Читати книгу - "Ганнібал"

я дійшов думки, — розповідав доктор Лектер, — що в цьому світі має знайтися місце для Міші, для неї має звільнитися почесне місце, і я вирішив, Кларіс, що це найліпше у світі місце належить тобі.

Світло від каміна не так вигідно підкреслювало її декольте, як вогники свічок, але відблиски багаття дивовижно мінилися на високих вилицях. Старлінг на хвильку замислилась і потім сказала:

— Дозвольте дещо запитати у вас, докторе Лектер. Якщо найкраще місце у світі призначене для Міші, і я не збираюся з цим сперечатися, то чим погане ваше власне місце? Пожилець у нього гідний, і я знаю, що ви б ніколи й ні в чому не відмовили Міші. Ми з нею могли б стати сестрами. І якщо, як ви кажете, у мені знайшлося місце для батька, то невже у вас не стане вільного простору для неї?

Доктор Лектер видавався задоволеним — чи то ідеєю Старлінг, чи то її винахідливістю — важко визначити. Може, він відчув легке занепокоєння, що перестарався зі своїми гіпнотичними прийомами.

Старлінг поставила бокал на стіл, а тоді скинула долі кавову чашку, і та розбилася об кам’яну плиту перед каміном. Кларіс навіть не поглянула вниз.

Доктор Лектер дивився на уламки, що непорушно лежали на підлозі.

— На мою думку, ви не мусите дійти цього рішення просто тут і зараз, — сказала Старлінг.

Її очі й коштовне каміння в підвісках зблискували у світлі вогню. З каміна вирвалося зітхання, тепло зігріло шкіру крізь сукню, і в пам’яті Старлінг виринув далекий спогад: колись давно доктор Лектер запитав у сенаторки Мартін, чи годувала вона свою доньку грудьми. У неприродному спокої Старлінг з’явився сяйний рух: на мить численні вікна в її свідомості вишикувались одне за одним, і в цьому тунелі вона змогла вийти за рамки власного досвіду. Вона промовила:

— Ганнібале Лектер, мати годувала тебе грудьми?

— Так.

— Ти ніколи не відчував, що мусиш поступитися материнською груддю Міші? Не відчував, що мусиш віддати їй це місце?

Пауза.

— Не пригадую, Кларіс. Якщо я мусив поступитися, то зробив це з радістю.

Кларіс Старлінг опустила руку в глибоке декольте сукні й оголила одну грудь. Від холоду сосок одразу набряк.

— Цією груддю ти не муситимеш ні з ким ділитися, — сказала вона.

Невідривно дивлячись доктору у вічі, вона запустила вказівний палець у рот, дістала краплину теплого «шато-дʼІкем» і провела пальцем по груді — на соску, мов золотистий кабошон, зависла густа солодка крапля, що тремтіла в такт із її диханням.

Лектер стрімко підвівся зі стільця, підійшов до Старлінг, опустився перед нею на коліно й нахилив темну, пригладжену голову до коралу й молочної плоті її грудей.

Розділ 102

Буенос-Айрес, Аргентина, три роки по тому.

Ранній вечір, і Барні та Лілліан Герш гуляють біля Обеліска на авеніді[165] Дев’ятого липня. Міс Герш читає лекції в Лондонському університеті, але зараз перебуває в науковій відпустці. Вони з Барні познайомилися в антропологічному музеї Мехіко й дуже одне одному сподобалися. Вони подорожують разом уже другий тиждень, зустрічаються щодня і отримують від спілкування все більше задоволення. Вони зовсім не втомлюються від цього спілкування.

Барні та Лілліан надто пізно приїхали до Буенос-Айреса, і Національний музей, де саме виставляли Вермеера, того дня вже зачинився. Затія Барні побачити всього Вермеера, що є на світі, потішала Лілліан Герш і ніяк не заважала їм гарно проводити час. Барні вже встиг оглянути чверть полотен Вермеера, і до завершення місії ще було далеко.

Вони шукали пристойне кафе, де можна було б перекусити надворі.

До Театру Колумба, чудової опери Буенос-Айреса, саме з’їжджалися лімузини. Парочка зупинилася поглянути на любителів оперного мистецтва, що заходили в будівлю.

Того вечора давали «Тамерлана» у відмінному складі, і натовп, який зібрався на прем’єру в столичному театрі, був вартий того, щоб на нього подивитися.

— Барні, а не хочеш сходити в оперу? Мабуть, тобі сподобається. Я скинуся.

Барні потішався, коли вона починала використовувати сленг.

— Якщо обіцяєш познайомити мене з високим театральним мистецтвом, то я сам на все скинуся, — відповів він. — Як думаєш, нас узагалі туди пустять?

Цієї миті на узбіччі з легким шурхотом зупинився «мерседес-майбах» темно-синього сріблястого кольору. Швейцар кинувся відчиняти двері.

З машини вийшов стрункий елегантний чоловік у білій краватці й подав руку жінці. З її появою в натовпі біля входу здійнявся захоплений шепіт. Волосся було прибране в охайний платиновий боб, а під срібним, схожим на морозні візерунки фатином ховалася м’яка сукня кольору коралу. На шиї зблискували зеленим вогнем діаманти. Барні бачив її тільки мигцем, через голови в натовпі, а тоді потік меломанів заніс пані з джентльменом у театр.

Чоловіка Барні роздивився трохи краще. Гладеньке, зачесане волосся, як у видри, ніс із імперською горбинкою, мов у Перона[166]. Через гордовиту поставу він видавався вищим, ніж насправді.

— Барні? Ох, Барні, — говорила до нього Лілліан, — коли ти повернешся до тями, якщо це взагалі станеться, то скажи мені, чи не хочеш ти сходити в оперу. Якщо нас пустять in mufti[167]. Ось, я це сказала, хоча й не зовсім доречно. Завжди хотіла десь вставити, що я in mufti.

Коли Барні так і не поцікавився, що таке це in mufti, вона кинула на нього довгий косий погляд. Барні завжди й усе перепитував.

— Так, — неуважно відповів Барні. — Я скинуся.

У Барні було вдосталь грошей. Він витрачав їх помірковано, проте не скупився. Менше з тим, єдині вільні місця знайшлися на гальорці між студентами.

Знаючи, що сидіти доведеться на самій верхотурі, Барні узяв напрокат у фойє бінокль.

Велетенський театр поєднав у собі грецький та французький стилі, а також італійське Відродження. Пишна бронза, позолота й червоний плюш. Коштовності на глядачах зблискували, мов фотоспалахи під час футбольного матчу.

Ще до того, як почалася увертюра, Лілліан устигла пошепки переказати Барні лібрето.

Не встигло згаснути горішнє світло, не встигли дешеві місця поринути в пітьму, як Барні знайшов їх — платинову блондинку та її супутника. Вони щойно зайшли крізь золотисті штори в розкішну ложу біля самої сцени. Поки жінка сідала на своє місце, смарагди на її шиї мерехтіли у світлі театральних прожекторів.

Перед входом в оперу Барні встиг побачити тільки її правий профіль. Тепер він зміг роздивитися обличчя пані з лівого боку.

Навколо Барні й Лілліан сиділи студенти, ветерани горішніх місць, і вони поприносили з собою найрізноманітніші зорові прилади. В одного студента знайшлася потужна підзорна труба — така довга, що