Читати книгу - "Діаманти Ківі-Ківі"

посадили під замок, щоб ми не втекли в джунглі.

Коли моторки причалили до пристані, Тіль Брюггенсен спочатку стиха поговорив з Аслаком бен Абдулом, а вже потім звернувся до представників цивільних і військових властей.

— Мені треба було владнати деякі справи, — вибачився він. — Рекомендую вам пана сірійця як свого уповноваженого і прошу зважати на його прохання!..

У ратуші було приготовлено обід. Але перш ніж сісти за стіл, Беніссон і Барклей довго розмовляли з господарем. Такі неждано близькі стосунки представників компанії Де Беерс з властями здивували Тіля Брюггенсена. І хоч у цей день Массіньї напевно не заборонив би йому покуштувати якогось більш-менш міцного напою, фламандець пив виключно мінеральну воду з своєї власної пляшки.

— Яка тебе муха вкусила? — спитала його Ельза під час обіду. — Ти образився, що біля цього окружного півня посадили не тебе, а Беніссона?

— У тебе гострий зір, Ельзо. Я дав би тисячу бельг, аби дізнатися, про що шушукаються мої компаньйони. Боюсь, заварять таку кашу, що я й не проковтну!

— Незабаром усе з'ясувалося. Коли подали каву, гладкий Беніссон, чимось дуже стурбований, підійшов до фламандця.

— Так робити не добре, містер Брюггенсен, — сердито зауважив він, — Ви сказали нам не все. Мене тільки-но повідомили, що територія Ківі-Ківі належить племені лунда і старий вождь протестує проти вторгнення білих у його резервацію. Якщо це підтвердиться, то компанія скасує договір з вами.

— Вождь лунда? — глузливо примруживши око, глянув Тіль на агента Де Беерс. — Лунда, що бояться лісу, як чуми, яких ні за які гроші і обіцянки не зігнати з високогірних луків? Може, цей вождь хоче бути королем боліт, щоб саджати там кавуни?

— Так стверджує комісар округи. Він зараз приведе вождя сюди.

— Помираю від цікавості. Ей, Баантумічо! — Тіль підкликав мічолунгі і щось довго говорив йому мовою його племені. Потім задоволено кивнув головою і знову повернувся до Беніссона. — Мій бой дуже добре володіє мовою лунда. Він перекладатиме одночасно з урядовим перекладачем. Ходімо, я хочу зараз же поговорити з тим лунда!

Вождь лунда вже чекав у сусідній кімнаті. Як тільки його відрекомендували, він щось монотонно заговорив, жваво жестикулюючи і гримасуючи. Баантумічо напружено вслухався, а перекладач тим часом, затинаючись, повільно перекладав скарги і нарікання вождя. Тіль щось записував. Беніссон нервово перегортав урядовий акт, який подав йому комісар.

Вождь був уже старою людиною, а може, його зістарило так постійне куріння гашишу, яким аж несло від нього. Свою промову він закінчив клятвою:

— Тільки це, саме це — свята правда Буками! І тут Баантумічо голосно зареготав.

— Так оце лунда? Оцей заїка — справжній лунда? А чому ж на його брехливій морді знаки племені лобеле? — І Баантумічо напустився на бідолашного переляканого негра.

Тут і перекладач усміхнувся.

— Пане високий комісар! — ледве вимовив він, давлячись сміхом. — Букама зовсім не лунда, як казав. Він — лобеле, живе далеко на півдні і ніколи навіть не чув про Ківі-Ківі. Він каже, що погодився зіграти роль лунда за п'ятдесят трубок гашишу.

— Женіть в шию цього брехуна! — аж застогнав від злості Беніссон. — Такому шахраю треба дать півсотні ударів шамбоком!

— Що з нього візьмеш? — обізвався Тіль, знизуючи плечима. — Облиште наркомана! Але того, хто втягнув його в цей підлий обман, не завадило б охрестити бичем якусь сотню разів, містер Беніссон! І я це зроблю, коли спіймаю його. Не врятує й біла шкіра!

Перед заходом сонця Брюггенсен зі своїми людьми повернувся на моторку, хоча військові і цивільні власті бенкетували до глибокої ночі. Там лишився тільки Жан Янзен. Він вдавав з себе зовсім нетямущого геолога і викликав загальний регіт і глузування.

— І власті і компанія Де Беерс — одна зграя, — сказав Янзен, повернувшись на катер опівночі. — Як вони мене поїли, щоб я розбазікав їм усе! Але я розповідав тільки про підземний рух магми, який і досі відбувається в Гондванії. Ну, й баранячі очі були в того панства! Але наскільки я зрозумів, пане Тіль, вони хочуть привласнити собі все, що належить вам. Будемо ж пильними, друзі. Чорні солдати співають у своїй пісні «Важкий шлях у Ківі-Ківі. Сотня йде туди, а повертається один!..» Так переклав мені Абдул бен Аслак чи, може, навпаки, — Аслак бен Абдул. Він просив передати, що все гаразд!

— В такому разі завтра на світанку ми вирушаємо далі! — прийняв рішення Брюггенсен. — Беніссон знає, скільки нам ще пливти. Чи всі наші люди на борту?

— Нема Гітшімокера, — так Баантумічо назвав асистента Массіньї, якого лікар узяв собі на допомогу.

— Зіура Йоргаса? — спитав лікар. — Ненадійний хлопець. У мене мало плазмохіну, і він мав принести кілька коробок з ампулами. Я послав його ще вдень. Певно, знову зустрів якусь темношкіру мімі.

— Я бачив його ввечері у Беніссона! — сказав Баантумічо. — Вони обмінювалися якимись коробками. В них було щось таке біле, як у пана лікаря в чемодані, Йоргас віддав свої, а взяв інші.

— Любий Массіньї, ви знаєте, що означає «Гітшімокер» мовою банту? — спитав Брюггенсен. — «Страшенно підозрілий». Стежте за ним! Мене не так лякають жахи Ківі-Ківі, як зрада!

Лікар ліг на своїй койці і засмикнув над нею москітну сітку. З-за тонкої тканини долинув приглушений голос:

— Ото здивується Гітшімокер!

Десь о п'ятій годині ранку, — було ще так темно, хоч око виколи, — над моторкою Тіля пролунав сигнал побудки.

Коли подали паруючу каву, зарожевів чарівний світанок. Яскраві зорі враз потьмяніли, чорне небо позеленіло, а з сходу на весь небокрай повільно розлилося золоте сяйво… І враз з туману над стінами Порт-Франкі вирнув криваво-червоний диск сонця.

Зустрічаючи новий день, залементували в. джунглях мавпи, зняли різноголосий щебет і крик пернаті мешканці Кассаї. Десь далеко, здавалось, затрубили слони. Але Ельза Вандермолен пояснила новачкам:

— Це ранкова молитва бегемотів.