Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

class="p1">Вестибюль був меншим, ніж вона сподівалася. Деякі зміни інтер’єру. Лише близько шести метрів завдовжки і, либонь, чотири завширшки. Вікно рецепції праворуч від входу. Одраде послала Суйпол зареєструвати їхню групу, а іншим наказала чекати на відкритому просторі, на належній відстані одна від одної. Не можна було виключати підступу.

Дортуйла, вочевидь, очікувала цього. Мала такий вигляд, наче заздалегідь змирилася з усім.

Одраде провела ретельну інспекцію та прокоментувала їхнє оточення. Сила-силенна комунікаторів, але решта…

Входячи в такі місця, вона завжди почувалася, як у музеї. Інша Пам’ять запевняла, що готелі такого сорту не зазнавали значних змін впродовж епох. Вона знайшла прототипи у найранніших часах. Зблиск минулого у канделябрах — гігантських блискучих предметах, що імітували електричні пристрої, але були оснащені світлокулями. Два з них домінували на стелі, наче уявні космічні кораблі, що у своїй славі спускаються з порожнечі.

Тут були й інші проблиски минулого, які помітило б небагато постояльців готелю цього віку. Приміщення рецепції за заґратованим вікном, простір очікування із перемішаними сидіннями і незручним освітленням, знаки, що показували напрямок до служб — ресторанів, наркосалонів, конференц-барів, плавальних басейнів та інших тренувальних зал, кімнат автомасажу і таке інше. Від древніх часів змінилися лише мова та спосіб запису. Якби примітиви докосмічних часів розуміли мову, то розпізнали б і знаки. Це було місце тимчасового постою.

Багато установок безпеки. Деякі скидалися на витвори Розсіяння — Ікс і Гільдія ніколи не марнували золота на комунікатори та сенсори.

Шалений танець робослуг на території рецепції — кидаються туди-сюди, прибирають, збирають сміття, показують дорогу новоприбулим. Четвірка іксіан випереджала групу Одраде. Вона звернула на них пильну увагу. Які самовпевнені, але й перелякані.

Тренований погляд бене-ґессеритки розпізнавав іксіан, хоч би як вони маскувалися. Базисна структура їхнього су­спільства забарвлювала окремі індивідуальності. Іксіани демонстрували Хогбенівське ставлення до науки[23]: політичні та економічні потреби визначали допустимі дослідження. Це вказувало, що невинна наївність іксіанських суспільних мрій стала дійсністю бюрократичного централізму — нової аристократії. Тож вони хилилися до занепаду, якого не міг зупинити жоден компроміс, укладений цією іксіанською групою з Всечесними Матронами.

«Хай яким буде наслідок нашого протистояння, Ікс помирає. І ось доказ цього: великі іксіанські інновації не з’являлися вже впродовж століть».

Повернулася Суйпол.

— Нас просять почекати супроводу.

Одраде вирішила негайно розпочати переговори словами, призначеними для Суйпол, комунікаторів і слухачів на не-кораблі.

— Суйпол, ти помітила цих іксіан перед нами?

— Так, Мати Настоятелько.

— Добре закарбуй їх у пам’яті. Це витвори присмертного суспільства. Було б наївно очікувати, що якась бюрократія візьме блискучі інновації та добре їх використає. Бюрократія ставить різні питання. Знаєш які?

— Ні, Мати Настоятелько. — Промовила ці слова, пильно озирнувшись навколо.

«Вона знає! Але бачить, що я роблю. Що з цього випливає? Я неправильно її оцінила».

— Це типові питання, Суйпол. Хто отримає грант? Кого звинуватять, якщо виникнуть проблеми? Чи змінить це структуру влади за рахунок наших робочих місць? А може, зробить так, що якийсь допоміжний відділ стане важливішим?

Суйпол кивала головою, як за сигналом, але її поглядання на комунікатори могло бути не таким помітним. Та дарма.

— Це політичні питання, — сказала Одраде. — Вони показують, як бюрократичні мотиви прямо суперечать потребі адаптивності — пристосування до змін. Адаптивність — першорядна умова виживання.

«Час порозмовляти відверто з нашими господарями».

Одраде звела погляд угору, вибравши аж надто промовистий комунікатор у канделябрі.

— Зверни увагу на цих іксіан. Їхній «розум у детерміністичному Всесвіті» поступився місцем «розуму в необмеженому Всесвіті», де все може статися. Творча анархія — ось шлях до виживання в цьому Всесвіті.

— Дякую за цей урок, Мати Настоятелько.

«Будь благословенна, Суйпол!»

— Після всього їхнього досвіду з нами, — сказала Суйпол, — вони напевне більше не сумніваються у нашій вірності одна одній.

«Бережи її, доле! Вона готова до Агонії, але може ніколи її не побачити».

Одраде могла лише погодитися з висновком аколітки. Згода зі звичаями Бене Ґессерит йшла зсередини, від тих деталей, за якими постійно стежили і які тримали порядок у їхньому домі. Це був не філософський, а прагматичний погляд на свободу волі. Усі вимоги, які могло поставити Сестринство, аби прокласти собі дорогу в неприязному Всесвіті, полягали у скрупульозному дотриманні взаємної вірності, злагоди, викуваної в Агонії. Капітула і її нечисленні вцілілі філії були школою порядку, що ґрунтувався на єднанні і Поділі. Не на невинності. Це вже давно втрачено. Порядок надійно коренився в політичній свідомості та погляді на історію, незалежному від інших законів і звичаїв.

— Ми не машини, — сказала Одраде, кинувши позирк на автомати довкола них. — Ми завжди покладаємося на особисті взаємозв’язки, ніколи не знаючи, куди вони можуть нас завести.

Тамелейн підступила до Одраде, стала збоку.

— Не вважаєш, що вони мали хоча б вислати нам звістку?

— Вони вже вислали звістку, Там, коли помістили нас у другосортний заїзд. А я відповіла.

***

Врешті-решт, усе відомо, бо ти хочеш вірити, що знаєш.

Дзен-сунітський коан

Теґ глибоко вдихнув. Гамму лежала просто перед ним, точнісінько там, де, згідно з його навігаторами, вона мала міститися після їхнього виходу з Простороскладки. Він стояв поруч із настороженою Стреггі. Бачив Гамму на дисплеях командного відсіку свого флагманського корабля.

Стреггі не подобалося, що він стояв на ногах, а не сидів на її плечах. Вона почувалася зайвою серед військового обладнання. Не зводила погляду з мультипроєкторних дисплеїв у командному центрі. Обвішані чужосвітським начинням помічники, які діловито входили й виходили з капсул і секцій, знали, що роб­лять. Вона ж мала тільки млисте уявлення про їхні функції.

Комунікаційний пульт у Теґа під долонями, через який він передавав накази, підтримували силові підвіски. Командне поле оповивало його руки слабким синім напівсвітлом. Сріб­ляста підкова, яка з’єднувала його з силами нападу, легко лежала йому на плечах. Відчуття було знайомим, хоча порівняно з його малим тілом вона була значно більшою, ніж ком-з’єднання з минулого життя.

Ніхто з його оточення більше не сумнівався, що це їхній славетний башар у дитячому тілі. Приймали його накази швидко й охоче.

Із цієї відстані цільова система виглядала звичайно: сонце та його бранки-планети. Але Гамму в центрі фокусування не була звичайною. Там народився Айдаго, там тренувався його гхола, там йому повернули первісну пам’ять.

«І там змінився я».

Теґ не міг пояснити того, що він виявив у собі після пережитих на Гамму потрясінь. Фізичну швидкість, що висушувала його плоть, і спроможність бачити