відділу по боротьбі з насильницькими злочинами підняв руку.

— Можна запитати — що виявили в садибі Госсеберґа?

— Дуже мало чого. Ми знайшли чотири одиниці стрілецької зброї. Підготовлений до змащування пістолет «ЗІГ-Зауер» у розібраному вигляді — на кухонному столі. Польський «Р-83 Ванад» — на підлозі поряд з кухонним диваном. «Кольт-1911 Гавернмент» — той, що Блумквіст намагався здати Польссону. І нарешті, браунінг двадцять другого калібру, який на цьому фоні здається мало не дитячою іграшкою. Ми підозрюємо, що в Саландер стріляли саме з нього, оскільки вона все ще жива з кулею в голові.

— Щось іще?

— Ми конфіскували сумку, що містить трохи більше від двохсот тисяч крон. Вона була в кімнаті на другому поверсі, якою користувався Нідерман.

— А ви впевнені в тому, що це його кімната?

— Ну, у нього розмір одягу ікс-ікс-ель. У Залаченка речі середнього розміру.

— Чи є якісь докази зв’язку Залаченка із злочинною діяльністю? — спитав Єркер Хольмберґ.

Ерландер похитав головою.

— Все, звичайно, залежить від того, як тлумачити конфісковану зброю. Але за винятком зброї і того, що в Залаченка стояли вельми високотехнологічні камери зовнішнього спостереження, ми не виявили нічого, що відрізняло б садибу Госсеберґу від будь-якого фермерського господарства. Обстановка в домі надзвичайно спартанська.

Ближче до дванадцятої години в двері постукав поліцейський у формі, який передав Моніці Спонгберґ якийсь папір. Вона підняла палець.

— Ми отримали сигнал про зникнення людини в Алінґсосі. Двадцятисемилітня медсестра стоматологічного кабінету на ім’я Аніта Касперссон виїхала з будинку о сьомій тридцять ранку. Вона відвезла дитину в садок і повинна була прибути на своє робоче місце ще до восьмої, але так і не прибула. Вона працює у приватного стоматолога, приймальня якого розташована приблизно за сто п’ятдесят метрів від того місця, де виявили викрадену поліцейську машину.

Ерландер і Соня Мудіґ одночасно поглянули на свої годинники.

— Отже, він має фору в чотири години. Що в неї за машина?

— Темно-синій «Рено» моделі дев’яносто першого року. Ось номер.

— Негайно оголошуйте машину в загальнодержавний розшук. До цієї миті Нідерман може перебувати в будь-якому місці між Осло, Мальмьо і Стокгольмом.

Після нетривалого обговорення вони завершили нараду, вирішивши, що допитувати Залаченка поїдуть Соня Мудіґ та Маркус Ерландер.

Коли Еріка Берґер пройшла зі свого кабінету до редакційної міні-кухні, Хенрі Кортес нахмурив брови і провів її поглядом. Через кілька секунд вона знову з’явилася з кухлем кави в руці, повернулася до себе й зачинила двері.

Хенрі Кортес не міг точно визначити, що його насторожило. «Міленіум» належав до тих підприємств, співробітники яких швидко зближувалися. Хенрі на півставки працював у журналі протягом чотирьох років і за цей час був свідком кількох надзвичайних струсів, особливо тоді, коли Мікаель Блумквіст відбував тримісячне ув’язнення за наклеп і журнал мало не збанкрутував. За його пам’яті сталося і вбивство співробітника журналу Даґа Свенссона разом з його подругою Міа Берґман.

Під час усіх цих потрясінь Еріка Берґер трималася, як скеля, яку ніщо, здавалося, не могло вивести з рівноваги. Хенрі не здивувало, що Еріка зателефонувала й розбудила його рано-вранці, а потім посадила їх з Лоттою Карім працювати. Справа Саландер зрушила з мертвого місця, а Мікаель Блумквіст виявився причетним до вбивства поліцейського з Ґетеборґа. Тут усе було зрозуміло. Лотта Карім отаборилася в будівлі поліції і намагалася отримати хоча б якісь зрозумілі відомості, а Хенрі присвятив ранок дзвінкам і спробам розібратися в тому, що сталося вночі. Блумквістів телефон не відповідав, та все ж за допомогою деяких джерел Хенрі вдалося скласти відносно повну картину нічної драми.

Проте Еріка Берґер весь ранок міркувала про щось інше. Двері до себе в кабінет вона зачиняла вельми рідко — тільки коли приймала відвідувачів або інтенсивно працювала над якоюсь проблемою. Сьогодні вранці відвідувачів у неї не було і вона не працювала. Коли Хенрі кілька разів заходив до неї, щоб повідомити про новини, то заставав її в кріслі біля вікна задумливу, з явною байдужістю заглиблену в споглядання людського потоку на Гьотґатан. Його повідомлення вона слухала неуважно.

Щось було не так.

Його роздуми перервав дзвінок. Відчинивши двері, Хенрі побачив Анніку Джанніні. З сестрою Мікаеля Блумквіста він кілька разів зустрічався, але близько її не знав.

— Добридень, Анніко, — сказав Хенрі. — Мікаеля сьогодні тут немає.

— Я знаю. Мені потрібна Еріка.

Коли Хенрі впустив Анніку