Читати книгу - "Сам собі бог"

146
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 44
Перейти на сторінку:
він ладен був кричати, та нестерпний біль відмовляв навіть у цьому природному праві на голос. Досить вдихнути на повні груди — як відразу мутніло в очах од разючого защемлення в хребетному стовпці. Рятували лишень марева рожевого кольору про останнє кохання, домівку, дитинча.

Близько опівночі його чарівні видива обірвав делікатний тихий стук. Всі види комунікаційного зв’язку він завбачливо вимкнув, та непроханий гість вдався до хитрощів. «Дозвольте увійти в нагальній справі. Це — Широкий», — відбив «морзянкою» в автоматичні двері. Хочеш чи ні, а довелося впустити.

«Зубр космонавтики», як відрекомендували голову технічної комісії після прильоту, увійшов дещо вибачливо, тримаючи напоготові гербові бланки.

— Вранці космолюбительська гвардія має відлітати на Землю. Годилося б завізувати деякі документи, — пояснив шанобливо. Затим коректно і по-діловому заходився оповідати рішення технічних експертів. «Геніальні новації» в космічних саморобках землян подавав без особливих коментувань, однак Гайворон усе ж перехопив у його голосі вже знайоме захоплення «зробив сам». Він бачив на власні очі ті літаючі тарантаси, що причмихали своїм ходом, і волів лишитися при своїй думці.

Терпляче вислухавши рапорт, він подзьобав своїм факсиміле подані папери, не читаючи їх змісту.

— А оце просили передати вам особисто. — Широкий поклав на стіл два пакунки. — Бандероль від рідних доставив Непийвода, а згорток — хтозна й чий. Його анонімно передали із залу по завершенні роботи.

Гайворон чемно подякував, і коли безшумно стулилися за візитером двері-автомат, розгублено зиркнув на родинну космопередачу. «Як вони довідалися, що я тут, на Місяці? Не інакше, як галасливе телебачення розтрубило про епохальний зліт диво-апаратів, змайстрованих самоучками. Не обійшлося, мабуть, і без показу інтригуючого відеокліпа про голову оргкомітету, колишнього зорельотчика екстра-класу»…

Аби належно підготуватися до зворушливої відеозустрічі, він, наперекір родинному інстинкту, відклав бандероль і потягнувся за другим, «хтозна й чиїм» пакунком. Зняв не першої свіжості інформбюлетень, що правив за обгортку, і побачив туго звитий пасок та вчетверо складену записку.

«Пане Гайворон, повірте, я позбавлю Вас остеохондрозу назавжди, — напружено розшифровував каракулі, писані до коліна. — Підпережіться цим аплікатором так, щоб активна зона, вона прострочена шовковими нитками, прилягала до хребта. Через п’ять-десять хвилин відчуєте пощипування. Знайте: то беруться за хворобу гірські мінерали. Система спрацьовує від різниці температур тіла й оточуючого середовища. Лікувальний ефект — феноменальний! Щиро радий вам допомогти».

Учасник 1-го міжнародного зльоту СКА».

І справді, обіцяний ефект узявся за нього по-написаному: не зоглядівся, як відпустив свої чіпкі клешні біль, і в тілі знову заструменіла живка моторність.

На радощах він охоче підстрибнув би аж до стелі, та передусім кинувся до відеотелефону і, незважаючи на пізній час, почав обдзвонювати знайомих: «Зізнайтеся, чи не ви часом передали мені рятівний аплікатор?» Однак усі космопілоти тактовно віднікувалися.

Безмежно зворушений чудодійним зціленням Гайворон ладен був прихилити небо своєму благодійнику, а той зумисне не виказував себе як легендарний Авіценна. Тепер місця в кімнаті було замало. Хотілося простору, широкого й безмежного.


* * *

… На оглядовий майданчик, призначений для трансгалактичних туристів, Гайворон піднявся ледь змокрілий і захеканий. До старту залишилися лічені хвилини. Розпечений сонцедиск ніби щойно виповз із самої горловини кратера, що бовванів на видноколі. Сліпуче проміння барвисто спалахувало на розмаїтих корпусах саморобок. Еластичний термокостюм прилип до грудей і тріскотливо залопотів під обстрілом роздмуханих піщинок. Першим запустить двигуни схожий на падаючу краплину «Леонардо да Вінчі».

За мить до відльоту він доброзичливо помахає італійцю рукою і невимовно зрадіє нестатутному миганню бортових ліхтарів на рукотворному диві. «Наче між ними й не було зарозумілих чвар… Хтозна, можливо, саме він і зцілив мене», — з приємністю подумалося Гайворону.

Бентежною теплотою проймали адресовані йому прощальні сигнали «Сина неба», «Дракона», «Блакитного полум’я», «Самородка», «Зоряної ночі», «Геліокаравели», «Нащадка Ікара»… По-доброму насварить «Чумацького воза»: земляк навмисне опише над місяцедромом коло, демонструючи ризиковані піруети, і гайне наздоганяти свій дивацький ескорт.

Боковим зором угледів, як від готичної тіні «Колеса фортуни» відкололася чорна довгаста скалка і стрімко посунула навкоси до оглядового майдану. «Невже ар’я Вішна вміло заворожив його недугу? — викресав здогадку зблиск шолома, що наближався. Спритно збіг східцями вниз і рушив проти сонця назустріч людській тіні.

— Радий бачити вас здоровим! — почув в автономних навушниках знайомий голос. На сліпучому тлі перед ним постав Широкий, екіпірований під космолюбителя.

— Не дивуйся, вирішив повернутися додому не рейсовим «човном», а на «Колесі фортуни». Індієць заінтригував мене своїм нетрадиційним рушієм. Каже, якщо дати йому волю, то «Колесо» здатне розвинути тягу грому і перетворитися на блискавицю у небі. Коли це так, я хочу пересвідчитися в цьому. Що не кажіть, не прості це люди — УМІЛЬЦІ. Тільки з першого погляду їхні «доісторичні корита», — тут Широкий дружелюбно зазирнув під сонцезахисну заслінку гайворонового шолома, — здаються дивакуватими. Коли ж оглянув їх професійно, то майже в кожній саморобці забачив плетиво вельми хитромудрої конструкторської думки.

— Чесно кажучи, я теж намагаюся збагнути живучість прадавнього феномену «сам собі майстер». А особливо із вчорашнього дня. Щонайперше, дуже вдячний долі, яка звела мене із рукодільниками. Отой згорток доставлений вами, повернув мені не лише здоров’я… — Гайворон великодушно потис руку головному експертові і, напевно ж, поділяючи його думки, заохотився сповідати свої міркування. — Ви маєте радію, затяті неоумільці спроможні вдихнути божу іскру в будь-яку справу, що припаде їм до душі. Краюсь, їхню якусь бунтівничу наснагу збагнув не відразу. Як я здогадуюся, своїм захопленням космолюбителі кинули викличне «ні!» тотальному роботизованому виробництву, а відтак і породженому ним бездумному споживанню «полюбуйся і, заплющивши очі, викинь на смітник». Погодьтесь, надто ідеалізований владика-ринок, що міцно пов’язав своїми путами усі континенти й народи, задовольняє землян чисто умовно, оскільки безцеремонно ігнорує індивідуальні смаки. Цей безальтернативний благодійник горне на споживачів гори, безспірно, потрібних, різноманітних, вишуканих і невідтворно звабливих товарів, але ж, за своєю сутністю, вкрай стандартизованих. Який же вибір у того, кого така манна небесна не влаштовує? Будь як всі, або лягай на дно, як підводний човен. Слава Богу, на Землі ще не виродилися люди, які прагнуть бути творцями самих себе, а не підневільними співучасниками штампування.

— Дорогий колего, приємно чути таке. Я передбачав, що знайду

1 ... 10 11 12 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сам собі бог», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сам собі бог"