Читати книгу - "Одна година на бажання , Ді Мія"

Розділ 5

 Я б вже й хотіла, може, знепритомніти, що було б простіше за це? Отак гарно як це зображують в фільмах, драматично красиво. Але ні! Ось такий фіговий день у мене сьогодні, що навіть свідомість не втрачалася нормально. Але при цьому я й не могла відкрити очі та почувала себе таким недо овочем.

 Я відчула, що мене підхопили на руки та кудись понесли. Навколо було багато шуму, але музика більше не грала.

 Той, хто ніс мене на руках, не говорив ні слова, тому я не знала, хто це був. Дивно, але тряски я ніякої не відчула. На якусь мить мені здалося, що моє тіло обдув легкий вітерець, а потім по руці й нозі ковзнула якась річ схожа на тканину. Можете мене занесли кудись через фіранки?

 Цікаво, а скільки хвилин минуло? Час закінчився й брат вже отримав повідомлення? А ще ми з рудим так і не обговорили, що станеться після цієї години. Ми просто повернемося назад? Як шкода, мені так і не вдалося знайти Його. Ну можливо Його тут і не було ніколи.

 Мене поклали на щось незрозуміле, підклавши під голову щось м'яке, може подушку. От хоч би слово сказав, той хто мене сюди приніс, було нестерпно перебувати в цілковитому невіданні того, що відбувається навколо.

 Сюди долітав шум з залу, але якось приглушено.

 Я почула сплеск води та відчула аромат м'яти й чогось схожого на лаванду. Хтось доторкнувся до мого плеча чимось вологим. Я здригнулася та смикнулася, зашипів від холоду й болю та знову спробувала розплющити очі, але вони мене не слухалися. Тоді я спробувала говорити, але навіть прошепотіти нічого не змогла. У мене просто не було на це сил.

- Тихо-тихо, потерпи зовсім трохи, я допоможу тобі! - Почула я голос, який одразу впізнала.

 Крилатий незнайомець - барабанник. Ого, несподівано! А як же концерт?

 Я спробувала висмикнути руку, але змогла тільки трохи сіпнутися. Невже в них немає нормальних лікарів? І взагалі, коли це ми з ним на "ти" переходили? Що за фамільярність така?

 З одного боку крилатий був дуже навіть нічого, а з іншого - не зрозуміло, що він задумав та куди мене приніс узагалі. Я якомога міцніше зіщулилася та скам'янівши напружилася.

- Та не смикайся, уперта! Я допоможу! За кілька хвилин тобі стане краще й ти зможеш піти туди, куди там тобі було потрібно!

 Нічого собі! Відкачати мене за кілька хвилин із напівтрупного стану? Ну-ну! Це цікаво. Ну що ж, нехай спробує. Ніби як іншого вибору то в мене й немає.

 Я розслабилася давши цим зрозуміти, що більше не буду опиратися.

- Ось і домовилися.

 Мені що здалося чи в його голосі реально промайнула усмішка? От сволота! Я в такому стані, а він ще й сміється. Для них це все чортова гра, напевно. Монстри! І як рудий взагалі міг припустити, що тут знайдеться хтось, хто підходить мені? Та де він узагалі? Невже ще ні про що не дізнався? Перстень! Точно! Щойно... Якщо тільки диво станеться та я "оживу", то першим, що зроблю - це прокручу цю чортову фігню на персні. Нехай рудий відведе мене додому, і я забуду про все, що трапилося, як про страшний сон. Цікаво, скільки часу залишилося в мене на таймері? Брат мене вб'є! Ну або рудого. Або нас двох одразу. Другого мені було зовсім не шкода.

 Тим часом крилатик змочував чимось мою шкіру біля рани на плечі, напевно змивав кров. А потім чимось різко пахучим мазав саму рану та після цього прикладав туди щось холодне. Коли його гаряча рука доторкнулася до моєї щиколотки, я скрикнула.

- Вибач, - тихо прошепотів крилатий.

 А я більше здивувалася тому, що в мене нарешті прорізався голос.

 Чоловік проробляв ті самі махінації з моєю хворою ногою, що і з плечем, хоча рани там не було, а я нарешті змогла розплющити очі. Щоправда, все навколо розпливалося, перед очима бігали різноколірні бульбашки. Я проморгалася. Дуже хотілося пити.

 Я відчула, як мою ногу акуратно кладуть назад, та почула кроки, що віддалялися від мене, й після якесь шурхотіння недалеко від місця, де я лежала. Я заморгала, трохи розвиднілося й перед моїми очима замайорів балдахін. Один із таких, яких я бачила на балконах у залі.

 Ах ось де я! Цікаво, а ці балкони це продовження чиїхось номерів чи просто як столики в ресторані тільки отак поділені?

 Я знову почула кроки чоловіка, цього разу вони наближалися до мене. Я чомусь уявила в себе в голові, що замість того, щоб ходити, ці істоти б літали на кілька сантиметрів вище від землі просто трохи підгинаючи ноги. Та як могла пирснула зі сміху правда вийшов більше якийсь хрюк.

- У мене два варіанти, - сказав чоловік, піднімаючи мене за спину та притуляючи до моїх губ склянку, - або ти шокована, або ти приходиш у норму.

 Я перевела погляд на нього. Нарешті зір повністю відновився, і я побачила, як чоловік трохи підняв кутики губ в усмішці.

- Що це? - хрипким голосом проскрипіла я, показуючи головою на келих.

- Те, що підніме тебе на ноги. Настоянка трав із Флорілейського лісу. - Просто відповів він.

 Я недовірливо примружилася.

- Флоре що?

Він закотив очі.

- Просто випий і тобі стане набагато легше через декілька хвилин!

 Я зітхнула. Гаразд. Поки що начебто не вбив. Навіщо йому змащувати мої рани, щоб потім отруїти? Це як мінімум не логічно. Гаразд.

 Я зробила декілька ковтків, поки він обережно притримував мою спину та голову. Допивши все, я відкинулася на руку чоловіка, а він повільно опустив мене назад на диван.

- Гарна дівчинка! - Знову посміхнувся він.

 Я загарчала. От нахаба! Фу, таке тільки в дешевих романчиках жінкам подобається читати. У житті це чути достатньо огидно. І що він думає я зараз калюжкою перед ним розтечуся? Та як би не так! Уууу! Я завелася та розлютилася. Відразу видно, що самець знає, як на дам справляти враження! Мабуть, багатьох прихильниць ось так укладав куди-небудь. "Хороша дівчинка" ? Фі яка вульгарність!

 Поки я палала від люті й не знала що сказати, чоловік знову кудись відійшов та чимось стукав, а я нарешті відчула, що можу рухатися! Я повільно дотягнулася до руки з перстнем, стягнула його, намацала штуку, що випирала, й провернувши її знову одягла перстень на палець.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍