Читати книгу - "Оманливе кохання, Ангеліна Кріхелі"

Глава 6

Варя широко розплющеними очима дивилася в краєчок зоряного неба, що виднівся в незаштореному вікні, ніжно гладячи Сашка по грудях, задумливо виводячи пальцем хитромудрі візерунки.

Він глибоко й розмірено дихав, розкинувшись на ліжку, але навіть уві сні міцно тримав її однією рукою. Ніби боявся, що передумає і втече.

Варя щасливо посміхнулася. Куди вже! Тепер і відштовхувати буде, а піти не зможе. Як він усе перевернув у ній? Начарував, чи що... Знову розтягла губи в лінивій, умиротвореній посмішці. Що тільки не полізе в голову за таких швидких і кардинальних змін.

Вона сором’язливо сховала обличчя на його грудях, обнявши міцніше, раптово згадавши їхні нічні битви з самими собою, страхами та переживаннями. Битвами за кохання та спільними перемогами на вершині блаженства, яке передати словами душа не могла.

Варя щоразу почувала себе так, ніби це не єднання тіл і древній, як сам світ, танець тіл двох коханців, а злиття двох душ. Вони ніби ставали єдиним цілим. Відчували та переживали все як єдиний організм. Дивились не один на одного, а в одному напрямку.

Коли у вівторок шеф відмовив їй у відпустці не тільки в телефонному режимі, а й у принципі, Сашко несподівано і без попиту взяв трубку, нахабно попросив шефа повисіти на дроті і, прикривши телефон рукою, запитав:

– Любиш свою роботу?

Варя, зачаровано дивлячись на нього і шалено усміхаючись, мовчки похитала головою. Сашко посміхнувся.

– Я так і думав. Ви тут? – це вже начальнику. – Варвара звільняється.

У трубці повисла тиша.

– Але вона повинна відпрацювати два тижні... І у нас не закриті зарплати за місяць висять. Так не можна, – розгублено промимрив керівник.

– Не можна, – легко погодився Сашко, помітивши, як спохмурніла завжди відповідальна Варя. – Тому табелі закриє ваш кадровик, а вона закриє зарплату за цей місяць завтра й отримає розрахунок. Я зрозуміло говорю чи наплутав щось?

Заперечити йому навряд чи в когось вийшло б. Так впевнено і з натиском він говорив. Варя слухала мовчки і кивала, як китайський болванчик,посміхаючись.

Він щойно позбавив її роботи. А вона почувається тільки ще вільніше і легше. По суті, він просто виявився сміливішим. Адже їй і самій не подобалася ця робота, але рішучості не вистачало. Сашко ж начебто завжди знав, що робити і говорити.

Понеділок пролетів за рибалкою та купанням у на диво чистій річці. Вона старанно стежила за тим, щоб не порушувати цю дану собі обіцянку, і намагалася не думати про те, що буде далі, коли він або його сім’я вкажуть на очевидне: вони не можуть бути разом. І тоді вона слухняно поплентається додому, у своє сіре одноманітне життя. Причому тепер, на контрасті з ним, ще більш сіре, однотонне. Але не зараз.

Нині вона буде щасливою. Заради та всупереч усьому. Ось так раптово та довгоочікувано.

У середу Олександр відвіз її до міста і простежив, щоб шеф не порушував права. Закриті зарплатні відомості лягли йому на стіл разом із заявою Варі про звільнення. Причому урочисто поклав увесь цей стос паперу саме Сашко, не випускаючи з рук її долоню. Варя тільки тихенько хихикнула за його спиною, побачивши розгублений вираз завжди пихатого обличчя начальника, чоловіка солідного віку, що відростив собі величеньке черевце і послужний список з ошуканих секретарок. Ще одна ось щойно зміряла голодним поглядом міцні м’язи Олександра, що виступали красивим рельєфом під сорочкою. Окинула поглядом переможниці Варвару. Мовляв, такий красень тобі не по зубах.

Варя піддалася пориву і пустотливо скорчила їй пику, показавши язика. Судячи з Сашиної усмішки, він і це відчув. Він взагалі завжди і все знав про неї краще за неї саму.

Потім вони заїхали до магазину за обновками та продуктами. Брати щось із минулого життя Сашко заборонив. Щоб не засмучувалася, знайшов ріелтора, який заочно здасть її квартиру, щоби не простоювала.

Варя на мить злякалася такого натиску, але спіймала себе на думці, що завжди хотіла саме цього – можливості не приймати рішення, і остаточно розслабилася. Буде як буде. А квартирантів потім просто попросить звільнити житлову площу. Та й роботу нову, з її досвідом і репутацією, знайде легко.

У четвер він поїхав кудись у справах, зірвавшись із місця після дзвінка з іноземного номера. Повернувся задумливим, заглибленим у себе.

Варя за його відсутності затіяла прибирання, щоб не нидіти без діла. Натрапила на невелику закриту кімнатку, яку раніше не помічала. Залилася сором’язливим рум’янцем, згадавши, чому не помітила її раніше. Протерла ручку й самі двері. Не втрималась. Увійшла.

Насамперед її погляд натрапив на величезну фотографію, майже на всю стіну. Із зображення на неї дивилася дуже гарна і витончена дівчина, така красива, яку тільки їй доводилося бачити. Вона захоплено грала на скрипці, повністю занурившись у композицію, яку виконувала. Очі були такими глибокими та вдумливими, що різко контрастували з її молодістю.

Варя без сил опустилася на табурет, що стояв неподалік. Обвела поглядом кімнату, повсюдно натикаючись на фото цієї красуні.

От і закінчилася казка, важко подумала Варя, готуючись попрощатися з Олександром. Все правильно. Така й має бути поруч із ним. Красива, легка, казкова. Юна.

Змахнувши непрохану сльозу, Варя підвелася і вийшла з кімнати, тихо зачинивши за собою двері, наче боялася потурбувати чийсь сон.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍