Читати книгу - "Люборацькі, Свидницький А. П."

запитав про його, тоді вже про батька:

- Чи татко дома?

- Дома,- кажуть,- а мамуня в пасіці.

За цим словом треба було злазити, бо вже стали перед порогом. Не ївши, не пивши, кинувсь Антосьо на баштан, і Орися з ним пішла; пішла б і Мася, та нікого було дома зоставити.

О. Гервасій спав і не чув, що Антосьо приїхав, і там-то здивувався, як він прийшов з матір’ю додому.

- А де ти взявся? - каже.

Антосьо нічого не відказав, тільки осміхнувся і став, нагнувсь; не дививсь на батька.

- Та подивись-бо на мене,- каже тато. І взяв його під бороду та й підняв голову, як і на різдво. Як і тоді, голова подалась, а очі все в землю дивились: не смів поглянуть на батька! Скоро привчили!

- Та який же ти мізерний став,- каже тато,- ще гірше, як на різдво.

- Хіба там мало біди зазнає,- озвалась мати,- недоїсть, недоп’є, недоспить - то й марніє. Якби дома, то побігав би, а там нидіє, як на прив’язі.

Сестри мовчки поглядали.

- А як-то ти вчився? - поспитав тато.- Чи перевели?

Заблищали очі в Антося, що можна похвалитись.

- Ще й похвальний лист дали,- каже.

- Ану, покажи,- каже тато.

Антосьо пішов, розв’язав, що треба було, і показав той лист.

Кинулись всі дивитись, що він такий розмальований.

- Добре, сину, добре,- каже тато. І віддав лист.- Сховай,- каже,- треба буде під скло вправити.

- Бачите,- заговорила мати дочкам,- бачте! Антосьо похвальний лист має від чужих, а вас і мати не похвале. Гайда мені до роботи!

Поспускали носи дівчата і пішли; за ними і Антосьо потяг.

- Чого ти такий мізерний? - поспитала його Мася.

- Я? - каже Антосьо.- Я не мізерний.

- Де тобі ні! аж очі позападали!

- То так тобі здається, а я зовсім не мізерний.

- А чи добре тебе годували?

- Де вже добре. Дасть червоного борщу та пастрами́, 35 і хоч їж, хоч дивися. Як в хату внесе, то хоч носа затикай.

- Того ж ти й мізерний такий, ще гірший, як на різдво був.

- Хіба ж я мізерний? кажу ж тобі - ніт.

- А то правда, що ви там недоспите нічого?

- Це то правда, що спать не дають.

- А як же вони не дають?

- Хіба я не розказував вам, як був дома на різдво? Аби задрімав, то так і дасть в «кушку» або «пинфу» пустять…

- Що це воно таке? як то - в кушку? яку то пинфу.

- Ет! відчепіться! - озвавсь Антосьо.

- Скажи, любо, скажи-и! - почали просити сестри.

- Не скажу!

- Скажи, скажи-и-и!..

Засміявсь Антосьо і каже:

- То, маєте, так: як завважить старший, хто жупчики ловить, то й моргне на кого-небудь, а той візьме перо за два кінці, вигне та підведе до самої кушки і пусте; то так вчисте, аж сльози покотяться.

- До якої то кушки підведе? - питає Мася.

- З тобою балакати!.. до носа!

- А ніс хіба кушка?

- У нас кушкою звуть,- каже Антосьо.

- А пинфа що то таке? - ізнов поспитала Мася.

- Пинфа? пинфа от що: візьме паперу та бавовни і скрутить папір в дудочку; і в один кінець, в тонший, завине ту бавовну, запалить, роздує. Як добре курить, то запаленим кінцем візьме в рот осторожно і подме. То так сапне! диму, як голова завбільшки, висунеться під ніс. Ще й кожухом накриють, як на кроваті спиш.

- Та нащо ж це? - питають сестри.

- Щоб не спав!

- А воно ж не душе?

- Де то вже ні! так закашляєшся, що ну! бухикаєш та й бухикаєш! І сльози котяться, наче били.

- Хто ж це виробля?

- Хіба я вже не казав вам? Старши́й.

- А якби йому так?

- Йому? ніхто не має права!..

- І б’ють вас добре?

- Ет! з вами не переговориш,- немовби з гнівом відказав Антосьо і почав чогось шукати.

- Чого ти шукаєш? - питали сестри.

- Ножа; піду вудлище вирубаю.

- Скажи, чи добре б’ють, то скажу, де ножі,- каже Мася,- та ще в нас є такий гострий, що ну!

- Гляди ж! щоб дала ножа; бо як обманеш, то вже ніколи нічого не скажу, хоч проси і розсядься.

І розказав, як там катують. Мася аж перехрестилась, Орися й собі, і Текля за ними.

- То за що ж це? - питають.

- З ласки та на втіху: от або замужичить, абощо.

- Як то - замужичить?

- Давай ножа!

- Та скажи перше!

- Давай ножа! давай тобі кажу!

- Скажи, то дам.

- Давай, бо буду бити!

- Скажи, то дам.

- Е! - почав Антосьо з гнівом і підскочив з кулаками,- давай, бо так і вчистю.

Мася тільки осміхалась.

- Не даси? давай!

Мася все сміялась.

- То на ж тобі! - сказав Антосьо і з цим словом такого стусана дав, що та так і облилась сльозами. Орися й крикнула:

- Чого ти б’єшся, Антосю!

- Вже почали? - гукнув тато з покоїв.

Та Антосьо не чув. Він тільки вчистив Масю, то так і чкурнув з хати. А сонечко вже заходило. Поки Антосьо справився з сестрами, всі хлопці довідались, що він приїхав. Були й такі, що не вірили, аж поки самі не побачили, як він вертався з поля з матір’ю.

- Антосьо їде! - стали кричать. І вискоком за бричкою - та не пішки, а все верхами на хворостині - та ще й загнуздавши її, бо коні все цугові, 36 щоб не здуріла, не побила. А нащо ж так батюгою підтина? - Е! - не знаєте ви!