Читати книгу - "Зникнення Стефані Мейлер, Жоель Дікер"

від семи до п’ятнадцяти років ув’язнення. Хіба що пощастить домовитися з Тариними батьками, щоб вони забрали скаргу.

— Домовитися? — перепитала мама.

— Заплатити, — уточнив Ґрафф. — За те вони відмовляться переслідувати Дакоту через суд. Тоді процесу не буде.

Батько доручив Ґраффові перебалакати з адвокатом Скаліні. І Ґрафф повернувся з їхньою пропозицією.

— Вони хочуть ваш дім в Орфеї, — пояснив він батькам.

— Наш дім? — недовірливо перепитав тато.

— Так, — підтвердив адвокат.

— То нехай беруть, — відказав тато. — Зателефонуй зараз їхньому адвокатові й скажи: якщо Скаліні відмовляться від переслідування, завтра о першій годині я буду в нотаріуса.

Джесс Розенберґ

Четвер, 24 липня 2014 року

За два дні до прем’ери

Колишній спеціальний агент Ґрейс із ФАБОВЗ, якому тепер було сімдесят два роки, спокійно жив собі на пенсії у Портланді, в штаті Мен. Коли я зателефонував йому, він одразу ж зацікавився нашою справою.

— Ми можемо зустрітися? — запитав він. — Я повинен конче показати вам дещо.

Щоб уникнути довгої мандрівки до штату Мен, ми домовилися зустрітися на півдорозі до Ворчестера, у Массачусетсі.

Ґрейс дав нам адресу невеликого ресторану, в якому полюбляв бувати, там ніхто нам не заважатиме. Коли ми ввійшли досередини, він уже сидів за столом. Видно було, що він схуд, постарів, обличчя вкрилося зморшками, та загалом не дуже змінився.

— Розенберґ і Скотт, двоє розбишак 1994 року, — всміхнувся він, угледівши нас. — Я завжди був певен, що наші шляхи ще перетнуться.

Ми посідали навпроти нього. Побачивши його, я відчув, наче вмить опинився в минулому.

— Отже, вас цікавить Джеремі Фолт? — запитав він.

Я коротко виклав йому ситуацію, і він сказав:

— Як учора казав я вам по телефону, капітане Розенберґу, Джеремі був наче в’юн. Слизький, невловний, меткий, наелектризований. Той тип, якого ненавидить поліція.

— Чому ним за тієї пори цікавилася ФАБОВЗ?

— Як по правді, ми зацікавилися ним лише побічно. По-справжньому цікавила нас тільки справа з крадіжкою зброї на армійських складах і її перепродажем у тому спортивному барі, де ми з вами здибалися. Одним із фігурантів того розслідування, що тривало довгі місяці, був Джеремі Фолт, від інформаторів ми знали, що сліди ведуть до нього. Незабаром я зрозумів, що це не наш чоловік, та після кількох тижнів стеження за ним я навіть розгубився: то був маніяк, причому надзвичайно передбачливий і організований. Урешті ми перестали ним цікавитися. Аж ось його ім’я знову виринуло одного липневого ранку 1994 року.

*

Ранок 16 липня 1994 року

Явка ФАБОВЗ, Ріджспорт

Була сьома година ранку, коли агент Ріґґз увійшов до явки ФАБОВЗ, щоб підмінити Ґрейса, який цілісіньку ніч сидів у засідці.

— Я їхав сюди шістнадцятою автострадою, — сказав Ріґґз, — там сталося нещастя. Мотоцикліст убився. Ніколи не вгадаєш, хто саме.

— Мотоцикліст? Ні, не вгадаю, — відказав Ґрейс, що втомився й не мав охоти гратися в загадки.

— Джеремі Фолт.

Ґрейс аж остовпів.

— Джеремі Фолт загинув?

— Та майже. Поліціянти кажуть, що помре. Він у жахливому стані. Цей дурник їхав без шолома.

Ґрейс зацікавився тим випадком. Джеремі Фолт був обережний і метикований чоловік. Не з тих, що гинуть по-дурному. Щось тут було не так. Покинувши явку, Ґрейс вирішив заглянути на шістнадцяту автостраду. Два поліційні автомобілі й евакуатор і досі там стояли.

— Чоловік втратив керування, — пояснив хтось із полісменів. — Кілька годин конав тут. Лікарі кажуть, що йому гаплик.

— А ви певні, що він сам утратив контроль над мотоциклом? — запитав Ґрейс.

— Авжеж. Слідів гальмування нема. Чому це цікавить ФАБОВЗ?

— Цей чоловік — місцевий король. Дуже спритний і обачний. Не думаю, що він сам убився.

— Ну, не настільки обачний, щоб надіти шолом, — прагматично зауважив полісмен. — Гадаєте, це якісь порахунки?

— Хтозна. Щось мені тут не подобається, тільки от не знаю що.

— Якби його хотіли вбити, то зробили б це. Я хочу сказати, його розчавили б автомобілем або застрелили б. А тут чоловік кілька годин конав у рову. Якби його знайшли раніше, то, може, врятували б. Це не схоже на досконалий злочин.

Ґрейс кивнув і простягнув свою візитну картку.

— Надішліть мені копію вашого рапорту, будь ласка.

— Гаразд, спеціальний агенте Ґрейс. Зробимо.

Ґрейс іще довгенько озирав узбіччя. Поліціянти з дорожньої бригади вже поїхали, аж його увагу привернув уламок матової пластмаси і кілька друзок скла, що загубилися в траві. Він підібрав їх: то був шмат бампера й уламки фар.

*

— Було кілька тих друзок, — пояснив нам Ґрейс, наминаючи млинці. — Більше нічого. Це означає, що ті рештки були там або ж давно, або хтось уночі там усе прибрав.

— Той, хто навмисне штовхнув Джеремі Фолта? — запитав Дерек.

— Так. Цим пояснювалося й те, що на асфальті не було слідів гальмування. Добрячий був удар. Водій потім позбирав більші уламки, щоб не лишити слідів, та й ушився на автомобілі з геть пом’ятим капотом, яким, проте, можна було керувати. А механікові потім пояснив, що збив оленя. І ніхто йому більше не ставив запитань.

— То ви йшли цим слідом? — запитав я.

— Ні, капітане Розенберґу, — відказав Ґрейс. — Згодом я дізнався, що Джеремі Фолт ніколи не надівав шолома через клаустрофобію. Отже, він порушив кілька правил безпеки. Та й ця історія не належала до компетенції ФАБОВЗ. У мене й так було достатньо клопоту, а тут іще перейматися дорожньою пригодою... Але я завжди підозрював, що тут щось негаразд.

— То ви не розслідували цієї справи далі? — запитав Дерек.

— Ні. Щоправда, за три місяці по тому зі мною зв’язався начальник орфейської поліції й поставив мені те саме запитання.

— З вами розмовляв Кірк Гарві? — здивувався я.

— Так, його звали Кірк Гарві. Ми обмінялися відомостями про цю справу. Він сказав, що зустрінеться зі мною, та не зробив цього. Я подумав, що він пустив це в непам’ять. Минув час, і я теж забув про неї.

— Отже, ви не проаналізували тих уламків? — запитав Дерек.

— Ні, але це можете зробити ви. Бо я їх зберіг.

Очі його хитро примружилися. Утерши губи паперовою серветкою, він простягнув нам пластикову торбинку. Там був чималий шмат чорного бампера і друзки від фар. Ґрейс усміхнувся й сказав:

—