Читати книгу - "Острів скарбів"

лікар Лівсі.

– Та тут усе ясніше сонця, – вигукнув сквайр. – Це книга прибутків негідника. Хрестики стоять замість назв кораблів, які вони пустили на дно, або пограбованих міст, а цифри означають частку цього душогуба у загальній здобичі. Він ще й переймався неточностями, тому додавав деякі пояснення, як от «Проти Каракаса». Тут, вочевидь, якесь нещасне судно зазнало їхнього нападу. Хай спочинуть душі тих, хто був на ньому, – вони давно вже зотліли серед коралів!

– Саме так! – погодився лікар. – Ось відразу видно, що ви багато помандрували світом! Авжеж! Бачите, суми збільшуються, бо він просувався за рангом.

Більше жодних записів у зошиті вони не знайшли, хіба що назви місцевостей на окремій сторінці в кінці зошита і таблиці перерахунку французьких та іспанських монет у англійські гроші.

– От спритник! – вигукнув лікар. – Його, вочевидь, не легко було пошити в дурні!

– А тепер берімося за другу річ, – запропонував сквайр.

Пакунок був запечатаний у кількох місцях, до того ж печаткою, імовірно, слугував наперсток, можливо, саме той, який я знайшов у кишені капітана. Лікар обережно розрізав пакунок, і з нього випала мапа якогось острова з позначенням його довготи, широти, глибини моря біля берега, назвами бухт, мисів і проток. Загалом тут було записано все, що треба знати, щоб без ризику підвести судно до берега і стати на кітву. Острів у дев’ять миль завдовжки і п’ять завширшки за формою нагадував розжирілого дракона, що став на задні лапи.

На мапі було позначено дві добре закриті гавані та височина у центрі, названа Підзорною Трубою. Крім того, були різні додаткові вказівки, зроблені, напевно, пізніше. Відразу впадали в око три хрестики, намальовані червоним чорнилом: два в північній частині острова й один у південно-західній. Біля останнього червоним чорнилом дрібненьким чітким письмом, що помітно вирізнялося з капітанових кривуль, було написано:

«Більша частина скарбів тут».

На звороті мапи тим самим почерком додавалися пояснення:

«Високе дерево на схилі Підзорної Труби, напрямок на Пн. від Пн. – Пн.-С.

Острів Кістяка С.-Пд.-С. і на С.

Десять футів.

Зливки срібла в ямі на півночі. Її можна знайти, якщо йти узліссям зі східного боку, за десять сажнів на південь від чорної скелі, якщо стати до неї обличчям. Зброю легко можна знайти в піщаному пагорбі, що на північному краю мису, тримаючись на С. і на чверть румба до Пн.

ДЖ. Ф.»

От і все. Хоч записи видалися мені не дуже зрозумілими, але від них сквайр і лікар Лівсі прийшли у захват.

– Лівсі! – загорлав сквайр. – Ви мусите негайно облишити вашу обридливу практику. Завтра я їду до Бристоля. За три… ні, за два тижні чи навіть за десять днів ми матимемо найкраще судно, сер, і добірну команду. Гокінс поїде юнгою. З тебе, Гокінсе, буде чудовий юнга. Ви, Лівсі, будете лікарем на судні, а я – адміралом. Ми візьмемо із собою також Редрута, Джойса, Гантера. За умови попутного вітру, ми швидко допливемо і легко відшукаємо і острів, і скарби. Ми купатимемося в грошах, будьте певні!

– Трелоні, – відповів лікар, – я готовий їхати з вами. Ручаюся, що і я, і Джим, ми обидва виправдаємо довіру. Але є одна людина, яка може завдати нам непоправної шкоди.

– Хто ж це є? Назвіть мені цього негідника, сер!

– Це ви, – спокійно відповів лікар, – бо не вмієте тримати язика за зубами. Ми, лише ми знаємо про цю мапу. Ті розбійники, які напали вночі на готель, і ті, що лишилися на судні, теж знають про неї. Скажу навіть більше: вони, хай там що, намагатимуться здобути ці гроші. Тому ми мусимо стерегтися і не виходити поодинці з дому. Я залишаюсь тут із Джимом, а ви візьмете із собою до Бристоля Джойса і Гантера, але, найголовніше, ми нікому не повинні казати про нашу знахідку.

– Лівсі, ви маєте рацію, авжеж, – погодився сквайр. – Я мовчатиму, наче могила.

Розділ VII

Я їду до Бристоля

Щоб підготуватися до плавання, знадобилося значно більше часу, аніж сподівався сквайр. Не справдилися й інші наші прогнози. Лікареві Лівсі довелося полишити мене і їхати до Лондона на пошуки заступника, поки його не буде. Сквайр мав чимало клопотів у Бристолі, а я жив у місті під охороною старого єгеря Редрута, майже нікуди не виходячи, у передчутті надзвичайних пригод на таємничому острові. Годинами сидячи над мапою, я вивчив острів у найдрібніших деталях. У кімнаті управителя я сидів перед запаленим каміном і в мріях підпливав до острова з різних боків, досліджував кожен клаптик його поверхні, видирався в тисячний раз на високий пагорб, названий піратами Підзорною Трубою, і милувався звідти незвичайним краєвидом. Я уявляв, як ми перемагаємо дикунів, що населяли острів, як на нас нападають дикі звірі. Утім, усі мої фантазії й годі порівнювати з тими дивними й трагічними пригодами, які чекали на нас насправді.

Минав тиждень за тижнем. Нарешті, одного гожого дня ми отримали листа на ім’я лікаря Лівсі з приписом: «У разі відсутності лікаря Лівсі лист розпечатати Томові Редруту або юному Гокінсу». Скорившись цьому розпорядженню, ми розрізали пакет і прочитали – чи, точніше буде сказати, я прочитав, бо єгер насилу міг здолати хіба що друковані літери – таке важливе повідомлення:

«Готель «Стара кітва», Бристоль,

1 березня 17… року.

Любий Лівсі! Не знаю, де ви зараз, у моєму будинку чи в Лондоні, тому пишу одночасно в обидва місця.

Судно я купив і спорядив. Воно стоїть на кітві, готове до відплиття. Ви не уявляєте, яка це шхуна, – керувати нею зможе навіть мала дитина. Водотонажність двісті тонн. Назва – «Іспаньйола». Я роздобув її завдяки посередництву мого давнього приятеля Блендлі, який насправді виявився неабияким спритником. Він працює на мене без перепочинку. Утім, багато допомагали мені й інші бристольці, дізнавшись про мету нашого плавання, тобто про скарб, скажу я вам…»

– Редруте, – сказав я, урвавши читання. – Лікарю Лівсі це не сподобається. Сквайр, як виявилося, все розпатякав.

– Ну то й що, – буркнув єгер. – Мабуть, так треба було, – і по всьому!

Я вирішив не сперечатися з ним і читав далі:

«Блендлі сам знайшов «Іспаньйолу» і купив її завдяки своїй спритності майже за безцінь. У Бристолі багато хто не вельми шанує Блендлі. Кажуть навіть, ніби ця найчесніша людина за гроші ладна на все і, що ніби «Іспаньйола» належала йому, а він продав її мені втридорога. Який наклеп! Утім, ніхто не заперечує переваг шхуни. Отже, судно я знайшов доволі швидко. От