Читати книгу - "Холодна Гора"

в Росії. Харківська правозахисна група. — Х. 2000) Травень 1951 р. Артур Кестлер Париж 15 липня 1938 р.

Генеральному Прокурору СРСР Вишинському Москва, СРСР Шановний пане Генеральний прокурор:

Ми, що нижче підписалися, друзі Радянського Союзу, вважаємо своїм обов’язком довести до Вашого відома такі факти.

Ув’язнення двох видних іноземних фізиків, д-ра Фрідріха Гоутерманса, заарештованого 1 грудня 1937 року в Москві, і д-ра Олександра Вайсберга, заарештованого 1 березня того ж року в Харкові, викликало велике нерозуміння в наукових колах Європи і Сполучених Штатів. Імена пп. Гоутерманса і Вайсберга широко відомі в цих колах, і є небезпека, що їх тривале ув’язнення є не що інше, як нова політична кампанія, одна з тих кампаній, що останнім часом завдали тяжкого удару по престижу соціалізму і співробітництву СРСР з великими демократіями Заходу. Це тим більш тяжко для тих людей науки, друзів СРСР, котрі завжди намагалися захищати Радянський Союз від нападок його противників. Не отримавши до сьогоднішнього дня ніякої інформації від радянської влади про ситуацію з пп.

Гоутермансом і Вайсбергом, незважаючи на значний час, що минув після їхнього арешту, неможливо зрозуміти подібні заходи. Пани Гоутерманс і Вайсберг мають численних друзів серед таких відомих діячів науки, як професор Ейнштейн в Пасадені, професор Блекет в Манчестері, професор Нільс Бор у Копенгагені, котрі дуже зацікавлені і не перестають цікавитися їхньою долею. Вайсберга, який є фундатором і редактором «Journal de Physique de USSR», було запрошено професором Ейнштейном до університету в Пасадені. На це запрошення він не зміг відповісти, оскільки був арештований.

Аналогічно і д-ра Гоутерманса було запрошено для наукової роботи в один із лондонських інститутів і безпосередньо в день його від’їзду заарештовано в митниці на вокзалі в Москві.

Єдиним офіційним повідомленням про причини арешту п. Вайсберга було звернення радянських властей у березні 1937 року до посольства Австрії в Москві, в якому Вайсберг звинувачувався у шпигуванні на користь Німеччини та підготовці збройного повстання в Україні.

Що ж до п. Гоутерманса, то ніякого офіційного повідомлення не було.

Усі ті, хто особисто знайомий з пп. Вайсбергом і Гоутермансом, глибоко переконані, що вони є справжніми друзями СРСР і не здатні ні на який ворожий акт. Вони глибоко переконані, що звинувачення проти пп. Вайсберга і Гоутерманса абсурдні і є наслідком прикрого непорозуміння, термінове з’ясування якого є бажаним як з політичного, так і з персонального поглядів.

Офіційні заяви відповідальних представників СРСР підкреслюють останнім часом ту обставину, що в процесі кампанії чистки в країні, якій загрожують внутрішні та зовнішні вороги, трапляються помилки, що є неуникним у такий критичний час, і які здійснюються органами.

Ці ж люди наполягають на необхідності виправлення цих помилок і випадкових порушень. Ми, що підписали цього листа, та всі друзі обох звинувачуваних переконані, що йдеться про подібне непорозуміння.

Ось чому ми апелюємо до Прокурора СРСР, звертаючи особливу увагу на випадок з пп. Вайсбергом та Гоутермансом, і просимо для порятунку престижу СРСР у зарубіжних наукових колах вжити необхідних кроків для їх негайного звільнення. Політичне значення цієї справи спонукує нас направити копію цього листа п. Сталіну дипломатичними каналами і ми передаємо його копію до посольства СРСР у Парижі.

Просимо Вас дати відповідь якомога швидше, враховуючи терміновий характер цієї справи. Ми просимо Вас, пане Генеральний прокурор, прийняти вираження наших щирих почуттів.

Ірен Жоліо-Кюрі, колишній заступник державного секретаря з наукових досліджень, Нобелівський лауреат Жан Перрен, колишній заступник державного секретаря з наукових досліджень, Нобелівський лауреат Фредерік Жоліо-Кюрі, професор Коледж де Франс, Нобелівський лауреат

Пастка

Була неділя 24 січня 1937 року. Я збирався відпочити після тяжкої, виснажливої подорожі. Зненацька задзвенів телефон, і я почув незнайомий голос:

— Не повторюйте жодного мого слова. Я з НКВС. Прийдіть до нас об одинадцятій. Запитаєте внизу про кімнату 222. Перепустка буде готова.

Рука моя тремтіла, коли я клав слухавку. З початку розладу в інституті, а особливо після арешту моєї дружини, я почав відчувати, що навколо моєї шиї все дужче й дужче затягується зашморг. Перед цим я ніколи не мав прямих контактів з ДПУ, принаймні у зв’язку з моїми власними справами. Тепер же я перетнув невидиму межу. Напруженість та непевність декількох минулих місяців позначилася на моїх нервах, і коли я рушив у дорогу, думки мої плутались, і я був до глибини душі стривожений.

Резиденція харківського ДПУ знаходилась лише за декілька хвилин ходу. Це велика, солідна будівля з фронтонами, що виходили на три вулиці. Всередині будинок виявився дуже добре облаштованим та умебльованим. У всіх містах Радянського Союзу Народний комісаріат внутрішніх справ займав найкращі будинки, у той час як важливі економічні та культурні установи тіснилися в набагато скромніших приміщеннях.

Я ввійшов і звернувся до вартового, який направив мене до бюро перепусток, де я, назвавши своє ім’я, отримав перепустку, що вже на мене чекала. Вартовий, підозріло оглянувши мене й перепустку, дозволив увійти всередину будинку. Кабінет 222 містився на другому поверсі. Я постукав. Коли пролунало «увійдіть», відчинив двері й потрапив до продовгуватої, добре обставленої кімнати. Біля вікна стіл, декілька стільців та шафи з паперами. Це була справжня контора. За столом спиною до вікна сидів чоловік у цивільному одязі.

Голосно й якось ґречно він запропонував мені сісти.

Приглядаюся до свого співрозмовника. Він підвівся й узяв з найближчої шафи течку з паперами. Середнього зросту, брюнет, він справляв враження не начальника, а підлеглого, який тримає свої папери в ідеальному порядку. Той чоловік — подумалось — напевно не є садистом, і не є також старим революціонером, який потрапив до ДПУ з ідейних міркувань — аби