Читати книгу - "Феномен доктора Хауса"

Зазвичай у медицині вважається, що набір симптомів швидше може свідчити про незвичайний прояв звичайної хвороби, ніж про класичний прояв рідкісної. Отже, це: незвичайний випадок вірусу Коксакі — чи ранні симптоми хвороби Кавасакі? Останню хворобу складно діагностувати: спочатку всі симптоми вказують на звичайне ГРЗ або ГРВІ. Лікарям зазвичай потрібно щонайменше п’ять симптомів, аби підтвердити діагноз. У хлопчика ж дотепер виявилося тільки два. Але якщо чекати прояву інших симптомів, можна отримати ускладнення на серце, чого ні лікар, ні батьки не хотіли. Правда, якщопочекати не десять днів, а один, ризику менше. Тому лікар ухвалив рішення чекати ще день.

Уранці наступного дня Недулмен знову відвідав хлопчика. Малий погано спав уночі, кілька разів пробуджувався. Температура була незмінною — починався вже другий тиждень безперервної лихоманки. Невже все-таки хвороба Кавасакі? Недулмен вирішив зробити аналіз крові. Потрібно дізнатися, чи підвищився рівень тромбоцитів і лейкоцитів, а також з’ясувати швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ). Саме ці показники важливі для діагностування хвороби Кавасакі. Її лікування може бути тривалим, але ризику для життя немає. Аналіз крові дитини відправили до лабораторії, і потягнулися години очікування. Недулмен дивився на годинник і хмурився: зволікання нічого хорошого хлопчикові не принесе. Нарешті з лабораторії прийшла відповідь: рівень тромбоцитів, лейкоцитів і ШОЕ — високі. Подзвонивши в дитячу лікарню, доктор Недулмен побалакав із черговим лікарем і рекомендував батькам відвезти хлопчика в лікарню. Ті, своєю чергою, повідомили, що з’явився висип у вигляді майже непомітних маленьких прищиків — ще один симптом хвороби Кавасакі.

У лікарні у хлопчика повторно взяли аналіз крові і, незважаючи на відсутність деяких симптомів, почали лікування від цієї хвороби, — далі тягнути було не можна. Дитині ввели велику дозу аспірину і людського імуноглобуліну (IVIG — препарат, що містить антитіла понад тисячі донорів). Цей препарат — найперші ліки при хворобі Кавасакі. За кілька годин потому, як препарат почали вводити внутрівенно, температура понизилася. Хлопчик прокинувся і попросив їсти. Його очі мали вже нормальне забарвлення. Нарешті жахливий період невизначеності закінчився.

Завершують колонку міркування Лізи Сандерс про те, що медична загадка — це не задачка з математики, правильну відповідь на яку можна знайти в кінці підручника. Ставлячи діагноз на основі симптомів, лікар завжди ризикує, і навіть почавши лікування, він не може мати стовідсоткової впевненості у своїх висновках.

Колонки Лізи Сандерс користувалися в Америці не меншою популярністю, ніж медичні серіали, тому з часом вона видала їх окремою книжкою. Права на її використання про всяк випадок купили для телебачення. Проте кілька наступних ро ків власники прав не могли знайти, як застосувати своє надбання. І тільки Девід Шор побачив у колонках Сандерс те, чого йому не вистачало: не лише медичний детектив (у цьому разі не надто заплутаний), але перш за все — фактор ризику, постійно наявний у роботі лікаря. Пацієнт і його рідні повинні або цілком довіритися докторові, або всіляко заважати йому лікувати хворого так, як він вважає за потрібне. В будь-якому разі ризик смертельного результату буває дуже великим. І лише герой, що володіє перерахованими вище особистими якостями, готовий кинути виклик як складній небезпечній хворобі, так і бажанням хворого та його близьких, усупереч переконанням яких він мусить діяти.

Доктор-публіцист Ліза Сандерс

Залишилося тільки максимально ускладнити завдання лікареві: адже в переважній більшості епізодів Грегорі Хаус, досліджуючи стан хворого, помиляється кілька разів, а його команда час від часу витягує пацієнта з того світу. Але щоразу діагноз Хауса, який діє на власний страх і ризик, у фіналі виявляється правильним.

Ліза Сандерс стала головним медичним консультантом серіалу, вона стежить за тим, аби діагнози Хауса були коректними з медичної точки зору, а помилки — несмертельними. До речі, автори серіалу, віддаючи данину роботі консультанта і натхненника, назвали в її честь одну з головних героїнь — доктора Лізу Кадді.

Що з цього вийшло

Творці «Доктора Хауса» будували історію на основі традицій класичної детективної літератури, замінивши криміналістику досягненнями новітніх медичних досліджень. Спираючись на досвід успішних медичних серіалів, вони закрутили сюжет довкола фігури геніального божевільного, котрий має харизму і потужну негативну чарівність. У кожному сезоні є як традиційні, так і експериментальні сюжетні та постановочні рішення. Наприклад, історія хвороби Грегорі Хауса, розказана ним самим у формі лекції для студентів-медиків, на екрані має вигляд довільного склеювання флешбеків, що коментуються командою Хауса мовби збоку. Такі епізоди зазвичай з’являються ближче до фіналу кожного сезону, а остання серія другого сезону взагалі є суцільною галюцинацією пораненого Грега. Поминаючи вже психоделічне вирішення фіналу п’ятого сезону, в якому відбувається повне змішування реальностей.

Серіал «House M. D.» слід розглядати саме як продукт масової культури. Творці, як уже згадувалося раніше, визначають своє дітище не інакше як шоу, старанно розважаючи свого глядача. Унікальність і цінність серіалу «Доктор Хаус» передусім у тому, що, попри свою комерційність і належність до масової культури, що робить його складовою частиною величезної індустрії розваг, він, проте, знайшов свою нішу. Авторам серіалу вдається зберегти баланс: з одного боку, фільм є продуктом широкого вжитку, а з іншого — мистецьким твором, серіалом «ручної роботи», розвагою для освічених людей.

Глядач розуміє і приймає героя, якого грає Г’ю Лорі. Він час то ловить себе на думці, що багато в чому згоден із Грегорі Хаусом, а ще частіше ставить себе на його місце. Тоді глядач ладен навіть полемізувати з Хаусом, але врешті-решт визнає, що герой у кожній ситуації, яка збоку може видатися суперечливою і з якої можна знайти інший, не такий радикальний вихід, змушений чинити саме так. Отже, маємо точне влучання в ціль — серіал має свою цільову аудиторію, і то досить широку.

Цільова аудиторія зазвичай не має чітких кордонів. Але аудиторію «House M. D.» можна визначити саме на прикладі українського глядача. Як уже згадувалося вище, перегляд медичних серіалів, а тим більше американських, для пострадянської людини не став традицією. Тому «Швидку допомогу» в Україні й Росії дивилися на хвилі популярності Джорджа Клуні, якого на час прем’єри цього серіалу в Росії глядачі вже знали з картини «Від заходу до світання» і встигли полюбити всім серцем. Виходить, що «Доктор Хаус» — другий із показаних нам медичних серіалів, і, по суті, він є своєрідним антиподом «Швидкої допомоги». Домогосподині, що приготували носові хусточки, вже після першої зустрічі з неголеним кульгавим наркоманом, який усім грубіянить і ні на кого не зважає, з обуренням перемкнулися на звичніший для них серіальний продукт — мексиканські, російські й (умовно) українські «мильні опери» або, як варіант, «м’які» детективи. В той самий час ті