Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

коротке світле волосся, витончене і атлетичне тіло, а також вона рідко казала дурниці. Я міг з легкістю виходити із нею на люди і знати, що ми виглядаємо як гарна презентабельна людська пара. Люди навіть казали, що ми дуже красива пара, хоча я ніколи не міг зрозуміти, що вони мали на увазі. Гадаю, я був привабливим для Рити, втім, враховуючи її минулий досвід із безліччю чоловіків, це мені не дуже лестило. Однак, приємно знаходитись поруч з людиною, яка вважає тебе дивовижною істотою. Що ще раз підтверджує мою ницу думку про людей в цілому.

Я подивився на годинник на столі. П'ять тридцять дві: через п'ятнадцять хвилин Рита буде вдома опісля роботи в агентстві «Фейрчайлд Тайтл», де вона займалася якимись складними справами, які включали в себе дробові частини відсотків. Коли я доберуся до її будинку, вона вже має бути там.

Вийшовши з дверей, я з радісно-синтетичною посмішкою помахав сержанту Доуксу і поїхав до скромного будинку Рити в південному Маямі. Трафік не був дуже загруженим, що означало, що на вулицях ніхто не стріляв і не було ніяких ДТП із смертельним результатом. Тому уже через двадцять хвилин я припаркував машину напроти Ритиного бунгало. Сержант Доукс проїхав повз мене по вулиці і припаркувався через дорогу якраз тоді, коли я стукав у двері.

Двері відчинилися навстіж і Рита вискочила прямо на мене.

— Ах! Декстер. — сказала вона.

— Власною персоною, — промовив я. — Я був у районі неподалік і, гадав, чи будеш ти вже вдома.

— Ну, я, я тільки що зайшла. Мабуть, виглядаю жахливо... Ем, заходять. Хочеш пива?

Пиво; ну й думка. Я ніколи не доторкався до цього, прости Боже, напою. Однак це так нормально і типово при візиті до дівчини після трудового дня, — навіть Доукс буде вражений.

— Залюбки вип'ю. — сказав я і пішов за нею до відносно прохолодної вітальні.

— Присядь. Я піду трохи освіжусь, — вона посміхнулася мені. — Діти у дворі, але впевнена, що вони не відчепляться від тебе, як тільки дізнаються, що ти тут.

Рита мало не на бігу пронеслася по коридору і через мить повернулася із бляшанкою пива.

— Я зараз же повернусь. — мовила вона і пішла у спальню, що знаходилась в глибині будинку.

Я сидів на дивані і дивився на пиво в своїй руці. Я дуже рідко п'ю, — справді, пияцтво погана звичка для мисливців. Це сповільнює рефлекси, притуплює відчуття, піднімає захисний покрив обережності, що зажди є дуже поганою річчю. Все ж, ось я тут: демон у відпустці, який ще й намагається пожертвувати своєю могутністю заради того, щоб стати людиною; і для Декстера Алкофоба пиво якраз гарно підходить.

Я зробив ковток. Смак був гірким і скудним — дуже схожим на той смак, який би я відчув, якщо би тримав Темного Мандрівника прив'язаного на задньому сидінні занадто довго. Все ж, до пива можна звикнути. Я зробив ще один ковток. Відчув, як воно з булькотінням прокотилося по моєму стравоходу і заплескалося в шлунку. У цей момент я пригадав, що з усім цим розчаруванням і гнітом на протязі дня забув поїсти. Ну й до біса: це ж всього лише легке пиво; у будь-якому випадку на банці із гордістю заявляли: ЛЕХКЮЧЕ ПИВО. Мабуть, ми маємо буди вдячними, що вони не змінили ще й другого слова на додачу...

Я зробив великий ковток. Якщо звикнути, то не так і погано. Та й, клянусь Богом, воно НАСПРАВДІ розслабляло. Я, у всякому разі, з кожним ковтком відчував себе все більш розслаблено. Після ще одного, я чомусь пригадав, що пиво не так смакувало, коли я був у коледжі. Звісно, тоді я був лише юнаком, а не мужнім і дорослим трудолюбивим громадянином своєї країни, яким я був зараз. Я нахилив бляшанку, але звідти нічого не вилилось.

Ну, чомусь уже пуста. А я все ще спраглий. Чи можна толерувати таку неприємну ситуацію? Думаю, ні. Ніякого толерування. У будь-якому разі, я і не збирався це терпіти. Я встав і рішучою ходою направився у кухню. У холодильнику було ще кілька банок легкого пива, тому я припросив одну з них із собою назад на диван.

Я ковтав далі. Повернулася Рита — на ній були джинсові шорти і білий топ на бретелях, а на шиї був крихітний сатиновий бант. Маю визнати, вона виглядала дуже гарно. Я знав як вибирати собі красиве прикриття

— Тож, — сказала вона і ковзнула до мене на диван. — Дуже приємно бачити тебе отак, прямо нізвідки.

— Так і має бути.

Вона нахилила голову на бік і кумедно поглянула на мене:

— У тебе був поганий день на роботі?

— Жахливий день, — відповів я і зробив ще ковточок. — Довелося відпустити одного бридкого типа. Дуже бридкого.

— О.., — Рита насупилась. — Чому ж... Я хочу сказати, ви ж могли просто...

— Я й хотів просто, — я підняв за неї бляшанку пива. — Але не вийшло. Політика. — ще ковточок.

— Я все ніяк не можу звикнути до ідеї, що... що, — Рита похитала головою. — Я маю на увазі, з боку це виглядає таким простим. Знаходиш погану людину, садиш її за грати. Але причому тут політика?.. А що він накоїв?

— Він допоміг вбити кількох дітей. — відповів я.

— О..., — мовила вона і на її обличчя з'явився шок. — Господи, має ж бути щось, що ти можеш зробити.

Я посміхнувся їй. Моментально вона побачила все якраз у вірному світлі. Яка дівчина! Чи я казав, що у мене гарний смак?

— Ти потрапила в самісіньке яблучко, — я взяв руку Рити, щоби подивитися на вказівний палець. — Є дещо, що я можу зробити. І зробити це дуже гарно, — я погладив її по руці, проливши трохи пива. — Я знав, що ти зрозумієш.

Рита виглядала збентеженою.

— О..., — мовила вона. — А що... Яким чином... Що ти можеш зробити?

Я зробив ковток. Чому би мені не розповісти їй? Я ж бачив, вона вже уловила думку. Чому ні? Я відкрив рота, але перед тим, як я зумів вимовити хоча б один склад щодо Темного Мандрівника і мого безневинного хобі, як Коді і Астор вбігли в кімнату, остовпіли, побачивши мене, і почали переводили погляд то на свою маму, то на мене.