Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

165
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 109 110 111 ... 174
Перейти на сторінку:
скотарського суспільства культ племінного бога конкретизувався в особі бога-воїтеля, тотожного ведійському богові Індрі та його першим втіленням. Головною проблемою лишається визначення часу появи згаданих ідолів, найбільш відомі з яких Керносівський, Федорівський, Наталівський з Полтавщини та Дніпропетровщини, Казанковський, Ак-Чокракський, Верхньоріченський з Криму та ін. За аналогією з ідолами скіфів та половців, зображення предметів на яких повністю відповідали матеріальній культурі їхніх творців, такі ідоли — уособлення племенного бога, бога-воїтеля — могли з’явитися у населення доби ранньої та середньої бронзи, зокрема на завершальній стадії розвитку ямного населення та під час появи катакомбних племен, у яких фіксуються і бронзові окуття ременів, чисельні кам’яні сокири, дерев’яні посохи-герлиги, зображення стоп на дні могили тощо. Ширша інтерпретація таких ідолів подана в наступному розділі.

Рис. 146. Кістяні та бронзові шпильки-підвіски у населення животилівсько-вовчанської групи:

1 — Вовчанськ І, курган 1, поховання 21; 2 — Виноградне, курган 14, поховання 1.

Звернемося тепер до поховального інвентаря, який тим чи іншим чином сприяв переходу небіжчика в потойбічний світ і його відродженню. При цьому звичайні на вигляд речі набували сакрального значення. Це були горщики з їжею або водою, певний набір або окремі знаряддя праці, прикраси. Безперечно, наявність і характер дарів у похованні залежали насамперед від притаманних небіжчикові за життя індивідуальних рис, а також від його соціального стану. Особливу увагу степовики приділяли похованням дітей, охочіше супроводжуючи їх речами. Найбільшою мірою це було властиве ямникам. Можливо, через їхні уявлення про повернення душ померлих, перевтілення їх у дітей, що мають народитися в тому ж роду чи сім’ї.

Рис. 147. Намисто з кістяних пронизок та підвісок-кликів, молоточковидні шпильки та роговий амулет — сакральні речі в ритуалі ямного населення:

1 — Василівка, курган 2, поховання 6; 2 — Баратівка, курган 1, поховання 19; 3 — Іванівна ІІ, курган 1, поховання 8; 4 — Астаніне, курган 29, поховання 9.

Рис. 148. Ритуальні бронзові бляхи з пуансонним орнаментом:

1 — Відрадний, курган 22, поховання 16; 2—3 — Відрадний, курган 36, поховання 9.

Поховальний інвентар відігравав визначальну роль у подальшій долі небіжчика, відбиваючи характер “спілкування” з певним колом божеств-посередників або поводирів у потойбічний світ, зокрема з богом підземного царства, тотожним ведійському Ямі. Залежно від цього небіжчиків супроводжували певні категорії інвентаря, що підкреслювали не тільки соціальний стан людини за життя, а й її особисті якості — хоробрість, доброту, майстерність тощо. Від них залежали подальші перевтілення небіжчика.

Найбільш виразними речами, що супроводжували в царство мертвих, були намиста з кістяних пронизок, ікол хижаків та собак, специфічних культових амулетів, так званих молоточковидних шпильок, які зрідка доповнювалися круглими бронзовими бляхами, прикрашеними геометричними візерунками солярного типу. Традиційно дослідники відносили ці шпильки до культу бика, як і так звані рогатковидні амулети з двома виступами-ріжками. Голівки молоточковидних шпильок з двома дисками відповідають солярній символіці. Російський дослідник В. Я. Кияшко вважає шпильки частиною індивідуальних вівтарів і надає їм складного полісемантичного змісту, вбачаючи в них мініатюрні моделі світового дерева, яке об’єднує небо та землю. Тут є місце мотивам жінки, змія, сонця, тотемного пращура. Основну роль у поховальному обряді відігравали посередництво на шляху в потойбічний світ та запорука відродження в майбутньому.

Важливе значення надавалося посуду та його орнаментиці, в якій, на думку дослідників, була закодована сонячно-космічна символіка. Щоправда, ямне населення прикрашало горщики досить схематизованими, спрощеними композиціями з відбитків шнура, гребінців, защипів, наколів, що є особливістю саме культури скотарів як енеолітичного, так і значно пізнішого часу. У цій геометрично закодованій інформації дуже важко розкрити ритуальний зміст. Можливо, що сама орнаментика вже втратила своє первісне значення, набувши суто декоративного, традиційного характеру. Але трапляються посудини з аритмічною орнаментикою і певним сюжетом, які можна розглядати як певні космогонічні мотиви, поєднані в композиційну систему. Вони складають стилізовані зображення дерев, зміїв, символів землі та неба у різних комбінаціях. Це дає змогу розглядати їх як відображення світового порядку, благополуччя тощо, вбачати тут основи творчості індоєвропейців.

Рис. 149. Ямний посуд із складними семантичними орнаментальними зображеннями:

1 — Привільне, курган 3; 2 — Балки, “Довга могила”, поховання 26; 3 — Холмське, курган 1, поховання 7 (3 — шкіра) (за С. М. Ляшко, А. В. Гудковою, Є. Ю. Новицьким).

Рис. 150. Культова скульптура з каменю (Златопіль, курган 17, поховання 6).

Рис. 151. Кремінна скульптура (Василівка, курган 1, поховання 6).

У степового населення було поширене вшанування свійських тварин. Культ бика досить яскраво проявляється за енеоліту у вигляді кромлехів, викладених із черепів цих тварин довкола поховань, пов’язаних з космічним символом сонця. У ямного населення, крім вищевказаних рогатковидних амулетів-підвісок, культ бика уособлювався в так званих букраніях — невеликих схематизованих зображеннях голови тварини. У деяких племен ямної культури з поховальним обрядом пов’язані покладені поряд череп та кінцівки бика. Але певних закономірностей у проявах даного культу в поховальних ритуалах як енеолітичного, так і ямного населення зафіксувати не вдалося. Можливо, більшу увагу скотарі приділяли культу бика поза курганами, зокрема при принесенні жертвоприношень на сімейних та родових святилищах. Бик завжди вважався священною твариною, символом чоловічої сили та родючості. Він увійшов до міфів як першородна худоба, котра створила все суще на землі.

Культ коня з’явився ще у скелянського населення, про що свідчать чудові кам’яні скіпетри у вигляді голови коня. На Дереївському поселенні відкрито, на думку Д. Я. Телегіна, святилище із залишками ритуального поховання-черепа та кінцівок ніг коня та двох собак, що дало підстави стверджувати розповсюдженність культу коня у дереївців.

Очевидно, поширеним був і культ вівці, уособлений пізніше в образі ведійського божества — козлоногого Пушана. Саме з прообразом цього божества деякі дослідники пов’язують знахідки в похованнях щелеп, кінцівок, астрагалів та ратиць вівці.

Бик та вівця (корова та коза) найчастіше виступали жертовними тваринами при проведенні поминок в енеолітичну добу. Саме кістки перелічених тварин знаходять археологи серед решток заупокійних тризн.

Таким чином, разом із становленням і розвитком спеціалізованого скотарського господарства та перебудовою соціальних відносин у суспільстві, відповідно до нових життєвих реалій формувався новий світогляд степовиків. Попри значну роль тотемізму та анімізму відбувається перетворення тварин-тотемів у антропоморфних чоловічих предків, відомі також перехідні зооантропоморфні образи. Зрештою на арену виходять могутні племінні боги-покровителі. Виникає певний пантеон божеств — праобраз пантеонів “Рігведи” та “Авести”, складаючи основу індоіранської міфології.

1 ... 109 110 111 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"