Читати книгу - "Темрява під ліхтарем, Олександр Бабич"

Глава 6. Купівля часу

"Ретельна підготовка та вивчення минулого - це ключі до майбутнього,
в якому відповідальність стає нашим провідником через морок невідомого." 

Невідомий автор

 

Потяглися довгі вечори й  безсонні ночі, протягом яких друзі займались дослідження темряви. Кожен намагався вивчити всі наявні джерела і знахідки, пов'язані з цим таємничим явищем. Вони переглядали літературні твори, архівні записи, нотатки в наукових журналах - все, що могло б допомогти їм розігнати завісу невідомого. Ось і цього вечора друзі вже звично зібрались в університетській бібліотеці - у відділі історичної літератури й почали гортати перекази давньоруських творів та копії рукописів, перевіряючи гіпотезу Олексія, що темрява зійшла на росію не вперше.

"О, тут є згадка про 'три роки без дня'," сказав Андрій, показуючи на підкреслені рядки в одному з текстів. "Так, в давнину на Московію злилися темрява та страх. Тривали три роки, коли сонце не сходило. За гріхи, кажуть, за гріхи."

"Гріхи?" запитав Вова, зібравши брови. "Це як?"

"Та в них тоді що погане не станеться - все за гріхи,” відповів Андрій. “Ще тут згадується ‘Око темряви’ - це, здається якийсь артефакт. Тодішній князь, знаходячись у великій небезпеці, десь знайшов щось, що мало б врятувати його народ. Хоча стривай - не його народ, я його від народу! Шо ж, це цілком у стилі Мордора - бий своїх щоб чужі боялись. Коли путлер почав війну він теж росіян гнобив зі страшною силою. Дивно тільки, що тоді проти князя піднялися, а зараз - сиділи смирно, ще й підспівували своєму фюреру. Чи може тоді москалі були ще не настільки відбитими?”  

“Тож як затіяли вони смуту страшну, то родина і дружина княжа в небезпеці була” - процитував він - “і відкрило око шлях для чужинців, і виріс стовп димний, і зайшло сонце й три роки не сходило. Хм, ця знахідка, схоже, спрацювала не зовсім так, як очікувалось. Хоч князя з родиною може й врятувала…"

"Але що то була за штука?" запитав Олексій, миттєво повернувшись до друзів. "Що вона могла зробити такого? І як саме?! Що за ‘чужинці’? І що воно за ‘стовп димний’? Якийсь вибух чи що?"

"Тут немає точних відомостей," відповів Андрій. "Лише загадкові натяки та розповіді, які переплітаються з міфами. Може й взагалі нічого такого не було, а те що тут написано - просто вільний переказ літопису. А може й взагалі - вигадки того, хто писав цей переказ. До речі, тут пишуть, що те ‘око’, чим би воно не було, більше тисячі років тому було ‘заховане в серці землі руської - на березі річки, в яку впадає Лтава’ - це, схоже, в наших краях?!"

Тоха погладив пальцями свою бороду. Він відростив її за часів війни, говорячи, що це оберег, і що він обов’язково поголиться, як тільки почує про перемогу України, але потім вирішив вже нічого не змінювати - як виявилось, борода йому пасувала. Задумливо дивлячись на сторінку перед собою, він промовив - “все це так давно сталося. Але ж темрява чомусь повернулась. Хтось знайшов і нову застосував око?"

Друзі затихли, думаючи кожен про своє, аж раптом Тетяна приголомшила всіх - “слухай, Олексію, а чи не саме це око весь час шукав твій батько? Ви ж з ним кілька років з посадки понад Ворсклою не вилазили - все блукали з якимись приладами!”

“Я думав, то якась гра щоб розважити нас з сестрою” - відповів Торус - “дуже вже чудернацькі пристрої ми з собою носили! Ми ходили колами, натискали кнопки, коли на екрані щось висвічувалось… Хоч з іншого боку, це дійсно нагадувало планомірні пошуки, а він весь час щось занотовував. Ех, шкода, що всі його прилади і записи забрали” - сказав він і замовк, подумавши, що забрали їх незрозуміло хто, і  явно не просто так. “Та ні, не думаю - це ми вже просто втомились - вже початок десятої. Ще годину-дві посидимо і ще не такого навигадуємо” - однак, про себе подумав, що якщо вдасться знайти батька, треба буде обов’язково його про це запитати - як і про його досліди, прилади з дивними позначками і взагалі про його роботу. 

"Дядько підсунув мені одну статтю," подав голос Вова - "це навіть не стаття, а ціла дисертація. Він працює в СБУ і, схоже, має якусь інформацію, але не хоче відкрито говорити. Весь текст я не осилив, але дещо цікаве побачив. Наприклад, вони впевнені, що темрява почала накривати росію починаючи з прикордонної місцевості - з бєлгородської області."

Олексій згадав, що батько збирався якраз у бєлгородську область, коли телефонував аби попрощатися перед тим як вирушити в тил ворога - якраз напередодні Дня темряви (саме так журналісти охрестили день, коли все почалося. Чи закінчилося - для кого як...).

“Давайте вже завтра про це поговоримо,” позіхаючи сказав Тоха - виспимось, обдумаємо все, а завтра почитаємо твою статтю чи дисертацію, й спробуємо все це звести докупи, добре?”.  

Друзі, всі як один, швидко попрощались і розбіглися по домівкам, а Олексій всю дорогу додому так і не міг викинути з голови думок про "око" і про батькові досліди. Вже лягаючи спати він подумав, що треба було б ще раз глянути на ті дві дивні штуки, що залишились у батьківському гаражі, а потім провалився в сон, в якому була давня Русь, князь-тиран, народне повстання, чужинці, замотані з ніг до голови в чорну тканину, що тихо скрадались у темряві,  велетенське червоне, явно не людське, око, яке раптом відкрилось у небі й світило червоним променем як якийсь зловісний прожектор, гучний стогін з під землі, від якого у людей кров йшла з вух, стовп диму грибовидної форми, темрява, яка поступово поглинала княжий терем, жахливі крики людей, які його оточували й тепер помирали десь там незрозуміло від чого, якась тонка невловима мелодія, яка звучала у темряві й дурманила голову,  манила за собою, ще якісь незрозумілі, але страшні речі. Прокинувся він о п’ятій ранку в холодному поту, почуваючи себе так, неначе всю ніч розвантажував вагони з цементом (а на початку війни, коли будували укріплення на кордонах міста, йому доводилось таке робити), зробив собі кави й вирішив більше не лягати. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍