Читати книгу - "Бацила карбоната"

живий ланцюг замкнувся шерегою жандармів та поліцаїв, що тримали напоготові револьвери. Тепер автомобіль посувався, оточений з усіх боків озброєними людьми, які чекали дальших наказів. Дивно, але автомобіль не лише не прискорив ходи, а, здавалось, навіть зменшив її.

Люди з тротуарів кинулися до найближчих воріт, побоюючись якоїсь сліпої кулі: адже незабаром мала розпочатися стрілянина.

Офіцер виїхав наперед, стримуючи коня, який помітно нервувався, намагаючись відстрибнути вбік від автомобіля. Підвівши руку в білій рукавичці, офіцер голосно вигукнув:

— Наказую спинитись! Інакше по автомобілю буде відкрито вогонь!

Автомобіль рухався далі, мов ніхто в ньому не чув цього загрозливого наказу. Кінь офіцера гарцював перед машиною, то відступаючи, то наближаючись до солдатів з кулеметами, що перетинали вулицю. Знов пролунав голос офіцера:

— Ще раз нагадую: буде відкрито вогонь! Наказую спинитись!

Автомобіль так само рухався. Тоді офіцер, пригнувшись до шиї коня, швидко від’їхав убік. Він вихопив шаблю:

— Вогонь!

І враз залунали постріли, наче сухий горох перекочувався по залізних аркушах. Звуки пострілів змішалися із вигуками натовпу. Солдати і фалангісти стріляли зблизька і промахнутися не можна було. Але через кілька секунд стрілянина вщухла. Солдати здивовано переглядались.

Автомобіль, таємничий «Люцифер», так само повільно рухався вперед. Жодна куля не залишила навіть сліду на його кузові. Чи вони не потрапили в нього? Цього не могло бути. Але в чому ж річ?

Мостова по обидва боки таємничого автомобіля була густо усипана блискучими маленькими циліндриками. Це лежали кулі, щойно випущені з кулеметів, гвинтівок і револьверів. Вони навіть не змінили свого вигляду, не деформувались. Вони мирно лежали на мостовій, мов навмисне розкидані тут.

Офіцер, який командував вершниками, розгубився. Кулі не брали дивного автомобіля. Чи мав він такий міцний панцер, від якого відлітали кулі, чи це було щось інше, але кулі нездатні були пошкодить йому.

Тим часом автомобіль доїхав до нерухомого досі ланцюга солдатів, що стояли поперек вулиці. Він сунув на них, не звертаючи. Та йому й не було куди звертати, бо праворуч середина мостової захаращена зупиненими танками, а ліворуч заважали великі дерева, що росли вздовж тротуарів. Ще мить — і ланцюг солдатів не витримав, розсипався, солдати побігли геть від «Люцифера».

Офіцер безпорадно озирнувся. Його очі спинились на високій постаті в цивільному одязі, що швидко наближалася до нього. Офіцер побачив, як незнайомий швидким рухом відвернув лацкан піджака, показуючи маленький значок поліції на одвороті. Потім офіцер почув його голос:

— Накажіть стріляти по шинах! По шинах!

Це була вірна порада. Шини не бувають панцерними. Коли пробити їх кулями — зупиниться кожна машина.

З усієї сили офіцер гукнув:

— Стріляти по шинах! Вогонь!

Знов затарахкотіли кулемети, б’ючи прямо в шини автомобіля. І знов таки автомобіль не зупинився. Не було помітно, щоб хоч одна з його шин була пробита якоюсь кулею. Зате по боках його з’явились нові купки куль, що лежали на мостовій, наче це були не стальні кулі, а якісь мирні малесенькі іграшки…

Офіцер знов озирнувся на високого незнайомця. Той стояв біля дерева, стискаючи кулаки. Він і собі поглянув на офіцера, але не встиг нічого сказати. Голосно, гучно, на цілу вулицю, — з автомобіля пролунало:

— Я, Сивий Капітан, раджу припинити напад на мене. Ви вже помітили, мабуть, що кулі неспроможні пошкодити моєму «Люциферові». А потім ви зможете підібрати всі ваші кулі з мостової і спробувати взнати, як саме я захищений від них. Так само не раджу вживати гранат. Це пошкодить лише тим, хто їх кине. Це все, що я хотів сказати.

Автомобіль почав прискорювати хід. Великий, здавалося б, неповороткий, він швидко їхав уздовж вузенького коридору між зупиненими танками і деревами. Тепер ніхто не насмілювався спиняти машину. Вершники залишилися позаду, фалангісти й жандарми притискувалися до дерев, натовп по тротуарах тікав у ворота та під’їзди.

Раптом сталась несподіванка. Якийсь фалангіст швидко вистрибнув з-за дерева і жбурнув під колеса автомобіля ручну гранату. В ту ж таки мить він відстрибнув назад і сховався за товстий стовбур. І щастя його, що він встиг це зробити.

Всі, хто напружено, широко розкривши очі, стежили за цією подією, побачили, як граната, перевертаючись, вилетіла з руки фалангіста, але вона не долетіла до загадкового автомобіля. Майже біля самого кузова, біля нижньої його частини, недалеко від коліс, граната на якусь невловиму мить спинилась, мов повисла в повітрі. І враз по тому вона полетіла назад, ніби чиясь міцна рука перехопила її і жбурнула в те саме місце, звідки вона вилетіла на початку. Перевертаючись знов у повітрі, граната долетіла до дерева, за яким встиг сховатися фалангіст, ударилася об нього і вибухнула. Уламки кори й деревини, осколки гранати розлетілися в усі боки. Залунали вигуки зляканих людей, почувся стогін поранених. Автомобіль Сивого Капітана, страшний «Люцифер», прискорюючи хід, мчав далі й далі.

Ось він хутко промайнув по майдану Кастелара. Видно було, як, штовхаючи один одного, з балкону до середини палацу кинулися і сам каудільо, і його генерали. Вони тікали, перелякані, забувши цього разу про свою пиху. Ось з балкону злетіла чиясь розшита золотом каска. Вона впала вниз і покотилася під колеса «Люцифера». Це була парадна каска, металева, з золотим гребінцем. І знов трапилась дивна річ.

Каска котилась ближче й ближче до коліс «Люцифера». Але замість того, щоб нарешті скотитися під колеса, — вона раптом спинилась, хитнулась на гребінці з боку на бік і потім покотилась назад, до тротуару, мов би її підганяв міцний подув вітру. Загадковий «Люцифер» відштовхнув її від себе, навіть не давши доторкнутися до коліс.

Прискорюючи хід, «Люцифер» мчав далі. Тепер перед ним був вільний шлях. Він швидко повернув за ріг і, зник.

І враз загуркотіли танка. Включені мотори почали працювати несподівано для команд.