Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Глава 11

- Ось, вирішив вас почекати, - обрадував мене принц.

- Навіщо? - спитала чисто автоматично, гарячково намагаючись згадати, що він міг вивідати у Мірани, і чого вона знає такого, що не треба знати Дракону.

Одне те, що ми намагалися витягнути інформацію з його служниці, вже робить нас злочинцями у його очах. А далі він сам додумає. Довідався чи ні?

За його кам'яним виразом обличчя нічого не можна було зрозуміти.

- Проведу вас, щоб випадково знову не потрапили в якусь історію, - чемно запропонував принц і відступив убік, щоб я могла пройти вперед.

 - Дякую, - зібралася я відмовити у м'якій формі. - Ми з Міраною самі благополучно дістанемося, вам не варто турбуватися.

І зробила гранично добродушну пику, навіть усміхнулася майже щиро, з надією, що він вирушить додому. Але, на жаль, моїм сподіванням не було шансу збутися.

- Ну, що ви, мені не важко, - копіюючи мій тон, відповів принц, і теж посміхнувся.

Якийсь час ми дивилися один одному в очі, чекаючи, хто перший здасться.

«Куди вже мені, – подумала з досадою. – У нього тут і влада, і сила».

Насамкінець показавши зубки, важко зітхнула і вирушила у вказаному напрямку. І тільки зробивши пару кроків, з жахом усвідомила, що занадто довго я в його чорні очі таращилася.

Відразу ж почала декламувати в умі перше, що на думку спало: «На панщині пшеницю жала, стомилася, не спочивать пішла в снопи, пошкандибала…»

Дякую, люба моя, улюблена вчителька літератури! Тільки зараз розумію, як ви мали рацію, скільки праці ви в нас вклали, втовкмачуючи в порожні голови безсмертні рядки Шевченка.

Ось вони й стали у пригоді!

- Як ви дізналися про поранення принца Аслека? - почав, як ні в чому не бувало, розмову Дракон.

До чого скрупульозний тип. Все йому здається підозрілим, скрізь він ворогів бачить. Цього просто так не проведеш.

- А я й не знала, - обурено відповіла. - Я в батька якраз була, у своїх справах, коли його високість принесли.

– Він не міг сам ходити? -зЗапитав Чорний.

Ти дивися, ну кожну ж деталь помічає, детектив доморощений.

- Так, у нього були важкі рани і велика крововтрата, - підтвердила я, стежачи за кожним своїм словом, боячись ляпнути зайвого. Не знаю, що відбувається між Драконом та батьком, але мені варто бути обережнішию. - Навряд чи принцу пішло б на користь пересування на власних ногах.

- Але ваш батько не зміг впоратися з усім і вам довелося допомогти? - чи запитав, чи то уточнив Чорний.

- Так, - відповіла просто.

- Дуже дивно, - простяг на це його високість. - У вашого батька величезний магічний потенціал, якось він зміг зцілити практично все село охоплене мором. Що ж трапилося зараз?

І я не знайшла що відповісти. Я гадки не маю, що могло статися. Батько збрехав, що вичерпався? Чи, правда, його магія вже не та? А може, він відчув «мою допомогу» і вирішив перевірити? Знову одні питання! Коли ж я нарешті зможу в усьому розібратися?

Треба було принцу щось відповідати, то я озвучила версію лікаря:

- У нього з ранку було багато хворих, - відповіла невпевнено, принц замовк, а я намагалася переварити інформацію, розмірковуючи рідною мовою. Виявляється це не так просто, якщо ти звик мислити образами, слова не дають повноти картини.У голові все перемішалося. Невже я помилилася щодо татка? Ні, не могла. Зазвичай я добре в людях знаюся. Він здався мені скоріше зляканим, стривоженим. І це виявилося ще більше, коли Дракон з'явився. Що вони не поділили?

Чомусь охопила така злість на людину в чорному, мало не ляпнула: «Що у вас із моїм батьком відбувається?»

Та вчасно язик прикусила. Чи можна отак прямо заявляти? Це не мій світ, тут магічне середньовіччя. Щось усередині підказує, його відповідь мені зовсім не сподобається.

Якийсь час ми продовжували йти мовчки, дружно впавши в задум.

Принц провів мене до самого дому лікаря, навіть до ґанку підвів. Насамкінець побажавши більше не потрапляти сьогодні в жодні історії, легко кивнувши, пішов.

Ще й акцент поставив на слові «сьогодні», ніби він достеменно знає, що я не втримаюся і завтра обов'язково у щось вляпаюся. Похмуро подивилася йому вслід.

Тільки він відійшов від мене, підбігла служниця.

- Як ви з ним так просто спілкуєтеся? - спитала вона, дивлячись захоплено-щенячим поглядом у спину Дракону, що віддалявся. - Я у його присутності взагалі думати не можу.

«Краще б це було правдою – подумки погодилася я. - Коли в голові порожнеча, то і його високість нічого не зможе прочитати».

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍