Читати книгу - "Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш"

Розділ 4.1

Єдине, про що я зараз думаю, це про те - якого чорта я взагалі прокинулася так рано, якщо я могла ще як мінімум годину ніжитися в ліжку?! Ось треба було мені все це? І що мені тепер робити? Перед Мірандою я не хочу падати у бруд обличчям, але й зв'язуватися з цими шаленими хлопцями я теж ніякого бажання не маю.

Закусивши губу, я все ще стою на місці й відчуваю, як сусідка по кімнаті пропалює мене поглядом. Я навіть припустити боюся, що буде, коли я зайду до цих дверей. А те, що я зайду, я знаю точно, тому що давати задню я не звикла і тим більше втрачати шанс потрапити відразу в нормальну тусовку в цьому чортовому універі для мажорів.

Бути білою вороню не любить ніхто, а дівчата з групи підтримки, наскільки мені відомо, найпопулярніші дівчата в універі. І це дуже сильно мотивує мене для того, щоб зробити глибокий вдих і, схопившись пальцями за ручку дверей, різко смикнути її на себе.

Варто мені зайти до зали, як я чую гучні крики хлопців та удари м'ячем. Тут тренування мчить повним ходом. Десять хлопців рвуть майданчик у пух та порох. Носяться по ньому з такою швидкістю, що я навіть на секунду сумніваюся у своєму плані й думаю, що мене просто знесуть з ніг до біса і є шанс того, що навіть не помітять, що знесли. Вони всі такі величезні, що я, у порівнянні з ними, просто комашка.

Вам, мабуть, цікаво, в чому полягає мій план? А я й сама не знаю. Зараз я йду вперед. Знаю, що для того, щоб залишитися в грі, мені потрібно потрапити на очі як мінімум одному з двох хлопців, а далі вже вирішуватиму за ситуацією.

Я не встигаю дійти й до середини майданчика, як раптом гра зупиняється, по свистку всі хлопці ніби забувають про м'яч, і я здивовано зупиняюся. Не можу зрозуміти, що сталося і тільки побачивши, як один з хлопців йде до лави, розумію, що в них перерва. Мої побоювання, що я можу привернути чужу і явно не потрібну мені увагу виправдовується, бо позаду мене лунає гучний свист, а потім ще й коментар.

- Оце діваха! - Ну і звичайно ж дикий сміх, куди ж без нього. Адже цей розумник сказав щось дотепне і смішне. 

Я навіть не повертаюсь, щоб на нього подивитися, плювати, я і так знаю, що мій вигляд ззаду викликає реакцію і навіть крутішу, цей хлопець просто якийсь недотепа. Його дружки відразу ж підхоплюють хвилю і починають свистіти вже цілим квартетом, на що я лише закочую очі й подумки показую їм середній палець. Один із цих здорованів вигукує мені не найприємніший коментар, на що я не витримую й обернувшись демонструю йому всю красу свого найдовшого пальця, при цьому не уповільнюючи хід. Ну і, звичайно, я одразу вбиваюся у щось, що виросло на моєму шляху невідомо звідки, а точніше у когось...

Обернувшись і відлипнувши від чогось мокрого, я кривлюсь і піднявши свій погляд розумію, що я врізалася в Роба, який зараз стоїть на моєму шляху і дивиться на мене поглядом "якого чорта ти приперлася?!".

- Привіт, - розтягую губи в посмішці й дуже сильно намагаюся бути милою та привітною, але це мені дуже складно дається, бо Янг ​​точно не хоче бути привітним.

- Якого біса тобі тут потрібно?

- У справах сюди прийшла...

- Які у тебе можуть бути справи у спортзалі? - Дивиться на мене так, наче я інопланетянка. Оскільки переді мною стоїть майже непосильне завдання, я вирішую ігнорувати його хамство та перейти відразу до справи.

- Мені потрібно, щоб ви звільнили майданчик, - посміхаюся й очима плескаю. Всі навкруги завмирають і вслухаються в те, що Роб збирається відповісти.

- А мені потрібно, щоб ти звільнила універ, - хлопець копіює мене і все, що я сказала, тому його дружки іржуть, як коні.

- Ти не розумієш, ти повинен...

- Я тобі нічого не повинен, - виокремлює кожне слово і пальцем тицяє мене в плече, - ти щось сплутала, подруго.

- Ви заважаєте іншим тренуватись. Ваш час уже вийшов і зараз група підтримки..., - я запасаюся киснем і хочу видати все на одному подиху, як цей дурень мене знову перебиває.

- Яке відношення ти маєш до групи підтримки? Не сміши мене. Якщо йшла повз, продовжуй йти повз...

- Взагалі-то я майже в команді, - ціджу крізь зуби, тому що балаканина з Робом починає мене відверто дратувати. Ще й довкола всі витріщаються так, що я скоро стану зіркою універу.

- Ой, тільки не треба мені тут локшину на вуха вішати. Бачив я твої танці – це конвульсії кульгавої кози. - Навколо розноситься нова порція сміху, тому що Роб щойно нереально мене зганьбив. Самолюбство вимагає сказати щось у відповідь.

- Так я не претендую на лаври, але ось ти, - роблю паузу і багатозначно дивлюся на недоумка, - тебе хіба що сліпий вибрав би капітаном команди. Ти ж пересуваєшся, як підстрілений лось. Ведмідь і той крутіше та спритніше.

Мене несе так, що я не можу зупинитися і пропускаю той момент, коли хлопець остаточно розпалюється.

- Повтори, що ти тільки но сказала! - Його рик змушує мене зробити крок назад і нарешті згадати, що я не безсмертна, якось ніхто не нагородив мене такою опцією при народженні. Але ось задню давати вже пізно, хлопець у сказі й мені потрібно якось викручуватися.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍