Читати книгу - "Царський курйоз"

ваш закон! — лютував шкіпер. — Я Контаракі, розумієш, капітан Контаракі!.. Я причалюю і відчалюю, коли мені подобається. Пусти канат, хабарнику, п’янице, нічний злодію!

Та його владно відсторонив чоловік з довгими вороними вусами і лисячою мордочкою. Він теж стояв коло борту, але досі мовчав. Чоловік витяг з-за пояса великий аркуш паперу і, піднявши його, закричав:

— Гей, у човні, слухайте! Я граф Владиславич-Рагузинський, підданий московського царя. Ось фірман — указ, підписаний султаном. Він дозволяє бригантині «Святий Георгій», котру я найняв, вийти з протоки в будь-який час і в будь-якому напрямі. Хай ваш начальник підніметься на палубу і своїми очима подивиться на султанські підпис та печать.

На човні змовкли, і юз-баші по якірному канату спритно й швидко видерся на палубу. Він узяв у рагузинця фірман, прочитав його і повернув, благоговійно притисши до чола.

— Це печать султана, хай буде священне його ім'я! Все правильно. Пливіть куди завгодно.

— А що я тобі казав, сину сміливця? — дружньо штовхнув ліктем Контаракі у бік юз-баші.

А рагузинець спитав невинно:

— Чому закрито протоку, ефенді?

— Ми самі добре не знаємо, — неохоче відповів юз-баші. — З сералю чи то втік, чи то викрадений якийсь важливий заложник чорний хлопчик.

І раптом він здивовано підвів голову і втупився в одну точку, кудись за спину Контаракі і Сави. Грек і рагузинець хутко обернулися. На капітанському містку, сонно протираючи очі, стояв Ібрагім.

— Боже великий! Він прокинувся якраз вчасно! — простогнав Сава, з відчаєм схопившись за голову. І одразу ж відскочив злякано вбік. Юз-баші вихопив з піхов шаблю і кинувся на Контаракі.

Шабля свиснула над головою товстуна. Але той встиг швидко присісти, а потім схопив юз-баші за широкі шаровари і, легко піднявши, шпурнув за борт. Усе ще розмахуючи шаблею, турок шубовснув у воду.

— Рубай якірний канаті — заревів шкіпер. Став паруси! До керма!

Перерубаний якірний канат упав у воду. Заскрипіли пронизливо блоки, верхні паруси піднялися і слабко наповнились вітром. Бригантина повільно рушила.

Сава і Контаракі кинулися на корму подивитись, що робитимуть стражники. Мокрий юз-баші вліз у човен і, махнувши шаблею, щось гукнув. Десяток довгих тонких весел вдарили по воді. Човен помчав у погоню за бригантиною.

Контаракі зиркнув на човен, що мчав слідом, потім перевів погляд на обвислі паруси бригантини і, нарешті, сказав спокійно:

— Доженуть! Вітру нема.

— Доведеться здатись, — розгублено промовив Сава, дивлячись на човен, що швидко наближався, і нащупуючи секретні амбасадорські листи до царя — встигнути б їх знищити.

— Що-о? Здатись? — заревів товстун. — Контаракі іспанцям не здавався, венеціанцям не здавався, алжірцям не здавався! А цим бабам здатися?

Він метнувся кудись на ют і повернувся, тягнучи за собою на вірьовці бронзовий фальконет на чотириколісному лафеті. Сава кинувся до шкіпера:

— Не смій стріляти! На палю захотів?

— Пусти, боягузе! — відштовхнув його Контаракі.

Він підтяг фальконет до борту, навів його і приклав гніт до запалу. Фальконет рвонув горлато.

Сава закрив обличчя долонями, але не втерпів, крізь пальці подивився, куди влучив Контаракі: недалеко від носа човна злетів фонтан води, спалахнув райдугою і згас.

— Не долетіло, — сказав розчаровано Контаракі. — Доведеться на абордаж зчепитися. А здаватись нам, Саво, не можна. Ти контрабанду везеш, арапченя свое,і у нас контрабанди повний трюм. Так і так на палю сідати доведеться.

Шкіпер склав руки рупором і гучно крикнув комусь:

— Опанасе, роздай хлопцям зброю!

Він хитнувся при цьому, але встояв, звично розставивши ноги, і здивовано оглядівся. Велика хвиля, піднята вітром, наздогнала бригантину, вдарила в корму і обдала її мокрим пилом. Контаракі підстрибнув радісно, з несподіваною легкістю і закричав;

— Наш вітер! Став усі паруси!

Матроси кинулись до талів і горденів. На щоглах злетіли паруси і туго, до дзвону наповнилися вітром. Бригантина, мов підстьобнута батогом, вилетіла з тіснин Босфору на простір Чорного моря. Контаракі зняв капелюха і церемонно розкланявся з човном:

— До приємної зустрічі, ефенді! Передам од вас привіт московському цареві!..

7

Чорне море перетнули непомітно. Весь час дув попутний вітер. Контаракі і Сава розважалися на містку, стукали кісточками доміно і перекидали в рот чарку за чаркою густу тягучу мастику. Обидва босі, напівроздягнені.

Керч з’явилась удень. Але в товстого контрабандиста Контаракі, очевидно, були давні рахунки з керченським губернатором Муртаза-пашею, і «Святий Георгій» знову повернув у відкрите море.

Керченською протокою йшли глибокою ніччю, погасивши всі вогні. Горіла тільки одна нактоузна лампочка, освітлюючи компас і мідні ріжки штурвала, за яким стояв сам Контаракі.

Азовське море пролетіли за один день. У донське гнрло ввійшли з останніми сонячними променями. Хутко темніло, «Святий Георгій» повернув до берега, вже невидимого, але чутного по шурхоту прибою. Вітер упав. Матроси прибрали паруси. На одному лише клівері бригантина підтяглася до берега.

— Це Лагонь? — трепетно спитав Ібрагім рагузинця.

— Це Росія! — відповів безжалісно Сава.

Азовський воєвода Іван Андрійович Толстой, рідний брат стамбульського амбасадора, прийняв Саву дуже привітно, навіть трохи улесливо: хоч на рагузннці чин з семи овчин, все ж як-не-як він депозитор таємниць царевих! Нашепоче цареві на вухо всяких небилиць про азовські діла й порядки — от і розплачуйся тоді своєю шкурою. А цар на розправу швидкий та щедрий.

У домі воєводи Сава як міг пояснив Ібрагімові, що його везуть не додому, а до великого й могутнього російського царя, що про батьківщину треба забути назавжди і що він