Читати книгу - "Від кохання до ненависті один крок, Юльчик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Минуло кілька місяців.
Квартира змінилася. Не кардинально — ті ж стіни, ті ж вікна, та ж кухня. Але щось у ній стало іншим. Спокійнішим. Тепер вона дихала по-іншому — без важкого мовчання, без поглядів, які нічого не говорили, і без його присутності.
Дана залишилась сама. Без друзів, бо ніколи їх не було. Без підтримки. Але вона впоралась. Сама.
Спочатку було важко — як після бурі, коли намагаєшся знайти уламки себе серед порожніх кімнат. Вона мовчала, кричала всередині, знову мовчала, падала, підіймалась. І поволі, зовсім поволі, відчувала, що може жити. Без нього.
Вона більше не згадувала, як саме все зруйнувалося. Не шукала пояснень, не перекручувала в голові сцени з минулого. Просто навчилася жити без відповідей.
Одного дня, стоячи перед дзеркалом, Дана довго вдивлялася в себе. В очі. У втомлене, бліде обличчя, яке вже не належало тій дівчині, яка колись вірила в них. І раптом зрозуміла — хоче змін.
Вона відкрила тюбик фарби. Спочатку хотіла чорний — холодний, різкий, як спогади. Але зупинилась. Вона більше не хотіла ставити крапки. Їй захотілося кольору — не яскравого, а глибокого. Вона обрала відтінок дикої вишні.
Коли подивилася на себе після фарбування — вперше за довгий час усміхнулась. У цій новій зовнішності було щось дуже близьке до того, ким вона ставала. Живою. Справжньою. Вільною.
Вдома стало затишно. Часом тихо — до болю. Але ця тиша більше не гнітила. Вона навчилася заповнювати її собою. Книгами. Музикою. Печивом із молочним шоколадом і полуницею. Без приводу. Просто тому, що так хочеться.
Життя не стало ідеальним. Але воно стало її.
І цього, нарешті, було достатньо.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Від кохання до ненависті один крок, Юльчик», після закриття браузера.