Читати книгу - "Точка Обману"

class="p1">Толланд поглянув на нього і спитав:

— Чи є якісь альтернативні пояснення наявності хондр у камені, який знайшов доктор Поллок?

— Певна річ! — вигукнув Коркі. — Поллок знайшов справжній метеорит. Метеорити постійно падають в океан. Поллок не запідозрив у цьому камені метеорита, бо за роки, проведені на морському дні, вода вимила кору плавлення і він став схожим на звичайнісінький камінь. — Коркі обернувся до Ксавії. — Цікаво, а чи вистачило у Поллока клепки заміряти вміст нікелю в цьому камінці?

— Уявіть собі, що вистачило, — відказала Ксавія і знову погортала сторінки. — Ось Поллок пише: «Я з подивом виявив, що вміст нікелю не вкладався в прийняті рамки середніх значень для породи метеоритного походження, хоча величини були напрочуд близькими».

— Наскільки близькими? — занепокоєно спитала Рейчел. — А як узагалі можна переплутати підводний камінь з метеоритом?

— Ніяк, — похитала головою Ксавія. — Я не геолог-хімік, але, наскільки мені відомо, між каменем, який знайшов Поллок, та справжніми метеоритами існують великі хімічні розбіжності.

— А що це за розбіжності? — настійливо поцікавився Толланд.

Ксавія втупилася в якийсь абзац у своїх нотатках.

— Якщо вірити написаному, найголовніша розбіжність полягає в хімічному складі самих хондр, у яких різниться співвідношення титану і цирконію. В океанських хондрах частка цирконію в цьому співвідношенні була надзвичайно низькою. — Вона знову поглянула в нотатки. — Ага, ось, лише дві частини на мільйон.

— Дві частини на мільйон? — вирвалося в Коркі. — Але ж у метеоритах воно в тисячі разів більше!

— Так, — відповіла Ксавія. — Саме тому Поллок і вважає, що цей камінь — не космічний прибулець.

Толланд нахилився до Марлінсона і прошепотів:

— А НАСА, часом, не здійснювала вимірів співвідношення титану і цирконію в метеориті, знайденому в льодовиковому шельфі Мілна?

— Звісно, що ні, — пирхнув Коркі. — Ніхто ніколи цим не займатиметься. Бо це все одно, що дивитися на автомобіль, а потім узятися вимірювати хімічний склад його гумових коліс, аби пересвідчитися, що перед нами дійсно автівка!

Толланд зітхнув і перевів погляд на Ксавію.

— Якщо ми дамо тобі камінь з хондрами, ти зможеш визначити — вони метеоритного походження чи океанічного, згідно з теорією Поллока?

Ксавія знизала плечима.

— Гадаю, що зможу. Електронний мікроаналізатор упорається з цим завданням доволі точно. А про що, взагалі, йдеться?

Толланд повернувся до астрофізика.

— Дай їй камінь.

Коркі неохоче видобув з кишені уламок метеорита і віддав його Ксавії.

Узявши плаский диск, вона спохмурніла. Пильно придивившись до обпаленої кори, а потім — до скам’янілих решток, Ксавія аж рота розкрила від подиву.

— Господи милосердний! — вигукнула вона, різко підвівши голову. — А це, часом, не частина...

— Так, — підтвердив Толланд. — На жаль, так воно і є.

106

Габріель Еш стояла на самоті у своєму офісі і міркувала, що робити далі. Менш ніж дві години тому вона залишила штаб-квартиру НАСА, згоряючи від нетерпіння повідомити про шахрайство Кріса Гарпера з супутником-сканером.

А тепер її ентузіазм майже випарувався.

За словами Йоланди, двоє незалежних репортерів Ей-бі-сі підозрювали сенатора в тому, що він бере хабарі від фонду «Космічний кордон». Більше того, тільки-но Габріель дізналася, що сенатор насправді знав, що вона проникла до його апартаментів під час зустрічі з представниками фонду, але нічого їй про це не сказав.

Габріель зітхнула. Таксі вже давно поїхало, але, хоча вона могла викликати ще одне за кілька хвилин, Габріель знала, що їй спершу треба дещо зробити.

Невже я й справді це зроблю?

Габріель нахмурилася, розуміючи, що вибору немає. Вона більше не знала, кому довіряти.

Вийшовши зі свого кабінету, вона повернулася до секретарського вестибюлю і пройшла до широкого коридору з протилежного боку. В дальньому його кінці виднілися масивні дубові двері сенаторського кабінету з прапорами по обидва боки: один — державний прапор США, а другий — прапор штату Делавер. Його двері, як і більшість дверей сенаторських кабінетів у цьому будинку, були підсилені стальною арматурою і замикалися на звичайний ключ та електронний, а на додачу ще й були оснащені системою сигналізації.

Габріель знала, що коли їй вдасться хоч ненадовго проникнути до кабінету, то вона отримає відповіді на всі запитання. Підходячи до важких дверей, Габріель не плекала ілюзій, що зможе їх відчинити. Вона мала інший план. За десять футів до кабінету Секстона розташовувався жіночий туалет, і вона звернула туди. Лампи денного світла увімкнулися автоматично, різко зблиснувши на білих кахлях. Габріель на мить зупинилася і поглянула на себе в дзеркало. Як і завжди, риси її обличчя були м’якшими та ніжнішими, аніж вона гадала. Майже витонченими. Вона почувалася набагато сильнішою, аніж виглядала.

А ти впевнена, що готова це зробити?

Габріель знала, що Секстон нетерпляче на неї чекає, аби вона прояснила йому ситуацію з супутником-сканером. Але, на жаль, вона розуміла також, що Секстон її сьогодні свідомо обдурив. А Габріель Еш не любила, коли її дурять. Сьогодні увечері сенатор дещо від неї приховав. І тепер питання полягало ось у чому: а скільки він од неї приховав? Відповідь на це запитання була в його кабінеті. І вона це знала. Просто за стіною цієї вбиральні.

— П’ять хвилин, — сказала Габріель сама собі, збираючи докупи рішучість.

Підійшовши до підсобки, вона простягнула руку і понишпорила по одвірку. На підлогу впав, дзенькнувши, ключ. Прибиральники у комплексі імені Філіпа А. Гарта були державними працівниками і кудись безслідно випаровувалися щоразу під час страйку чи якоїсь іншої акції протесту, на тижні залишаючи туалети без паперу. Жінкам, що працювали в офісі сенатора, така принизлива ситуація набридла, вони взяли справу в свої руки і забезпечили додатковий ключ на випадок «крайньої необхідності».

«Зараз саме такий випадок», — вирішила Габріель.

І відчинила підсобку.

Інтер’єр був захаращений швабрами та щітками, на полицях лежали туалетний папір і серветки. Місяць тому, коли Габріель шукала паперові рушники, вона зробила одне незвичайне відкриття. Не маючи змоги дістати рушник з верхньої полиці, вона спробувала збити його кінцем швабри. І при цьому разом із рулоном збила одну кахлю зі стелі. Коли ж вона здерлася нагору, щоб ту кахлю так-сяк примостити на місце, то почула голос сенатора Секстона.

Почула чисто й чітко.

За відлунням вона зробила висновок, що то сенатор про щось розмовляв сам з собою у своїй вбиральні, яку, вочевидь, від цієї підсобки відділяла лише стінка з плиток, що легко знімалися.

І