Читати книгу - "Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста"

Глава 3.2

Коротко скрикую, але тихо. Соромно показувати емоції, які викликає млосними діями. Зараз усе у тумані. Останній липкий та густий, мов та волога, що морем хлюпається між ногами. Її дуже багато, що аж дивно. Тіло щедро відповідає на зваблення, мов поле рясним врожаєм фермеру, що цілий рік його удобрював та зрошував.

Липовський легко ковзає пальцями. Приносить пекельне задоволення. Від нього не можу рівно дихати та думати. Серце пришвидшує темп, а тіло напружується та злегка дрижить. Істерично хоче більшого. Воліє впасти у прірву задоволення. Канути в божевіллі, що твориться у цій кімнаті під тріскіт дров у каміні. 

Він водить пальцями по клітору. Робить бурю. Закручує циклон, згущує хмари та викликає ще більше вологого задоволення, яке тіпає мене та просить сказати язика:

- Візьме мене!

Мовчу. Закушую м’яз для говоріння та ловлю судомне задоволення. Чорт! І чому ж він так це приємно робить?

Буду нещирою зі собою якщо не скажу наступне - не дуже часто, але інколи мої допитливі пальчики лізли до горбика, який приховує двері до оргазму. Але коли це робила я, то не відчувала такої сильної пожежі та тремтіння, що пробиває до клітини та змушує всі органели у цитоплазмі пульсувати та метатися в різні боки.

- Подобається? - питає очевидне Липовський, який солодко катує круговими рухами, та дихає мені в груди.

- Так, -  відпускаю язик із полону та зривається правда з моїх вуст.

- Ну я навіть не сумніваюся, - тихо мовить він та опускає пальці нижче. - Ти неймовірно мокра. Гарненька квіточка. Маєш бути такою завжди…

- Угу, - заплющую очі. І що робитиме далі?

Липовський легенько пестить місце, звідки виливається та медова волога, та одночасно починає всипати груди поцілунками. Спочатку між ними, а потім вони впевнено йдуть до лівої груді. Його зуби обережно впиваються у мій сосок, який починає ніжити язик. Робить все повільно та впевнено. Не дивно, адже, напевно, я не перша та не остання дівиця, яка сидить у нього на колінах та сходить із розуму.

Господи, що він робить!!!

Я вже не можу стримувати стогін, який підходить до горла. Він виривається проти волі та заповнює кімнату. Мій голос поєднується з жвавим тріскотом дров.

Ноги тремтять, а тіло б'ється у цукровій та незвичній насолоді. Липовський  змушує забути все та хотіти його до втрати пульсу. Як таке можливо? Хіба можна бажати до смерті чоловіка, який ще п'ять хвилин тому всиляв лише страх? Що це за така магія!? Чаклун клятий!

Одночасно пальці тиснуть там. Я починаю рухатися. Стегна самі сіпаються на зустріч. Запрошують когось на глибшу вечірку.

- Адо, не рухайся, - відриваються його вуста від грудей. - Я не хочу позбавляти тебе цноти пальцями – це велика неповага до жіночого тіла. Але не приховую - не проти запхати їх у тебе та змусити дзвінко верещати та відчувати, як тектимеш від оргазму…

Я зараз і без нього течу. Напевно, так сильно, що піді мною хтива калабаня.

- Зі мною ти пізнаєш усі види сексу та оргазму, - продовжує мовити він та повертається до клітора. - Ти не будеш відчувати ніг. Ці чотири місяці стануть для тебе найспекотнішими, попри холодну пору за вікном. Обіцяю…

Він говорить, а я вже не сприймаю його слова. Зовсім. Настільки охоплена збудженням, що плювати на те, що там розповідає.

Але водночас десь виринають думки, що це безумність. Вони осуджують мене, мов бабки на лавці під під’їздом. Тицяють пальцями та кажуть, що я хтива та брудна дівиця, яка розставила ноги перед чоловіком та стогну, мов шльондра.

- Але ти також маєш викликати у мене хіть, - рипить його голос, і чую, що у нього також дуже важке дихання. - Еротична білизна, гарний макіяж… Кожного дня до шостої вечора, ти маєш бути як лялька, та чекати на мене. Хоча ні - постійно!

Його рука сильніше відтягує голову, а язик залишає на правій груді вологі смужки. Він облизує її. Не пропускає кожний сантиметр, і одночасно не забуває підтримувати циклональну діяльність між ногами.

Липовський  впивається поцілунком у ключицю. Я тану. Більше не можу… Я на межі. Зараз почну битися у конвульсіях. Хай погасить полум'я!

- Прошу, - шепочу нервово.

- Що ти просиш, - питає він, дихаючи в мої груди. - Що хоче дівчинка? Пізнати чоловіка? Чи може, щоб зараз довів тебе? Кажи… Не мовчи…

Гад! Сам усе знає, але хоче запитати, почути відповідь…

- Усе, що ти сказав, - стогну, відчуваючи, що пальці починають намотувати швидші кола. Гасають, мов гонщик.

Я починаю плавитися, як каніфоль під паяльником. Кожний рух здіймає на сходинку вище. Йду все вище та вище. Дивуюся, що так довго до цього, але, чорт, як же приємно!

Бажаю за будь-яку ціну дійти до вершини. Хочу стояти там, і  канути у прірву солодющого задоволення. Скупатися у ньому.

Господи! Звідки у мене такі хтиві думки та бажання? Це взагалі нормально?

- У тебе солодкі та м'які перса, - продовжує водити по них язиком. - Ідеальні… Не великі та не малі… Прямо те, що хотів…

Знову починає цілувати між грудьми – жадібно та власно, мов це його. Але таки є. Він заплатив, а тому може брати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍