Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

— Хто чекає?

— Дівчина.

Серце завмерло. А потім забилося — швидко-швидко.

— Яка дівчина? — голос же був удавано холодним і спокійним.

— Назвалася Анастасією.

Кинувши слухавку, Гліб понісся геть із кабінету. Обігнав занадто повільний ліфт, стягнув дорогою піджак, який сковував рухи, кинув на диванчик, який був на шляху, вилетів у хол.

Настя стояла біля кавового автомата, спиною до нього. Щось вивчала. За скляними дверима і величезними вікнами — дощ стіною, люди заходять і виходять, раз у раз клацаючи парасолями, струшуючи воду.

Здається, Настя все ж обрала собі щось, автомат забрав у неї п’ятірку, потім ще одну.

Гліб подумки побився об заклад сам із собою: якщо чай, усе буде добре, якщо кава — просто нічого не буде.

Замовити Веселова не встигла. Відчула його погляд, різко розвернулася, а потім опустила голову, тут же почервонівши.

Їй хотілося так багато всього сказати, а зараз і дихати-то вдавалося тільки через раз.

Розуміючи, що сама не підійде, Гліб наблизився, зупинився, але не заговорив. Так і стояли: вона — дивлячись собі під ноги, він — свердлячи поглядом каштанову маківку.

— Привіт, — першим не витримав Гліб. Правда, вимовляючи слово, він показав диво витримки, тому що хотілося не говорити, а якщо говорити, то не це.

Почувши його голос, Настя здригнулася, а потім набрала в легені більше повітря, підвела погляд…

— Ти не винен. Я кохаю тебе. Пробач.

— Насте… — Гліб стиснув її в обіймах, намагаючись елементарно не задушити. А вона знову розплакалася. Тепер тому, що стало легше. І вже зовсім неважливо, мала наміри Настя купити чай або каву.