Читати книгу - "Звільни свого внутрішнього римлянина"

Кількість покараних бувала різною, та якщо розглядати когорту чисельністю приблизно у 500 осіб, то вона складала лише близько 50 душ. Не так і мало, однак то був мізерний відсоток у масштабах всього війська.

За часів пізньої республіки ця практика вже вийшла з ужитку, хоча до неї був змушений удатися Красс у 71 р. до н. е., коли Рим, на свій сором, ледве спромігся перемогти військо повсталих рабів під проводом Спартака. Юлій Цезар пригрозив децимацією дев’ятому легіону, коли вів громадянську війну з Помпеєм, але своєї погрози так і не виконав.

Щодо римської військової дисципліни див.: Вегецій, «Коротке викладення військової справи», 1.1, а у контексті римсько-юдейської війни — Йосип Флавій, «Юдейська війна», 3.71–3.97. Подробиці розорення міста можна знайти у Тацита в описі руйнування Кремони військами Веспасіана під час громадянської війни 69 р. («Історія», 3.33–3.34). Саллюстій («Про заколот Катіліни», 51.9) і Квінтиліан («Повчання оратору», 8.3.67–8.3.70) наводять типові промови, у яких оратор загрузає в подробицях падіння якого-небудь міста, і навіть припускають, що деякі деталі, можливо, вигадані. Із цього випливає, що римляни були досить нечутливими до розповідей такого штибу, але також і те, що їм все ж таки можна було дошкулити зображенням страждань, якщо то робилося з належним розмахом.

Опис голоду ґрунтується на основі твору Прокопія «Історія воєн» (6.20.18–6.20.33) і «Церковній історії» Євсевія (9.8). Про стратегії виживання в періоди нестачі їжі, у тому числі й про вживання злаків, не придатних для їжі людини, див.: Гарнсі П., «Голод і постачання продовольства в греко-римському світі» [2]. Повчання Фалкса про контроль над гнівом запозичені в Сенеки («Про гнів», 1.7, 3.24, 3.32, «Листи», 65.21–65.22). Детальніше про покарання рабів див.: Марк Сидоній Фалкс. «Як керувати рабами». Федр («Байки», 3, передмова) і Квінтиліан («Повчання оратору», 5.11.19) пояснюють походження байок. Діон Кассій («Римська історія», 55.27) описує дефіцит продуктів у Римі у 6 р. н. е., а розповідь про руйнування амфітеатру в Фіденах можна знайти у Тацита в «Анналах» (4.62–4.63). Стосовно подробиць виверження Везувію див.: Пліній Молодший, «Листи», 6.16, 6.20. Такі події надавали можливість керівничому класу вивищитись. Крім того, вони також показують, що певні вчинки були продиктовані необхідністю. Роль держави в надзвичайних ситуаціях полягала, перш за все, у тому, щоб просто підтримувати існуючий лад. (див.: Джеррі Тонер, «Римські катастрофи» [3]).

Нетривалість життя означала, що більшість сімей зіштовхується зі смертю досить регулярно. Розповідь про померлого сина Фалкса ґрунтується на творі Квінтиліана «Повчання оратору» (6, передмова), де він зворушливо описує смерть дружини та двох синів. Це вказує на те, що, попри всю свою брутальність і постійну близькість до смерті, римляни все ж були здатними на сильні почуття і вміли їх висловлювати, наприклад, втрачаючи близьких. Про засоби знайти розраду від такого горя можна прочитати у Цицерона («Листи до близьких», 4.5) і у Сенеки («Про провидіння», 2), а розповідь про Аррію — у «Листах» Плінія Молодшого (3.16). Ще одним цікавим прикладом такої літератури може слугувати текст під назвою «Про відсутність суму» письменника-лікаря Галена. Знайдений у грецькому монастирі, цей твір описує, як Гален зміг пережити знищення більшої частини своєї величезної бібліотеки і складу ліків та медичних інструментів під час пожежі, що сталася в 192 р. н. е. у Римі.

⁕ Розділ III ⁕

Здертися на слизький стовп

Одного сонячного дня в Римі я обідав із двома друзями своєї юності, з якими не бачився вже декілька років. Природно, нам було цікаво, як у кого склалося життя. Коли ми були молодими, наші родини посідали в суспільстві приблизно однакове становище. Але відтоді багато чого змінилося. Один мій товариш втратив усе через низку необачних торгових оборудок, другий тихо жив, управляючи родинними маєтками, я ж зробив блискучу кар’єру у війську і на імператорській службі. Тепер я значно переважав їх і за статусом, і за майновими статками та багатством. І вам також треба зосередитися на тому, щоб досягти якомога вищого соціального статусу. Для цього ніщо не знадобиться так сильно, як гроші. Хай би чого ви прагнули — земельної ділянки, рабів або посади державного службовця, — все це потребуватиме чималих грошових витрат. Для того щоб досягнути вершини своїх амбіцій і зробитися сенатором, знадобиться не менше мільйона сестерціїв, а перейти до стану вершників можна, маючи лише чотириста тисяч. Та хай яким високим буде ваш рівень життєвих домагань, я розповім про те, як можна поліпшити ваш власний і сімейний добробут, аби в такий спосіб підвищити свій соціальний статус.

Почну я від самих основ. Перш за все, вкрай важливо усвідомлювати, які справи шляхетній людині робити пристойно, а які — неприпустимо вульгарно. Найпершою серед багатьох небажаних посад є посада митаря, збирача податків. Ці люди не лише змушені мати справу переважно із простолюддям, але й у своєму добробуті залежать від нього. Вульгарною також є наймана праця, особливо коли вона обмежується лише виконанням фізичної роботи. Платня, що її отримують такі люди, фактично символізує їхню рабську залежність від роботодавців. Плебеями можна вважати також і тих, хто займається роздрібною торгівлею: вони купують товари на гурт і тут-таки перепродають усе те будь-кому з вуличної публіки лише з метою отримання прибутку. Вони не змогли б заробити геть нічого, якби не приховували справжньої ціни свого товару, а в житті немає нічого гіршого за брехню.

Далі йдуть ті, хто заробляє кваліфікованою працею. У майстерні ремісника немає нічого шляхетного. Найнепрестижніші професії мають ті, чия праця полягає в тому, щоб принести комусь іншому фізичне або чуттєве задоволення: рибалки та торговці рибою, м’ясники, кухарі та торговці птицею. До цього варто додати парфумерів, танцівників і всіляких інших популярних осіб.

Серед багатьох куточків імперії, де я мав можливість побувати, Александрія в Єгипті є містом, у якому представники подібних професій найбільше прославилися своєю майстерністю. Мешканці Александрії мають просто жахливу репутацію — і недаремно. Це — непередбачуваний, брехливий і вкрай агресивний народ. Але місто процвітає, і практично ніхто в ньому не байдикує. Хтось працює склодувом, інші роблять папір, тчуть льон або займаються ще якоюсь справою. Кульгаві, сліпі та євнухи — і ті мають свої заняття, навіть безрукі каліки не сидять без діла. Єдиним їхнім божеством є гроші, — їх там люблять усі, люблять пристрасно й незалежно від релігії.

Чому простій людині необхідно освоїти ремесло, ви зрозумієте, якщо порівняєте заробіток вправного майстра із прибутком простого робітника. Некваліфікованою працею можна заробити близько сестерція на день, хай би що ти робив: працював на фермі, був погоничем мулів або ж