Читати книгу - "Енеїда"

вже ніколи не збрешу". 136 І зараз в горщечок наклала Відьомських разних-всяких трав, Які на Костянтина рвала, І те гніздо, що ремез клав: Васильки, папороть, шевлію, Петрів батіг і конвалію, Любисток, просерень, чебрець; І все се налила водою Погожею, непочатою, Сказавши скількось і словець. 137 Горщок сей черепком накрила, Поставила його на жар, І тут Енея присадила, Щоб огоньок він роздував; Як розігрілось, зашипіло, Запарилось, заклекотіло, Ворочалося зверху вниз; Еней наш насторочив уха, Мов чоловічий голос слуха, Те чує і старий Анхиз. 138 Як стали роздувать пильніше, Горщок той дужче клекотав, Почули голос виразніше, І він Енею так сказав: "Енею годі вже журитись, Од його має розплодитись Великий і завзятий рід; Всім світом буде управляти, По всіх усюдах воювати, Підверне всіх собі під спід. 139 І Римськії поставить стіни, В них буде жити, як в раю; Великі зробить переміни Во всім окружнім там краю; Там буде жить та поживати, Покіль не будуть ціловати Ноги чиєїсь постола... Но відсіль час тобі вбираться І з панотцем своїм прощаться, Щоб голова тут не лягла". 140 Сього Анхизу не бажалось, Щоб попрощатися з синком, І в голову йому не клалось, Щоб з ним так бачитись мельком. Та ба! вже нічим пособити, Енея треба відпустити, Із пекла вивести на світ. Прощалися і обнімались, Слізьми гіркими обливались — Анхиз кричав, як в марті кіт. 141 Еней з Сивиллою старою Із пекла бігли напростець; Синок ворочав головою, Поки аж не сховавсь отець; Прийшов к троянцям помаленьку І крався нишком, потихеньку, Де їм велів себе пождать. Троянці покотом лежали І на дозвіллі добре спали — Еней і сам уклався спать. ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА 1 Борщів як три не поденькуєш, На моторошні засердчить; І зараз тяглом закишкуєш, І в буркоті закендюшить. Коли ж що напхом з'язикаєш І в тереб добре зживотаєш, То на веселі занутрить; Об лихо вдаром заземлюєш, І ввесь забуд свій зголодуєш, І біг до горя зачортить. 2 Та що абищоти верзлялом, Не казку кормом солов'ять: Ось ну, закалиткуй брязкалом, То радощі заденежать. Коли давало сп'ятакуєш, То, може, чуло зновинуєш, Якщо з тобою спередить: Куди на плавах човновати, Як угодили Юнонати І як Еней замінервить. 3 Мене за сю не лайте мову, Не я її скомпоновав; Сивиллу лайте безтолкову, її се мізок змусовав: Се так вона коверзовала, Енеєві пророковала, Йому де поступатись як; Хотіла мізок закрутити, Щоб грошей більше улупити, Хоть бідний був Еней і так. 4 Та треба з лиха догадаться, Як прийде узлом до чогось; А з відьмою не торговаться, Щоб хлипати не довелось. Подяковав старую суку Еней за добрую науку, Шагів з дванадцять в руку дав. Сивилла грошики в калитку, Піднявши пелену і свитку, — Ізслизла, мов лихий злигав. 5 Еней, ізбувши сучу бабу, Якмога швидше на човни, Щоб недала Юнона швабу, Що опинився б в сатани. Троянці, в човни, посідавши І швидко їх поодпихавши, По вітру гарно поплили; Гребли з диявола всі дружно. Що деяким аж стало душно, По хвилі весельця гули. 6 Пливуть — аж вітри забурчали І закрутили не шутя, Завили різно, засвистали, Нема Енеєві пуття! І зачало човни бурхати, То сторч, то набік колихати, Що враг устоїть на ногах; Троянці з ляку задрижали, Я к лиху помогти — не знали; Іграли тілько на зубах. 7 Як ось став вітер ущухати, І хвилі трохи уляглись; Став місяць з хмари виглядати, І звізди на небі блись-блись! Агу! Троянцям легче стало, І тяжке горе з серця спало, Уже бо думали пропасть. З людьми на світі так буває: Коли кого міх налякає, То послі торба спать не дасть. 8 Уже троянці вгамовались, Могоричу всі потягли; І, мов меньки, повивертались, Безпечно спати залягли; Аж ось поромщик їх, проноза, На землю впав, як міх із воза, І, мов на пуп, репетовав: "Пропали всі ми з головами, Прощаймось з тілом і душами, Остатній наш народ пропав. 9 Заклятий острів перед нами, І ми його не минемо, Не пропливем нігде човнами, А на йому пропадемо; Живе на острові цариця Цирцея, люта чарівниця І дуже злая на людей; Які лиш не остережуться, А їй на острів попадуться, Тих переверне на звірей. 10 Не будеш тут ходить на парі, А зараз підеш чотирма; Пропали, як сірко в базарі! Готовте шиї до ярма! По нашому хахлацьку строю Не будеш цапом, ні козою, А вже запевне що волом: І будеш в плузі похожати, До броваря дрова таскати, А може, підеш бовкуном. 11 Лях цвенькати уже не буде, Загубить чуйку і жупан, І "не позвалям" там забуде, А заблеє так, як баран. Москаль — бодай би не козою Замекекекав з бородою; А прус хвостом не завиляв, Як, знаєш, лис хвостом виляє, Як дуже Дойда налягає, І як Чухрай угонку дав. 12 Цесарці ходять журавлями, Цирцеї служать за гусар І в острові тім сторожами. Італіянець же маляр, Ісквапнійший на всякі штуки Співак, танцюра на всі руки, Уміє і чижів ловить; Сей переряжен в обезяну, Ошийник носить із сап'яну І осужден людей смішить. 13 Французи ж, давнії сіпаки, Головорізи-різники, Сі перевернуті в собаки, Чужі щоб гризли маслаки. Вони і на владику лають, За горло всякого хватають, Гризуться і проміж себе: У них хто хитрий, то і старший, І знай всім наминає парші, Чуприну всякому скубе. 14 Повзуть швейцарці черв'яками, Голландці квакають в багні, Чухонці лазять мурав'ями, Пізнаєш жида там в свині. Індиком ходить там гишпанець, Кротом же лазить португалець, Звірку є шведин вовком там, Датчанин добре жеребцює, Ведмедем турчин там танцює; Побачите, що буде нам". 15 Біду побачив неминучу, Троянці всі і пан Еней Зібралися в одну всі кучу Подумать о біді своєй, І миттю тут уговорились, Щоб всі хрестились і молились, Щоб тілько острів їм минуть. Молебень же втяли Еолу, Щоб вітрам, по його ізволу, В другий бік повелів дмухнуть. 16 Еол молебнем вдовольнився І вітрів зараз одвернув, Троянський плав перемінився, Еней буть звірем увильнув. Ватага вся повеселіла, Горілка з пляшок булькотіла, Ніхто ні каплі не пролив; Потім взялися за весельця І пригребнули всі од серця, Мовби Еней по пошті плив. 17 Еней, по човну похожая, Роменський тютюнец курив; На всі чотири разглядая, Коли б чого не пропустив. Хваліте,-крикнув,-братця, бога! Гребіте дужче якомога, От Тибр перед носом у нас, Ся річка Зевсом обіщана І з берегами нам оддана. Греби!— от закричу шабас!" 18 Гребнули раз, два, три, чотири, Як на! — у берега човни; Троянці наші чуприндирі На землю скіць — як там були! І зараз стали розкладатись, Копати, строїть, ташоватись, Мов їм під лагер суд одвів. Еней кричить: "Моя тут воля, І кілько оком скинеш поля, Скрізь геть настрою городів". 19 Земелька ся була Латинська, Завзятий цар в ній був Латин; Старий скупиндя — скурвасинська, Дрижав, як Каїн, за алтин. А также всі його підданці Носили латані галанці, Дивившись на свого царя; На гроші там не козиряли, А в кітьки крашанками грали, Не візьмеш даром сухаря. 20 Латин сей, хоть не дуже близько, А все олимпським був рідня, Не кланявся нікому низько, Для його все була бридня. Мерика, кажуть, його мати, До Фавна стала учащати Та і Латина добула. Латин дочку мав чепуруху, Проворну, гарну і моргуху, Одна у нього і була. 21 Дочка була зальотна птиця І ззаду, спереду, кругом; Червона, свіжа, як кислиця, І все ходила павичом. Дородна, росла і красива, Приступна, добра, не спесива, Гнучка, юрлива, молода; Хоть хто на неї ненароком Закине молодецьким оком, То так її і вподоба. 22 Така дівча — кусочок ласий, Заслинишся, як глянеш раз; Що ваші гречеські ковбаси! Що ваш первак грушевий квас! Завійниця од неї вхопить, На голову насяде хлопіт; А може, тьохне і не там. Поставить рогом ясні очі, Що не доспиш петрівськой ночі; Те по собі я знаю сам. 23 Сусідні хлопці женихались На гарну дівчину таку, І сватать деякі питались, Які хотіли, щоб смаку В Латиновій дочці добиться, Царя приданим поживиться, Геть, геть — і царство за чуб взять. Но ненечка її Амата В душі своїй була строката, Не всякая їй любився зять. 24 Один був Турн, царьок нешпетний, З Латином у сусідстві жив, Дочці