Читати книгу - "Казка старого мельника"

145
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 32
Перейти на сторінку:
те, що бачив. Їхні хороводи такі прадавні, що й сиві круки не згадають, коли вперше мавки завели свій дивовижний танок. Мавки вклонились і піднесли сувої найтоншого полотна, що таке легке, мов ткане з повітря, таке переливчасте, ніби вплетені у нього іскри роси на ранковому сонці.

Князівна радо прийняла подарунок мавок і наказала:

— Нехай сиві горлиці несуть це полотно до мого палацу!

— Буде виконано, люба Князівно! — відповідали співучими голосами мавки.

А біля річок та ставів русалки приносили у заквітчаних мушлях вичесане з волосся золото й дарували його Князівні та співали своїх сумних загадкових пісень... І несли лелеки це золото у далекий палац Лісової Князівни...

Миколка дивувався з побаченого. І це дійство повторювалось із дня на день, у нескінченній мандрівці казковою країною Лісової Князівни. Багато днів так вони мандрували, Миколка збився з ліку тих днин. Аж якось виїхали вони на роздоріжжя і зупинились.

— Дивися, Миколко, — вказала рукою Князівна, — перед нами три шляхи. Той, що праворуч, — вузький, поріс терням. Дорога зрита ярами. Йти по ньому вкрай складно. Проте шлях короткий. Вже завтра дістанемося дому. Той путь, що перед нами, — він прямий, на ньому багато шинків, у них пиво-мед рікою. Та будемо ми по ньому петляти не один тиждень... З веселощами, пустощами та забавами. Перед довгим служінням мені, я дозволю тобі розважитись. І третій шлях — незвіданий, ніхто не знає, чим він може закінчитися. Чи голову складеш, чи слави здобудеш. Чи за часинку додому дістанешся, чи заблукаєш на довгі роки. Який обереш шлях ти?

Миколка подумав хвильку і сказав на те:

— Ви втомилися, моя пані, і вам хочеться якнайшвидше додому. Я бачу, як ви замріяно дивитеся вдалечінь. Тому потрібно рухатись тим шляхом, що праворуч, щоб ви опинилися якнайшвидше вдома і нарешті відпочили...

Князівна загадково всміхнулась на те і пояснила:

— Тепер я розповім тобі: шлях, що перед нами, це — шлях гріха і зрад. Багато на ньому спокус, і не кожен цим шляхом дійде до кінця. Той, що ліворуч, — шлях страждань та зневіри. Ще ніхто цим шляхом не дістався до своєї цілі, завжди сходив на манівці. А дорога, яку обрав ти, — дорога випробовувань і вірності. Дорога праведна. Тож ти обрав вірний путь. І це мене втішає.

Глянув Миколка на Князівну, і помітив, що обличчя її ще помолодшало. В очах з’явився живий блиск. Коник вірний збадьорився і підтюпцем повіз їх незвіданою дорогою. Довго чи коротко їхали вони, аж Князівна знову наказала зупинитися.

— Миколко, щось я втомилася і замерзла, — сказала вона. — Розпали вогонь, а я перепочину.

Хлопець допоміг їй зійти з коня. Князівна сіла під деревом, а Миколка пішов до лісу збирати хмиз...

Він набрав уже цілий оберемок, як почув недалеко голос:

— Допоможи мені, чоловіче добрий, бо загину я тут ні за цапову душу.

Миколка, вже нічому не дивувався, він озирнувся, але нікого не помітив.

— Дива якісь дивні діються у цих лісах, — пробубонів собі під носа. — Усім потрібна моя допомога. — І сказав уголос: — Ти де, і яке лихо з тобою сталося?

— Та це я, Миколко, лісовик Буркотун. Той, що був черепашкою...

— Ти? Знову? — здивувався Миколка. — Але як ти опинився тут раніше нас?

— Та повітруля клята знову мене упіймала, підхопила і занесла сюди.

— Так де ти? Я тебе не бачу.

— Поклала вона мені на груди чотирилисник конюшини, тепер я став безсилий і немічний. Сиджу під деревцем і не поворухнуся. Тільки обережним будь, бо клята повітруля десь тут чигає.

І справді, біля нього шаленим смерчем двічі промайнула повітруля, але Миколка від неї тільки відмахнувся і пригрозив кулаком.

Скоро Миколка відшукав Буркотуна, що лежав геть безсилий, скинув з нього листочок. Лісовик зірвався на ноги, вклонився Миколці, а потім роздратовано заходився топтати чотирилисник і сердито буркотати під носа:

— На тобі, кляте, на! І охота ото їй було в конюшині шукати цей листок! Та він один на ціле поле трапляється! Щоб у тієї повітрулі на лобі вискочили гуля! — Та й до Миколки звернувся: — Дякую, тобі, рятівнику мій. Чим тобі віддячити за твоє добро? Хочеш, я тебе проведу до скарбів великих? Розбагатієш...

— Віддяч мені ліпше тим, що більше не потрапляй у руки до повітрулі. Бачу, лиха вона відьма і ласа до золота. Тобі спокою не дасть. Або віддай їй те золото, та нехай од тебе одчепиться!

Лісовик запитально подивився на Миколку, обтрусив одежу.

— Не все так просто, Миколко, — пояснив. — Ми, лісовики, можемо дати людям золото за добро, яке ті вчинять. Або просто, щоб комусь допомогти. А повітрулі коять тільки лихо. Вони служать песиголовцям і збирають те золото для них. А золото песиголовці люблять понад усе! Вони його заклинають, щоб нікому не дісталося. І стає те золото проклятим...

Миколка посміхнувся на те:

— Бачу, у вас тут аж ніяк не нудно.

— Ти ж у казці, не дивуйся, — знизав плечима Буркотун.

— Гаразд, Буркотуне, я мушу йти виконувати свої обов’язки — потрібно вогонь для моєї пані розпалити.

— А я піду з тобою. Треба мені запитати у нашої Князівни, як мені тепер бути

1 ... 10 11 12 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казка старого мельника», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Казка старого мельника"