Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » 595 днів совєтським вязнем

Читати книгу - "595 днів совєтським вязнем"

147
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 57
Перейти на сторінку:
легко не звільнять, бо знали багато дечого про ходи й методи совєтського судівництва, оскільки взагалі ті методи судівництвом можна назвати. А все ж таки і вони, звиклі до польських порядків, не знали практик енкаведівських слідчих. Так одного дня зайшла в камері розмова про наші дотеперішні переслухування і обидва наші комуністи-троцкісти з деяким задоволенням стали «стверджувати», що, в противенстві до слідств, переводжених польською поліцією, у большевиків, мовляв, не бють і биттям нічого не вимушують. На ці їх слова піднявся з кута віцестароста з Дрогобича Кусьнєж, що попав у нашу камеру з волі перед кількома днями і може перед годиною вернувся мовчки з переслухання. Він скинув з себе штани, обернувся до обох комуністів задньою частиною тіла і сказав коротко:

— Ось вам відповідь на вашу дурну балаканину!

А що ввесь його зад був жахливо змасакрований, то ця наявна демонстрація большевицьких слідчих метод замкнула і Костюкові, і Баранові уста. Незабаром закоштували мабуть і вони таких чи подібних енкаведівських слідчих метод, бо большевицькі слідчі були спеціяльно «чулі» до всяких троцкістів і для кого як для кого, але для них не знали ніякої пощади.

З інших товаришів недолі пригадую собі ще українського студента Плювака, доброго клясичного філолога. Він попав у тюрму таким чином, що, зустрінувшись на вулиці з двома — як йому здавалося — старшинами червоної армії, розбалакався з ними і, щоб їм чимсь «заімпонувати», похвалився, що він, як студент, заробляв на своє утримання співпрацею у львівськім популярнім щоденнику «Новий Час», хоч це була чиста фантазія. При тому він запросив їх відвідати його в його помешканні та подав їм свою хатню адресу. Ті «старшини» (це були звичайні енкаведисти) прийшли до нього в означеній годині, але не з відвідинами, а щоб забрати його до тюрми, де він мав багато часу на роздумування про те, як то не поплачує в наших часах така гарна прикмета наших батьків і дідів, як староукраїнська гостинність.

Далі згадаю ще кількох вязнів, що попали в нашу камеру дещо пізніше. Це постійно вистрашений директор львівської філії Банку Польського Альфред Бляга, господарський директор наукового закладу ім. Оссолінських у Львові Лєвак, якого, хоч це була людина старша, теж при слідстві здорово катували, господар з підльвівського Кульпаркова Масловський, що служив колись при польській поліції, молоденький студент — польський народовець, якого видав на вулиці таки його товариш — поляк, та якийсь вуличний тип (мабуть кишеньковий злодій), що вживав постійно ординарних слів. Памятаю, як його прикликав до порядку пок. І. Кушнір словами:

— Чи ти не бачиш, що тут між нами є не тільки інтелігентні, але й віруючі люди? Як же через твої уста можуть переходити такі скверні, такі богохульні слова?!

Це помогло і той розперезаний тип замовк на довший час.

Було ще в нашій камері і двох чи трьох польських поліцаїв. Одному з них вже до кількох днів побуту у вязниці присудили 5 років концентраційних таборів, бо якісь два невідомі йому робітники посвідчили йому до очей, що в часі одної робітничої демонстрації у Львові, яку поліція по наказу згори мала розігнати, він ударив їх гумовою палкою.

Щоб уже скінчити з вязнями камери ч. 5, згадаю ще також про одного провокатора. Одного вечора впустили до нас молодого хлопця в гарних чобітках, що на запит про своє прізвище назвав себе Свєжавським. Говорив він по польськи з російською вимовою, як деякі волиняки за польських часів, що нас усіх відразу насторожило. Він почав говорити з двома польськими поліцаями і з одним з них, що працював при львівській команді для особливих доручень, перешіптувався майже всю ніч. Лозінський, що мав на такі справи добре вухо, сказав мені потім, що провокатор, підслухуючи загальну розмову в камері, мав ще й інше завдання: звербувати до праці в НКВД і двох поліцаїв. Це завдання провокаторові мабуть і вдалося бодай щодо одного поліцая. Бо по викликанні з камери зараз на другий день пополудні провокатора згаданий поліцай був уже з нами не довго: за день чи за два покликали і його до праці в нових панів.

В такому то товаристві провів я майже чотири тижні. Хоч яке то було важке життя, та воно було бодай не монотонне, бо всякого роду новини мали ми кожного дня. Через дірочки у віконці в дверях обсервували ми рух па коридорах і бачили нерідко людей з інших камер, яких провадили чи то на переслухання, чи на сторону. Час до часу прибували до нашої камери свіжі арештанти, які й приносили нам новини з міста та з ширшого світу. Автім і всі ми переживали неодно у звязку з нашими переслухуваннями і мали що собі оповідати.

По кількох днях покликали мене вдруге до переслухання. З’явився згаданий вже попередньо слідчий з малпячим обличчям, що намагався видобути з мене признання до контреволюційної діяльности, ворожої до СССР. Він всякими штучками старався просто вмовити в мене таку діяльність, яку він сам нібито й «виправдував» моїм вихованням, моїм становищем в «Ділі» як начального редактора і моїм становищем в українському громадянстві. При цьому він робився раз приємним і солодким та хотів навіть почастувати папіроскою, від якої я відмовився, то знову ставав брутальним і навіть ординарним та погрожував биттям. В одному моменті він вийшов до другої кімнати і за хвилину вернувся з цілим жмутком «Діла», на примірниках якого видніла адреса кол. посла-селянина Гриня Тершаківця з Рудеччини. Я догадувався, що адресат є вже в руках НКВД і ті числа «Діла» забрано при ревізії в його хаті. Слідчий показував мені різні, підкреслені вже червоним олівцем місця в поодиноких числах «Діла», де було щонебудь про СССР, і питав, що воно значить. Я пояснював, як міг і вмів, дотичні місця, але, розуміється, навіть не пробував його переконати, що «Діло» ставилося прихильно до комунізму та до самого СССР.

Ті числа, що лежали переді мною на столі, були з кінця серпня та з перших днів вересня 1939 року, а підкреслені червоним олівцем місця — то були переважно телеграми офіційної Польської Агенції Телеграфічної (ПАТ) та одна стаття-кореспонденція від нашого кореспондента з Варшави. Слідчий негодував особливо на одну телеграфічну вістку, в якій говорилося про виступ української повстанчої групи в Одесі, та на згадану кореспонденцію. Моє пояснення, що цю вістку подала офіційна державна агенція, за що ніяка редакція в світі не відповідає, його, очевидно, не переконало.

1 ... 10 11 12 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «595 днів совєтським вязнем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "595 днів совєтським вязнем"