Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

Єсенію Ігнатову я знала з новин і про її чоловіка чула тільки найгірше. Скрізь фігурує помічник Кирило, а я в шоці переводжу погляд на п'ятьох друзів зі свого місця. На кухні за холодильником була невелика ніша і тут я розташувалася. Поки не потрібна була їм, сиділа і чекала...

Зараз ось переглядала новини і фотографії різних періодів...

Виходить, зараз Кирило Маратович... Бандит?

Дивно взагалі це все... Колишніх же не може бути в такій сфері. Аби як в такий бізнес не потрапити, і треба бути сильною особистістю, щоб витримати цю напругу. Ставши звичайними бізнесменами, цікаво, куди вони всі накопичені ємоції дівають? Сама по собі знаю, що потрібно іноді поплакати і пожаліти себе, щоб не було так погано. У чоловіків все інакше, особливо у людей такого рівня. Ну, напевно, володіти кількома видами бізнесу теж вимагає багато сил і енергії.

Закриваю всі вкладки зітхаю, дивлячись у вікно. Вже як півтори години за північ, а я все ще сиджу і покірно чекаю, коли мене відпустять. Вони вже випили сім пляшок, один з чоловіків був найактивнішим в діалозі і весь час згадував, як йому було добре з його колишньою, тепло її називав Женькою. Дуже дивно, звичайно, але я намагалася не слухати це все. Зараз це було більше п'яними балачками, щось розібрати взагалі було неможливо.

А судячи з того, що двоє чоловіків один до одного постійно зверталися як «брат», то я все вірно прогуглила.

Але ця інформація все одно не допоможе мені поїхати поспати.

Все одно вже куди...

Так я і засинаю.