Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

Як і у всіх інших пристойних будинках Іллірії, під час розмов Гако і пана Ремо жінки мали займатися своїми справами десь в інших кімнатах. Візити пана Альмасіо зазвичай відбувалися так: він з'являвся в домі Еттані до обіду, його запрошували до столу, а після закінчення трапези Ремо разом із паном Еттані йшов у бібліотеку. Уся та увага, що відродила мене до життя, складалася, якщо чесно, з пари-трійки поглядів у мій бік і такої самої кількості посмішок - за столом дочкам Еттані говорити не дозволяли, та й сама господиня дому, пані Фоттіна, вголос промовляла хіба що ввічливі привітання і подяку за приємне товариство.

Коли чоловіки йшли в бібліотеку, жінкам лишалося домашнє господарство, плітки і облаштування майбутнього весілля Флорен. У вітальні постійно крутилися кравці, торговці тканинами, постачальники квітів та інші корисні люди. За мовчазною домовленістю я трималася подалі від цієї метушні – це влаштовувало всіх нас. Напевно, пані Фоттіна була впевнена, що я в цей час сиджу у своїй кімнаті, а пан Гако і зовсім не замислювався, де я знаходжусь, - і яким надзвичайним було б їхнє обурення, якби вони дізналися, що я потайки прослизаю у внутрішній двір, ховаюся в тіні дерев і підслуховую, про що ведуться бесіди в бібліотеці!..

А бесіди ті були дуже цікавими, адже до того моменту, як я з'явилася в домі, вже кілька років пан Еттані домагався права вважатися довіреною особою сім'ї Альмасіо. І шлюб Флорен з молодшим сином Ремо хоч і був однією з найважливіших прийдешніх світських подій Іллірії, але насамперед свідчив про те, що Альмасіо, нарешті, наблизили до себе Гако Еттані, віддячивши за багаторічну відданість. Головною справою, задля якої шляхетне сімейство зійшло до скоробогатька Еттані, звісно ж було усунення від влади сім'ї Брана. Про це Гако з Ремо і розмовляли годинами в бібліотеці. Я незабаром дізналася, що в разі успіху Гако честолюбно сподівається перетворитися чи не на третю за важливістю людину в Іллірії. Першою мав стати, звісно ж, Ремо Альмасіо, другою - його старший син Орсо, якому призначалося змінити Вікензо Брана на посаді понтифіка. А гроші Гако - точніше кажучи, гроші Данар, посаг якої Гако успішно пустив в обіг, - стали їм усім в нагоді, адже для відкритої війни з сім'єю Брана знадобилося б чимало досвідчених найманців, готових проливати свою та чужу кров; навіть усіх багатств Ремо Альмасіо могло б не вистачити.

Це частково пояснювало невдоволення, яке повсякчас виказував Гако через мою появу: його увага й енергія були присвячені зараз найнебезпечнішій і найважливішій меті в його житті, я ж відволікала батька від значущих справ, ставши прикрим тягарем. Але після того, як пан Ремо вирішив зробити мене символом боротьби богобоязливих справжніх іллірійців проти богохульника Віко, ставлення Гако до мене дещо змінилося. Я виявилася першою жінкою в його житті, чия користь вимірювалася не лише шлюбним потенціалом, і це дещо спантеличувало пана Еттані, котрий хоч і безмежно поважав рішення Ремо Альмасіо, але жінок завжди вважав істотами безглуздими та недоладними.

В один із днів, коли я потай очікувала, що знову побачу пана Ремо за обіднім столом, мене спіткало розчарування. Я б не назвала його жорстоким, але, безумовно, це стало прикрою несподіванкою. Тільки-но я повернулася з храму, як пані Фоттіна покликала мене і сказала, що довіряє мені важливу справу - похід зі служницями на ринок.

- Мені здається, що Марта вступила в змову з якимось торговцем із числа своїх родичів і купує в нього зіпсовані фрукти, які той нікому не може збути, - сказала вона. - Я б сама сходила з нею, але не можу знайти й хвилини, тим паче що ось-ось прибудуть пан Альмасіо з Тео. Я не можу дозволити, щоб наречені після обіду опинилися наодинці, про це одразу ж підуть плітки.

Погляд її бігав з боку в бік, і я знала причину: відправляти незаміжню жінку на ринок відповідно до поглядів іллірійців на правила пристойності було не набагато розсудливіше, ніж залишати нареченого з нареченою на самоті. Утім, кажучи відверто, Фоттіна мала рацію: юна красуня Флорен навіть у рідній домівці перебувала в небезпечнішому для своєї честі становищі, ніж занедбана стара діва Гоеділь серед бурхливого міського ринку.

І я, взявши із собою Марту й Арну, вийшла з дому.

Незважаючи на те, що більшість покупців відвідувала ринок зранку, народу там і опівдні було чимало. Я вперше опинилася в такій штовханині і поводилася, як і інші провінціали, ніяково і скуто. Тінисті вулички, що прямували від будинку Еттані до храму, були тихими й малолюдними, тут же десятки людей найрізноманітнішого вигляду голосно розмовляли, жваво сперечалися й зовсім не стежили ні за своїми язиками, ні за своїми ліктями. Мене кілька разів штовхнули, перш ніж я здалася і прилаштувалася за спиною Марти, кремезної жінки середніх років, яка впевнено прокладала собі шлях крізь натовп. Я простежила за тим, як вона вправно просувалася між торговельними рядами, і з сумом сказала собі, що навряд чи зможу виявитися корисною пані Фоттині - Марта почувалася на ринку як риба у воді, чого не можна було сказати про мене.

Список покупок, який вручила мені пані Еттані, виявився доволі довгим. Довелося зайти і в рибні ряди, і в овочеві, і до м'ясників, і до торговців прянощами. Якщо хтось із них і перебував з Мартою в родинних стосунках, то все одно визначити це я б не змогла: Марта люто і гучно торгувалася за кожну унцію товару, довго і прискіпливо вибирала між прилавками, і за кілька годин я повністю виснажилася, хоча, на відміну від служниць, не тримала в руках важких кошиків з покупками.

Людей на ринку, тим часом, поменшало, і пересуватися стало трохи простіше. Я давно вже заплуталася і не намагалася зрозуміти, в якій стороні лишився будинок Еттані, але мимоволі почала крутити головою, намагаючись побачити обриси знайомих будівель. З полегшенням я помітила попереду блискучу покрівлю храму, що височів над будинками, і почала міркувати, як це могло б допомогти знайти дорогу додому, аж раптом переді мною  з'явилася Арна, котра відходила в сусідній ряд за якимись дрібницями. На обличчі дівчини проступив переляк, губи побіліли, а очі наповнилися сльозами.