Читати книгу - "Принц Хаосу"

не вір ні Лабіринту, ні Логрусу, нікому з цих поганців, поки питання не владнається.

Він став бліднути.

— Як допомогти тобі? — Запитав я.

Два слова «… у Дворі» долинули до мене раніше, ніж він зник.

Я знову повернувся.

— Фі, що він мав на увазі? — Запитав я її.

Вона хмурилася.

— Таке враження, що відповідь зарита десь у Дворі, — повільно відгукнулася вона.

— Де? Де мені слід попорпатися?

Вона похитала головою і почала відвертатися:

— Хто знає краще?

Потім зникла і вона.

Голоси звали мене ззаду, спереду. Схлипи і сміх, моє ім'я. Я заквапився вперед.

— Що б не сталося, сказав Білл Рот, — якщо тобі потрібно хороший законник, я візьмуся за справу… навіть в Хаосі.

А потім був Дворкін, підморгнувши мені з крихітного дзеркала з перекрученою рамою.

— Турбуватися немає про що, — зауважив він, — але якісь невагомості в'ються навколо тебе.

— Що мені робити? — Закричав я.

— Ти повинен стати чимось більшим, ніж сам.

— Не розумію.

— Втечи з клітки, що — життя твоє.

— Якої клітки?

Він зник.

Я побіг, і їх слова задзвеніли довкола мене.

Ближче до кінця залу було дзеркало, схоже на шматок жовтого шовку, натягнутого на раму. З нього мені посміхнувся Чеширський Кіт.

— Карта відкриє недобрий шлях для королів в каре. Хлопчик, з нього тобі не звернути, — сказав він. — Ішов би ти в кабаре. Ми тяпнем пивка, і не здригнеться рука художника з кабаре…

Ні! — Заволав я. — Ні!

А потім залишилася лише посмішка. На цей раз зник і я. Милосердне, чисте забуття і свист вітру, десь там, далеко.

3

Чи довго я спав — не знаю. Розбудив мене Сухе, що повторював моє ім'я.

— Мерлін, Мерлін, — говорив він, — небо біле.

— І в мене зайнятий день, — додав я. — Знаю. У мене і ніч виявилася зайнятою.

— Значить, воно до тебе добралося.

— Що?

— Невелике заклинання, яке наслав я, щоб відкрити твій розум просвітлінню. Я сподівався підвести тебе до відповіді в ключі твоїх думок, а не навантажувати ношею своїх здогадок і підозр.

— Я був знову в Коридорі Дзеркал.

— Я не знав, яку форму воно прийме.

— Це було насправді?

— Як подібні речі слідують, так тому і бути.

— Ну, спасибі… я так і думав. Пам'ятаю, Грайлл говорив щось про твоє бажання бачити мене раніше, ніж побачить матір.

— Хотів знати, що ти знаєш, перш ніж зустрінешся з нею ніс до носа. Я хотів захистити твою свободу вибору.

— Про що ти говориш?

— Я впевнений, вона хоче бачити тебе на троні.

Я сів і протер очі.

— Вважаю, що це можливо, — сказав я.

— Я не знаю, як далеко вона зайде, щоб домогтися свого. Я хотів дати тобі шанс обдумати власну думку, перш ніж ти розкусиш її плани. Може, чашечку чаю?

— Так, дякую.

Я прийняв кухоль, який він запропонував мені, і підніс до губ.

— Що ти ще можеш додати, крім припущень про її бажаннях? — Запитав я.

Сухе похитав головою.

— Я не знаю, наскільки далека її програма, — сказав він, — якщо ти про це. І пов'язана вона була з заклинаннями, які висіли на тобі, а тепер зникли.

— Твоїх рук справа?

Він кивнув.

Я зробив ще ковток.

— Ніяк не припускав, що так близько підійде черга, — сказав я. — Юрт — четвертий або п'ятий номер на транспортері, чи не так?

Сухе кивнув.

— Відчуваю, що день буде дуже зайнятий, — сказав я.

— Закінчуй з чаєм, — сказав він, — і йди за мною.

Він вийшов через Драконовий гобелен на дальній стіні.

Коли я знову підняв кухоль, яскравий браслет сповз з мого лівого зап'ястя і поплив перед моїм носом, показуючи переплетіння в колі чистого світла. Над паруючим настоєм він затріпотів, немов насолоджуючись коричневим ароматом.

— Привіт, Привид, — сказав я. — Що ти так дивно прилип до руки?

— Щоб виглядати як шматок мотузки, який ти зазвичай носиш, — прийшла відповідь. — Я думав, тобі це сподобається.

— Я маю на увазі, що ти робив там весь цей час?

— Тільки слухав, Батьку. Дивився, чим можу допомогти. Всі ці люди — твої родичі?

— Ті люди, з якими я зустрічався, — так.

— Чи треба повернутися в Амбер і розповісти про їх підступи?

— Ні, вони творять їх і у Дворі, — я ще сьорбнув чаю. — Ти маєш на увазі якусь особливу шкода?

— Не довіряй своїй матері і своєму братові Мандору, навіть якщо вони випадають мені бабкою і дядьком. Я думаю, вони щось для тебе готують.

— Мандор завжди був добрий до мене…

— І твій дядько Сухе… він здається піднесено непохитним, але вельми нагадує мені Дворкіна. Міг би він замутити внутрішні заворушення, але бути готовим зіскочити в будь-який момент?

— Сподіваюся, що ні, — сказав я. — Так він не діяв ніколи.

— Хо-хо, все це — будиночки з піску, а зараз час потрясінь.

— Де ти набрався цієї попсової психології?

— Я вивчав великих психологів Відображення Земля. Що було частиною моєї спроби зрозуміти людську породу. І я усвідомлюю, що в цю епоху я більше всього дізнався про суть ірраціонального.

— Ну, добре, і чим же можуть бути викликані поточні події?

— На проекцію Лабіринту порядком вище я наткнувся в Камені. Там були представлені аспекти, яких я просто не зміг зрозуміти. Це призвело до обмірковування теорії хаосу, потім до Меннінгера і всіх інших в пошуках проявів його — Хаосу — у свідомості.

— І які висновки?

— У результаті я став мудрішим.

— Та ні, я про Лабіринт.

— А, так. Або він володіє елементом раціональності сам по собі, як жива тварюка, або він є розумом такого порядку, що деякі його прояви нижчих істот тільки здаються ірраціональними. Чи ідентичні мої пояснення з практичної точки зору?

— У мене не було випадку застосувати деякі з тих тестів, що я розробив, але чи можеш ти сказати в рамках свого самоусвідомлення: чи не підпадаєш ти сам під категорію ірраціональних систем?

— Я? Ірраціональний? Така точка зору мені в голову не приходила. Я не можу зрозуміти, як таке можливо.

Я закінчив з чаєм і перекинув ноги через край ліжка.

— Погано, — сказав я. — Я думаю, якась міра ірраціональності і є те, що робить нас істинно людьми… Як і розпізнання цього в собі, звичайно.

— Правда?

Я піднявся і заходився вдягатися.

— Так, і контроль ірраціональності може мати відношення до інтелекту, до творчості.

— Я збираюся зайнятися цим впритул.

— Будь ласка, — сказав я, натягуючи чоботи, — і дай мені знати про свої успіхи.

Поки я закінчував одягатися,