Читати книгу - "На мені та в мені, Анастасія Бойд"

Глава 7

Я прокинулася від невдоволеного стогону Мореля, який він видавав крізь сон, і виявила, що ми сиділи в той самій позі. Мабуть, тіло шефа зомліло за ніч. Я тихенько злізла з нього, намагаючись не розбудити, і поспішила знайти частини одягу. Коли все було вже на мені, я подивилася на годинник – п'ята ранку. Чудово. Встигну з'їздити на таксі додому, привести себе в порядок і повернутися назад. Але що робити потім? Незручність ситуації, що склалася, тиснула по газах, і я навіть задумалася про звільнення, тому що вся вчорашня сміливість випарувалася разом із цією ніччю. Ів вмостився зручніше в кріслі, продовживши свій безневинний сон. Я залишила його. У залі, біля стійки, спав Поль, тож двері кав'ярні можна було залишити відчиненими. Мені вдалося вислизнути ніким не поміченою.

Вдома всі спали. Під час нічних розваг, бабуся не дошкуляла мені дзвінками, і ніхто ні за що мене не лаяв. Ніхто навіть нічого не скаже. Моїм рідним все одно, де я була. Я вмилася, розчесала волосся, одягла джинси з футболкою, і від мене вчорашньої не залишилося і сліду. Щелепа Мореля сьогодні буде на місці. Я швидко з усім упоралася, тому назад на роботу пішла пішки.

День почався, як завжди, і за роботою мені вдалося трохи відволіктися від вчорашніх подій. Ів досі не з'явився. Або просто не вийшов із кабінету. Марі була сама не своя, і до середини дня, я наважилася запитати у чому причина.

- Я цілувалася з кимось, - видала вона, випиваючи вже друге еспресо за годину.

- З кимось?

- Я не пам'ятаю, хто це був. Але я ніколи більше не ходитиму на вечірки. Це просто поцілунок, але я згоряю від сорому перед Франсуа. Може мені признатись йому? - Вона запитала як вчинити у тієї, яка взагалі нічого ні в чому не розуміла. Але часом я могла видати пораду.

- Це зайве. Ти нічого не зробила. Ти навіть не пам'ятаєш із ким це було. А може, ти взагалі була проти? Далі ж поцілунку не зайшло?

- Ні. Ні, ти що... Мені тоді було б набагато гірше.

- От і все. Не розбивай серце Франсуа своїми зізнаннями. А себе вибач. І забудь про це, - я розвела руками, як мадам, що вже побачила життя, до кінця не розуміючи, чому в чужих проблемах я розбиралася краще, ніж у своїх.

- Дякую. Думаю, ти маєш рацію, - Марі трохи підбадьорилася, і пошмагала мене за плече. - А ти чим похвалишся?

- Та нічим особливим. Я танцювала з одним хлопцем, його звуть Дені. А потім ми втратили один одного в натовпі, і я поїхала додому, - збрехала я, але якби ми не працювали разом з Марі, і Морель не був би нашим начальником, то я розпитала б її про все.

- Якщо ти його зацікавила, він обов'язково поцікавиться про тебе у Поля, - знала б Марі, наскільки мені все одно, буде мною цікавитися Дені чи ні.

- Теж правда, - усміхнулася я, зображуючи віру в її слова, і побачила, як у кав'ярні з'явився Ів.

 Серце пішло в п'яти, але моя посмішка не зникла, і, схоже, мені вдалося не подати вигляду. Мої нерви залишились усередині. Ми з Марі продовжували шепотітися, тихо посміхаючись, і Морель окинув мене розчарованим поглядом, ніби думаючи, що я про все розповіла подрузі, і тепер ми вдвох сміялися з нього. Він підійшов до нас ближче. Але з якою метою? Ймовірно, щоб додати трохи страху до нашої взаємної радості.

- Доброго дня. Подвійний еспресо, через десять хвилин у мій кабінет, - він не припиняв буравити мене очима, і здавалося, що ще трохи і він озвучить свої претензії.

- Еспресо? - дзвінко перепитала Марі.

- Так, сьогодні кава. Я не можу захотіти раптом кави? Чи не маю права? В чому справа? Я така сама людина, як і ви, - сьогодні Морель був страшенно колючим.

- Добре, я принесу, - знизала плечима Марі, але Ів перебив її.

- Ні, ви не можете. До вас щойно прийшли відвідувачі, – суворо обложив Морель дівчину, і повернув свій погляд на мене. - Лулу, я не чекатиму, поки ви напліткуєтеся.

- Ми не пліткували, ми обговорювали, як розпитуватимемо Поля про його друга. Вони з Лулу вчора загубилися, - Марі наївно заступилася за мене. О Боже... Я захотіла прикритись меню, аби змитися кудись подалі з цього діалогу. Спочатку Ів помітно розслабився, мабуть дізнавшись, що ми говорили не про нього, але потім зрозумів, що новини про виникнення суперника – це теж погано, і знову скуйовдився.

- Як це сумно. Але не думаю, що вони зможуть вирушити на пошуки один одного до кінця робочого дня. А ось після, цілком можливо. Натяк ясний? - вигукнув Морель, я кивнула, і вперше за цей час, зачепилась поглядом на його губах.

В голові не вкладалося, що сьогодні вночі ці губи цілували мене там, де ще вчора вдень я й припустити б не могла... Я зніяковіла від цієї думки. Але продовжила дивитись. Ів дочекався, поки я відведу погляд, ніби хотів їм вдосталь насолодитися, і помчав до свого кабінету.

Я постаралася заспокоїтися, поставила чашку на тацю, і замість звичного сухого печива вирішила принести йому еклер. Можливо, сьогодні Ів захоче порушити усі свої традиції. Я впевнено постукала в двері, увійшла, і дивом поборовши тремтіння в руках, переставила все на стіл шефа.

- Дякую, - сказав він, явно чекаючи на якусь мою реакцію, дію або коментар. Але я мовчала. Якщо Ів думав, що тепер я проходу давати йому не буду, щось вимагаючи і натякаючи на продовження, то це не так. Йому пощастило зі мною. Я поводитимуся дуже зручно і тактовно. Я нікому не розповім, не шантажуватиму, і не буду підозріло посміхатися, дивлячись на нього. Морель не випробує зі мною незручності.

- Смачного, мсьє Морель. Я піду.

- Лулу, стривай... - Ів розгублено спробував затримати мене. Він здавався щирим та сумним.

- Так. Що небудь ще? - я продовжила гнути професійну лінію, доводячи Мореля до відчаю.

- Ні, я просто не розумію, - Ів задумливо насупився, ніби йому було важко підбирати слова, і провів пальцем по крему на тістечку. - Не розумію, чому ти так дивно поводишся сьогодні. Що б це означало, Лулу?

- Якщо ви про... Еклер, то я просто подумала, що він більше підійде до кави, але я можу принести галети, якщо потрібно, - сподіваюся, що мою навмисно ухильну відповідь, Морель зрозумів правильно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍