Читати книгу - "Відірвана від коренів"

теж? — Мої речі були завжди зношені, навіть полотняна сумка була зі старої матерії.

Він притис мене міцніше до ліжка і нахилився.

— Не смій мені брехати! — прошипів він. — Я вирву правду з твого горла.

Його пальці лежали на моїй шиї; його нога була на ліжку, між моїми. У великому страху я поклала руки на його груди і штовхнула з усієї сили. Він потягнув мене за собою і ми з шумом впали на підлогу разом, я опинилася зверху, і як кролик лапами відбилася від нього і отямилася уже за дверима. Я побігла по сходах. Я не знала, що робити: я не могла відкрити вхідні двері, а більше нікуди було утікати. Але я бігла все одно: спустилася на два прольоти, і коли його кроки переслідування досягли моїх вух, я кинулася в тьм'яну лабораторію, з усіма її шипіннями, випарами і димом. Я відчайдушно відповзла під столами в темний куток за велику шафу і підтягла до себе ноги.

Я закрила за собою двері, але не схоже, щоб це його затримало — він якось знав, куди я пішла. Він відкрив їх і зайшов у кімнату, і я побачила його холодні і злі очі між двома склянками скла, і його обличчя, забарвлене в відтінках зеленого полум'я. Він пішов стійким неспішним кроком навколо столу, і коли обігнув кінець стола я рвонула навкарачки в іншу сторону, намагаючись дістатися до дверей швидше, у мене були деякі думки закрити його тут. Але я зачепила вузьку полицю біля стіни. Один з закупорених флаконів вдарив мене по спині, скотився, і розбився на підлозі біля моїх ніг.

Навколо мене заклубочився сірий дим, проліз у ніздрі і рот, душачи мене і зупиняючи. Він вжалив по моїх очах, і я не встигла навіть зморгнути, я не могла їх потерти, мої руки відмовлялися коритися. Кашель був спійманий у горлі і зупинився; все моє тіло повільно завмерло на місці, все ще на карачках на підлозі. Але я не відчувала більше страху, і через деякий час мені навіть стало зручніше. Я була відразу нескінченно важкою і невагомою, десь у нескінченності. Я почула кроки Дракона — дуже слабі і далекі від мене, коли він підійшов і став за мною, і я зовсім не хвилювалася, що він буде тепер робити.

Він стояв, дивлячись на мене з холодним нетерпінням. Я не могла ні думати, ні дивитися. Світ став дуже сірим і одноколірним.

— Ні, — сказав він через хвильку, — ні, ти не можеш бути шпигуном.

Він повернувся і залишив мене одну протягом деякого часу, я не могла би сказати вам, як довго, це могла бути година або тиждень або рік, хоча пізніше я зрозуміла, що пройшло лише півдня. Нарешті він повернувся, незадоволено кривлячи губи. Він підняв невелику ганчір'яну ляльку, яка колись була поросям, зшитим з вовни і нафаршированим соломою, я тягала її з собою до лісу перші сім років мого життя.

— Так, — сказав він, — ти не шпигунка. Тільки фантазерка.

Потім він поклав руку мені на голову і сказав:

— Tezavon tahozh, tezavon tahozh Ківі, kanzon lihush.

Він не стільки читав слова, як ритмував їх, майже як пісню, і, поки він їх говорив, колір, час і дихання повернулися у мій світ; моя голова звільнилася і я відхилила її з-під його руки. Закам'яніння повільно зникало з моєї плоті. Мої руки зарухалися, шукаючи, за що б ухопитися, але мої ще скам'янілі ноги тримали мене на місці. Він спіймав мене за зап'ястя, так що коли я нарешті звільнилася від кам'яного заклинання, то не могла нікуди втекти.

Хоча я і не намагалася. Мої раптово звільнені думки забігали в дюжині напрямків, як ніби вони кинулися наздоганяти згаяний час, але мені було зрозуміло, що він міг би просто залишити мене каменем, якби хотів зробити зі мною щось жахливе, і, принаймні, він перестав думати про мене як про якусь шпигунку. Я не розуміла, чому він думав, що хтось хотів шпигувати за ним, і набагато менше, чому це міг бути король; адже він був Майстром короля, чи не так?

— А тепер ви розкажете мені, що ви робили? — наказав він. Його очі були все ще підозріло холодними і блискучими.

— Я тільки хотіла почитати книгу, — сказала я. — Я не хотіла ніякої… я не думала, що буде якась шкода.

— І випадково взяли Lutheх з полиці, щоб почитати, — сказав він, уїдливо-саркастично, — і тільки по випадковості… — до того часу, можливо, мій стривожений і переляканий погляд переконав його, і він зупинився і подивився на мене з неприхованим роздратуванням, — У вас незрівняний дар для створення різних неприємностей.

Потім він глянув вниз, і я послідувала за його поглядом — осколки скляної пляшечки лежали навколо наших ніг: він прошипів повітрям крізь зуби і різко сказав,

— Приберіть тут, а потім приходьте в бібліотеку. І більше нічого в цій кімнаті не чіпайте.

І пішов геть, залишивши мене піти пошукати якусь ганчірку на кухні, щоб підібрати скло, і відро: Я також вимила підлогу, хоча не було жодного сліду, що щось було пролито, магія випарувалася, як лікер з пудингу. Я час від часу зупинялася і піднімала руку вгору від ганчірки на підлозі, перевертаючи її туди-сюди, щоб переконатись, що скам'яніння не наповзає на мої пальці. Я не могла не задуматися, чому він ніколи не використовував цей флакон на комусь іншому, хто стояв би статуєю десь, з нерухомими очима, і час вихрився би повз нього… Я здригнулася.

Я була дуже-дуже обережною, щоб не зачепити що-небудь ще у кімнаті.

Книга, яку я брала, вже стояла на полиці, коли я нарешті, приготувавшись,