Читати книгу - "Кримінальне право України: Загальна частина: підручник"

Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, а у 1997 р. повторно досліджений експертами Ради Європи. На нараді, яка відбулася в Гаазі (Нідерланди), проект був обговорений з представниками Нідерландів, Італії, Швеції, Португалії та інших країн; потім за участю тих самих експертів і представників судів і правоохоронних органів України — на науково-практичних конференціях і семінарах, що відбулися в Харкові. Усе це дозволило розробникам проекту надати в 1998 р. до Верховної Ради України досить обґрунтований, такий, що відповідав рівневі юридичної науки і вимогам часу, проект нового КК України.

При першому читанні проекту КК, що відбулося 8 вересня 1998 р., Верховна Рада розглянула також альтернативний проект КК. Зі значною перевагою голосів було прийнято проект, розроблений робочою групою Кабінету Міністрів України. Потім проект було прийнято у другому читанні та остаточно — 5 квітня 2001 р.

§ 2. Структура Кримінального кодексу

1. Закони про кримінальну відповідальність систематизовані та поділяються в КК на Загальну і Особливу частини.

У Загальній частині зосереджено юридичні норми, що відображають принципи і загальні положення кримінального права, а також визначають його основні інститути, наприклад, поняття злочину та його видів, вини та її форм, співучасті в злочині, повторності, сукупності та рецидиву злочину, покарання та його мети, видів покарань і підстав їх застосування. Це норми, які застосовуються до всіх злочинів.

Особлива частина містить юридичні норми, що вказують, які конкретно суспільно небезпечні діяння є злочинами і які заходи кримінального покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх учинили.

Загальна і Особлива частини КК пов’язані між собою й утворюють нерозривну системну нормативну єдність. Значення цієї єдності найбільш помітно при застосуванні окремих статей КК. Не можна застосувати жодну норму, що міститься в Особливій частині КК, не звернувшись при цьому до Загальної частини.

Загальна і Особлива частини КК поділяються на розділи, а останні у свою чергу — на окремі статті.

Загальна частина чинного КК складається із 15 розділів: «Загальні положення», «Закон про кримінальну відповідальність», «Злочин, його види та стадії», «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)», «Вина та її форми», «Співучасть у злочині», «Повторність, сукупність та рецидив злочинів», «Обставини, що виключають злочинність діяння», «Звільнення від кримінальної відповідальності», «Покарання та його види», «Призначення покарання», «Звільнення від покарання та його відбування», «Судимість», «Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування», «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх».

Особлива частина містить 21 розділ, систематизований по групах споріднених суспільних відносин, на які посягають відповідні злочини. Наприклад, статті КК, норми яких передбачають відповідальність за злочини, що посягають на основні державоутворюючі цінності українського народу, проголошені в статтях 1 і 2 Конституції України, розміщено в розділі І «Злочини проти основ національної безпеки України». Статті, норми яких охороняють людину, її життя і здоров’я, волю, честь і гідність, статеву свободу та статеву недоторканість, розміщені в розділі ІІ «Злочини проти життя та здоров’я особи», розділі ІІІ «Злочини проти волі, честі та гідності особи» та розділі IV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи». Статті КК, норми яких охороняють основні права і свободи людини, об’єднано в розділі V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина». Поділ Особливої частини КК 2001 р. на 21 розділ зробив її більш зручною для застосування, оскільки надає слідчому, прокурору, судді, адвокату орієнтир у розміщенні тих чи інших статей в КК. Та й для громадян України дуже важливо, щоб було просто знайти в КК ту чи іншу статтю про відповідальність за окремий злочин[11].

Статті КК пронумеровані арабськими цифрами і мають заголовки, що відбивають сутність правових приписів, які містяться в нормах. При включенні в КК нової статті вона поміщається у відповідний розділ Загальної або Особливої частини, як правило, услід за статтею, найбільш близькою до неї за змістом. Новій статті надається номер попередньої статті і додатковий цифровий індекс — 1, 2, 3 і т. д. Наприклад, у 2006 р. до Особливої частини КК було включено статтю «Втягнення у вчинення терористичного акту». Її було поміщено услід за ст. 258 «Терористичний акт». Статті було надано номер 2581.

Виключення тієї чи іншої статті із КК також не змінює порядку нумерації статей у КК. Так, у КК зберігається номер ст. 230 з позначкою «Виключена 03.04.2003 р.». Ця стаття встановлювала відповідальність за порушення антимонопольного законодавства, її було скасовано Законом Верховної Ради України від 3 квітня 2003 р. Законодавець допускає й зміну нумерації статей Особливої частини КК. Так, Законом України від 21 серпня 2009 р. статті 1581 «Незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму» надано номер 1582. Одночасно номер 1581 надано статті під назвою «Голосування виборцем на виборчій дільниці більш ніж один раз»[12].

Багато статей КК поділяються на частини — окремі абзаци, що мають цифрові позначення. Наприклад, ст. 1 КК «Завдання Кримінального кодексу України» має дві частини — 1 та 2; ст. 135 КК «Залишення в небезпеці» складається із трьох частин — 1, 2 та 3. Перед кожною із цих частин стоїть відповідна цифра.

Зміст окремих частин у статтях, що належать до Загальної частини, характеризується великою різноманітністю. Найчастіше в них розвивається відповідна юридична норма, визначаються особливості її застосування за якихось умов або встановлюються випадки незастосування цієї норми чи виключення її з дії. Наприклад, у ч. 1 ст. 55 КК вказано строк, на який може бути призначене покарання у виді