Читати книгу - "У черзі за святою водою"

робилося в народницькій традиції. Мавка кохалася з Перелесником, вона має досвід любощів, але це не стає на заваді її невідворотного єднання з Лукашем.

До речі, і образ Перелесника також імпонує непосвяченим, бо образ цього вогняного парубка цілком може мати й житейський вимір. Мало не кожна жінка, крім коханого, тою чи тою мірою має того, хто готовий виконувати функцію вірного друга, готового заспокоїти, коли душевний біль від нещасливого кохання стає нестерпним. І жінка вдячна долі, що є бодай такий друг. Перелесник для непосвячених символізує саме такого друга зрадженої жінки, бо мало не в кожному чоловікові наявний потенціал час від часу виступати лицарем далекої дами, закоханої в іншого (аби винятково цим не обмежували все його життя).

Леся Українка аж ніяк не заперечує світу тілесного кохання. Світ «Лісової пісні» — то не світ лицарського поклоніння далекій дамі, якої не можна бажати як жінку, а тільки виконувати якийсь ритуал. Першу дію драми-феєрії всю наповнено тремтячими поцілунками та обіцянками солодких любощів лісової дівчини й людського хлопця, це — приклад якісного еротичного письма. Але фінал третьої дії вже наповнено іншими смислами. Хоч би яким прекрасним було єднання тіл, єднання душ є чимось іще прекраснішим, іще змістовнішим. Тобто, якщо цю високу думку перекласти житейською мовою, то коротка розмова, записка, погляд, в які вкладено справжні чуття, можуть нести ще більший любовний сенс, аніж повноцінне єднання тіл. І ця ідея також відповідає природі людини, навіть непосвяченої, адже духовний вимір притаманний усім, просто в різних людях різною мірою активізований. І тому цей висновок із «Лісової пісні» із трепетом сприймається всіма, хто познайомився із цим воістину геніальним текстом.

Якщо йдеться про репрезентацію «Лісової пісні», то варто відзначити ще й такий момент. Головний персонаж п’єси є музикантом, а радше композитором і виконавцем. І, водночас, за своєї популярності «Лісова пісня» популярної звукової репрезентації не має, хоча Леся Українка разом із текстом «Лісової пісні» подала й ноти мелодій, що їх награє Лукаш. Одначе ці мелодії не увійшли до популярного обігу. Загалом, «Лісова пісня» надихала композиторів неодноразово — це і опера Віталія Корейка, і рок-опера російського композитора Володимира Назарова, який написав також арію Мавки для спектаклю «Лісова пісня» на Бродвеї. Вочевидь, створення конгеніальної музики до «Лісової пісні», яка стала би візитівкою цього геніального тексту, ще попереду. Утім, балет на музику Миколи Скорульського, хоч і не вкинув у популярний обіг яскравих мелодій, як «Лускунчик» чи «Лебедине озеро», посилив візуальний образ лісової Мавки, цілком добре засвоєний українцями. До речі, довге розплетене волосся — це той вимір Мавки, де репрезентація збігається зі споживанням. Велика Леся Українка вклала в уста Лукашевої матері такі слова:

Чого ти все розпатлана така?

Нема, щоб зачесатись чепурненько —

усе як відьма ходить. Нечепурно.

Ці слова каже негативна героїня до багатої душею позитивної. Відомо, що школярки-старшокласниці полюбляють носити розплетене довге волосся, що не завжди подобається вчителькам. Зі спілкування з учителькою української мови й літератури з великим стажем доводилося чути, що у відповідь на прохання зачесатися учениці часом відповідали, що вони — як Мавки, а вчительки їх пригнічують, як мати Лукаша. Себто текст великої Лесі ставав на захист молодих дівчат у їхньому самоствердженні в зіткненні з консервативним, на їхню думку, українським шкільництвом.

І взагалі, за свідченням тих же вчителів української мови, шкільні твори за «Лісовою піснею» найбільшою мірою сприяють відвертості учнів та учениць, іноді висловленій незграбно, проте щиро. Шкільні твори містять великий матеріал про сприйняття цього тексту непосвяченими, іноді містять ідеї, яких ще не було у посвячених, наприклад, про подібність нашої Мавки й Русалоньки всесвітньо відомого датського казкаря Г. Х. Андерсена.

Візуальний образ Мавки існує в український популярній культурі на всіх рівнях. Він є і в високому мистецтві, і в фольклорних імітаціях. Іноді той образ спримітизовано до кітчу. Його можна побачити у вигляді панно на стінах навчальних закладів, в оздобленні кабінетів української мови й літератури, і взагалі в будь-яких візуальних контекстах, де варто підкреслити ніжну українську душу, джерельну чистоту вкраїнської вдачі. Якщо ви бачите пінопластову дівчину в довгому вбранні, з довгим розплетеним волоссям, а поряд із нею зображено юнака із сопілкою, то ви не помилилися: це — Мавка в товаристві Лукаша.

Хоча всі знають, що Мавка — лісова дівчина, вона не є суто фольклорною сутністю, в ній певною мірою зосереджено й український інтелект. Адже мова у Мавки — багата, вона вживає речення складної синтаксичної конструкції, її гідність — то не просто гідність селянської дівчини, то вже гідність особи, прилученої до надбань світової етики, дарма що Мавка ніколи не виходила з лісу. Цілком логічно, що Мавка сприймається якalter egoЛесі Українки, яка, знов-таки, «жива і вічно буде жити, бо в серці має те, що не вмирає». І візуальний образ Мавки засвоєно українцями так само міцно, як і візуальний образ самої Лесі.

Таким у загальних рисах є споживання культурного продукту «Лісова пісня». Проте споживають українці «Лісову пісню» не лише в літературному вигляді, а й у вигляді різноманітних театральних постанов. Багато було сказано, що драматургія Лесі Українки писалася для театру майбутнього, тож цей багатющий скарб сучасний український театр із його кітчево-народницькими традиціями засвоїти не може. Проте тут спостерігаються позитивні зрушення, і це насамперед стосується саме нібито найважчої для постанови «Лісової пісні». Українські режисери-постановники шукають, а іноді навіть знаходять оригінальні підходи до цієї геніальної п’єси, які втілюються в цікавих виставах. Не сходить зі сцен українських оперних театрів балет на музику Скорульського. І драматургічні постанови також нерідко використовують елементи балету. Тільки в Києві є три драматургічні постановки «Лісової пісні»: моновистава у виконанні Раїси Недашківської, спектакль для дітей у Ляльковому театрі та спектакль у Театрі на Липках, який є аншлаговим, туди досить складно потрапити. Також багато вистав є по всій країні, і не тільки в «українських» частинах України.

Звісно, українські режисери не завжди знаходять і розкривають той глибокий сенс, який вбачають у «Лісовій пісні» літературознавці й філософи, але постановники й актори бачать там свій сенс, можливо, ближчий до змісту популярної культури, до сенсу непосвячених. Утім, я все одно зараховую авторські колективи тих, хто наважується працювати з «Лісовою піснею» на сцені, до кола посвячених. Жодна інтерпретація «Лісової пісні» не є єдино можливою, але їхня множинність, мало того, їхня невичерпність, є ще одним свідченням геніальності Лесиного тексту. Коло посвячених потроху зростає. І це ще раз посилює популярність «Лісової