Читати книгу - "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна"

двадцяти п’яти чоловік. Сімдесят п’ять робітників сиділи в печерах вище, з’єднані телефонами.

Шельга вийшов із ліфта. Дехто обернувся до нього, але не привітався, — мовчали. Певно, ухвала висадити в повітря шахту була остаточна.

— Перекладача. Я говоритиму по-російському, — сказав Шельга, сідаючи до столу і відсуваючи ліктем банки з мармеладом, англійською сіллю, недопиті склянки вина. (Цим уряд острова щедро забезпечував шахтарів).

До столу підійшов синювато-блідий, під щетиною бороди, сутулий, кістлявий єврей.

— Я перекладач.

Шельга почав говорити:

— Гарін і його справа, — не що інше, як крайня точка капіталістичної свідомості. Далі за Гаріна йти нікуди: насильне перетворення трудящої частини людства на тварин завдяки мозковій операції, відбір обраних — «царів життя», — припинення розвитку цивілізації. Буржуа поки що ще не розуміють Гаріна, — та він і сам не квапиться, щоб його зрозуміли. Його вважають за бандита і загарбника. Але вони зрештою збагнуть, що імперіалізм упирається в систему Гаріна… Товариші, ми повинні запобігти найнебезпечнішому моментові: Гарін не повинен з ними порозумітися. Отоді вам буде важкенько, товариші. А ви в оцій коробці надумали вмерти за те, щоб Гарін не сварився — з американським урядом. Як же тепер бути, поміркуйте? Здолає Гарін — погано, здолають капіталісти — погано. Гарін з ними змовиться — тоді гірше нікуди. Ви ще не знаєте собі ціни, товариші, — сила на вашому боці. І через місяць, коли черпаки поженуть золото на поверхню землі, це буде вигідно не Гаріну, а вам, тій справі, котру ми повинні здійснити на землі. Якщо ви мені вірите, але коли вірите — до кінця, завзято, — тоді я — ваш вождь… Обирайте одноголосно… А коли не вірите…

Шельга замовк, оглянув похмурі обличчя робітників, втуплені в нього некліпаючі очі, сильно почухав потилицю…

— Коли не вірите, — говоритиму ще.

До столу підійшов голий до пояса, весь у сажі, кремезний юнак. Нахилившись, подивився на Шельгу синіми очима. Підсмикнув штани, обернувся до товаришів:

— Я вірю.

— Віримо, — сказали інші. Через багатоверстову гранітну глибочінь долинуло телефонами: «Віримо, віримо».

— Ну, вірите, то гаразд, — сказав Шельга, — тепер по пунктах: національні кордони до вечора знищать. Зарплату одержите завтра. Гвардійці хай охороняють палац, — ми без них обійдемося. П’ятнадцять провокаторів потопимо, — це моя перша умова. Тепер завдання — якомога швидше пробитися до золота. Правильно, товариші?

105

Вночі на північному заході з’явилося мандрівне світло прожекторів. У гавані тривожно завили сирени. Вдосвіта, коли море ще лежало в тіні, показалися перші провісники ескадри, що наближалася: високо над островом закружляли літаки, поблискуючи в рожевому світанні.

Гвардійці відкрили були по них стрілянину з карабінів, але незабаром перестали. Купками збиралися жителі острова. Над шахтою все ще курів димок. Били склянки на суднах. На великому транспорті йшло розвантаження — береговий кран викидав на берег навхрест перев’язані тюки.

Океан був спокійний у туманному мареві. В небі співали повітряні гвинти. Зійшло сонце туманною кулею. І тоді всі побачили на небосхилі дим. Він стелився довгою і плоскою хмарою, що тяглася на південний схід. Це підходила смерть.

На острові все завмерло, мовби замовкли птахи, яких привезли з континенту. В одному місці люди побігли до човнів у гавані, і човни, навантажені до бортів, квапливо відпливали у відкрите море. Та човнів не вистачало, острів — як на долоні, сховатися ніде. І жителі стояли закам’янілі мовчки. Дехто лягав обличчям у пісок.

В палаці не було помітно руху. Бронзові ворота замкнуті. Уздовж червонуватих похилих стін походжали, з карабінами за спиною, гвардійці у крислатих високих капелюхах, у білих куртках, розшитих золотом. Осторонь височіла прозора, як мереживо, вежа великого гіперболоїда. Поволока туману, що піднімався, ховала від очей її маківку. Та мало хто сподівався на цей захист, буро-чорна хмара на небокраї була надто предметною і загрозливою.

Багато хто злякано обернувся до шахти. Там заревів гудок третьої зміни. Знайшли час працювати! Хай пропаде золото! Невдовзі годинник на даху замку пробив восьму. І тоді океаном покотився гуркіт — важкі громові перекати, які дедалі наростали. Перший залп ескадри. Секунди чекання, здавалося, розтяглися в просторі, у звуках снарядів, що летіли.

106

Коли пролунав залп ескадри, Роллінг стояв на терасі, нагорі сходів, котрі спускалися до води. Він вийняв з рота люльку і слухав ревіння снарядів, що летіли: не менш як дев’яносто сталевих дияволів, начинених мелінітом та наривним газом, мчали до острова прямо в мозок Роллінгу. Вони переможно ревли. Серце, здавалося, не витримає цих звуків. Роллінг одступив до дверей у гранітній стіні. (Він давно підготував собі сховище у підвалі на випадок бомбардування). Снаряди вибухнули в морі, здіймаючи водяні стовпи. Бабахнули. Недоліт.

Тоді Роллінг глянув на маківку наскрізної вежі. Там з учорашнього вечора сидів Гарін. Круглий купол на вежі обертався, — це було помітно з руху меридіональних щілин. Роллінг надів пенсне і почав вдивлятися, задерши голову. Купол обертався дуже швидко — ліворуч і праворуч. Коли він посувався праворуч, було видно, як меридіональною щілиною ходить вгору і вниз блискуче дуло гіперболоїда.

Найжахливішою була квапливість, з якою Гарін працював. І — тиша. Ні звуку на острові.

Та ось з океану долинув широкий і глухий звук, наче в небі луснув пухир. Роллінг поправив пенсне на запотілому носі і дивився тепер на ескадру. Там розходилися грибами три купи біло-жовтого диму. Ліворуч од них надималися кошлаті клуби, заяскріли криваво, піднялися, і виріс, розійшовся четвертий гриб. Долинув четвертий перекат грому.

Пенсне весь час падало з носа Роллінга. Але він мужньо стояв і дивився, як за обрієм виростали димові гриби, як усі вісім лінійних кораблів американської ескадри злетіли в повітря.

Знову запала тиша на острові, на морі і в небі. У наскрізній вежі