Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

167 піхотної дивізії. Особлива роль, безумовно, відводилась штурмовим гарматам. Серед німецьких солдатів досить популярною тоді була стара приказка: «Артилерія для того, щоб вбивати, а піхота для того, щоб помирати».

27 січня у 5 танкову дивізію СС «Вікінг» було передано «автовагоном» про те, що внаслідок нічної атаки з 26 на 27 січня радянські війська захопили Шполу. Вислана на південний захід розвідка донесла про наявність радянських танків північно-західніше Шполи і в районі Звенигородки. Вранці німецькі угруповання почали активно наносити зустрічні удари з півночі і півдня, щоб відрізати радянські частини, які вийшли до Шполи.

Із Стеблева, де знаходились резервний батальйон і курси бойової підготовки саперів дивізії СС «Вікінг» під командуванням оберштурмфюрера СС Хедера, надійшло повідомлення про прорив окремих танків противника в Богуслав. Направлена в Богуслав і Медвин розвідка зіткнулася з радянськими частинами в указаних населених пунктах. Таким чином, вже ввечері 27 січня стало відомо про дії двох танкових угруповань радянських військ з південного і північного напрямків у тилу 5 танкової дивізії СС «Вікінг» з метою оточення її частин між Смілою і Каневом.

Основний удар німецьких військ наносився з півночі на станцію Капітанівка і з півдня — на Тишківку, у результаті чого біля цих населених пунктів був закритий прорив радянських військ.

Німецька авіація бомбила бойові порядки радянських військ у районі Медвина, за добу було здійснено 240 літако-вильотів.

28 січня радянські танки південніше Вільшани напали на тимчасові німецькі бойові формування, утворені із тилових служб. На північному заході, зайнявши кругову оборону, вступили в бій резервний батальйон і саперні курси, що знаходились у Стеблеві. Того дня радянськими військами на широкій ділянці фронту був атакований 42 армійський корпус, що оборонявся між Каневом і Кагарликом фронтом на північ. У ніч на 31 січня він змушений був відійти північніше, на лінію річки Росава. Обстановка змушувала 389 піхотну дивізію (без польової пошти і 352 відпускників) і 57 піхотну дивізію (без обозів дивізійного штабу і 199, 217 піхотних полків, польової пошти і 1851 відпускника) з підпорядкованими їм добровільною штурмовою мотобригадою СС «Валлонія» і танковим розвідбатальйоном 5 танкової дивізії СС «Вікінг» зайняти й утримувати оборону фронтом на схід між Городищем і східним флангом 42 армійського корпусу. Однак цей відхід означав би відмову від втрати стратегічно значимої позиції на Дніпрі — «Східного валу», що було заборонено командирам 42 і 11 армійських корпусів. Саме цей наказ Головного командування Сухопутних військ міг стати першопричиною того, що німецькі війська потрапили в оточення.

Обидва корпуси, виконуючи наказ Головного командування Сухопутних військ, залишались на попередніх позиціях, чекаючи на підкріплення. Судячи з архівних документів, німецьке командування зовсім не передбачало, що частина їх військ потрапить в оточення. Використовуючи наявні засоби, командування корпусів намагалось створити новий західний фронт, наріжним каменем якого стали Стеблів на півночі і Вільшана на півдні. Внаслідок цього було втрачено дорогоцінний час, що дало змогу радянським військам ущільнити кільце оточення із заходу і провести глибоке ешелонування. При цьому було видно намір розсікання великого «котла», що утворився.

На світанку 28 січня радянські частини одночасно атакували з двох напрямків: з Пастирського — 5 танкову дивізію СС «Вікінг», 72, 57 і 389 піхотні дивізії у напрямку на Оситняжку і з району Златополь — 11 і 3 танкові і 106 піхотну дивізії, які були перекинуті з-під Кіровограда, на Оситняжку. У Вільшані тримали оборону воїни добровільного мотопіхотного батальйону СС «Нарва».

На зовнішньому фронті вівся наступ: Костянтинівка, Ротмистрівка — 101 піхотна дивізія; (виключаючи) Ротмистрівка, (виключаючи) Очеретня — 25 танкова дивізія; західніше Очеретня, південна околиця Нападовки — 254 піхотна дивізія і 1 танкова дивізія СС «Лейбштандарт СС „Адольф Гітлер“»; (виключаючи) Нападовка, станція Липовець — 4 піхотна дивізія, танкова дивізія (номер не встановлений); станція Липовець і південно-східний напрямок — 1 піхотна дивізія.

Перед військами 4 гвардійської армії бойові дії вели 7 рота 266 піхотного полку 72 піхотної дивізії, 72 запасний батальйон, 1 і 6 роти 217 піхотного полку 57 піхотної дивізії; 9 рота 544 піхотного полку 389 піхотної дивізії.

Фельдмаршал Манштейн робив усе можливе, щоб не допустити утворення «котла». Коли він, повернувшись після безуспішних дебатів у ставці фюрера, отримав донесення про ворожий прорив на півдні і півночі, а також про з’єднання сильних танкових сил Червоної армії у Звенигородці, то почав негайно діяти. 8 армії було наказано зняти три танкові дивізії з фронту і направити до Шполи. 6 армії довелось виділити свіжу і боєздатну 24 танкову дивізію, а генерал-лейтенанту Форманну після концентрації цих сил наступати на ділянці між Шполою і Звенигородкою. Одночасно фельдмаршал наказав 3 танковому корпусу з чотирма іншими танковими дивізіями і важким танковим полком атакувати із району Виноград у східному напрямку.

Це були великі сили, які, напевно, могли знищити радянські війська. Незважаючи на бездоріжжя і значну відстань, спочатку все йшло за планом, однак, як свідчать німецькі джерела, нове втручання Головного командування Сухопутних військ у керівництво військами зробило безрезультатними дії командування 8 армії.

Наприкінця дня, 28 січня, незважаючи на вжиті заходи, корсунський виступ був відрізаний від основних німецьких сил. Однак оточення було несуцільним і мало багато проривів. Німецькі війська на той час могли залишити виступ, а також отримувати допомогу ззовні.

29 січня німецькі війська продовжували вести жорстокі бої з частинами Червоної армії. Цього ж дня на злітно-посадковій смузі в Корсуні приземлилось 14 транспортних літаків з 30 тоннами боєприпасів на борту.

30 січня німецькі війська займали оборону: Вільшана, Тихі Верби, Квітки, Петрушки, північна околиця Прутилець, Дацьки, Стеблів, висота 185,1, по правому березі річки Росі, Москаленки, Тептіївка, північна околиця Богуслава, Мисайлівка, Чайки, Лютари, Олексіївка, південна околиця Селища, східна частина галявини лісу (східніше Ольшаниці), Карапиші, південь Савівки, Зеленьки, Потік, Шандра, Бурти, центральна частина Грушевого, Пищальники, Грищинці, Канів.