Читати книгу - "Флеш Рояль, Тала Тоцка"

Глава 30

Дінка повільно йшла по центральній алеї, обдумуючи слова Лани. Вона давно знайшла в сумочці візитку капітана Яременко і довго вчитувалась в неї, немов сподіваючись, що на шматку картону раптом проступлять невидимі раніше слова, а краще відразу докладна інструкція, що розписує, як їй бути.

Першим поривом було стрімголов мчати в головне відділення УБОЗу і розповісти там все, що вона знає і чого не знає, оскільки, судячи з блаженного виразу обличчя капітана Яременко, його дуже і дуже непогано годували в «Роялі» як в прямому, так і в переносному сенсі.

Вона сіла на лавку і запустила руки в волосся. Мабуть, бігти в головне управління не варто, хто знатє що їх більше зацікавить, життя Максима Доміна чи особистість приїжджого кілера? Цілком можливо, що Макса використають як приманку, а там вже як вийде, навряд чи співробітники шостого відділу стануть сильно по ньому побиватися. Принаймні в тих фільмах, які дивилася Дінка, все траплялося саме так.

Може, все ж має сенс зателефонувати Яременко, а він нехай сам визначить, що потрібно робити? Ось тільки чи входить в обов'язки капітана збереження життя Максима? Тоді краще головне управління. До речі, це зовсім недалеко, пару кварталів вгору від центрального проспекту.

Дінка піднялася і пішла. Вона чудово усвідомлювала, що Макс її після цього зненавидить. Вона пам'ятала про німців і Ксану, дівчина Німця здала його співробітникові УБОЗу за гроші, як стверджував Домін, а потім інформація виявилася в руках конкурентів.

 Однак Діні все це здавалося маячнею, хіба Німець шкодував грошей для своєї дівчини? Він з нею взагалі одружитися хотів, так з чого б вона стала розмінюватись? Що це була за важлива інформація, яку без неї не могли отримати? І головне, а що, як вона ось так само як і Дінка звернулася у міліцію, щоб врятувати кохану людину, а за підсумком вийшло, що вона його підставила?

Як же важко, коли зовсім одна і ні з ким порадитися... Тут Дінка помітила, що ноги самі привели її до будівлі, на вході якої висіла красномовна вивіска.

— Здрастуйте, ви до мене?

Дінка обернулася, через вуса їй привітно посміхався оперуповноважений Яременко, але щось в його обличчі вселяло їй неясну, підсвідому тривогу, в грудях перекочувалось щось важке, громіздке, незатишне. А потім наче спалахом осяяло, вона зім'яла візитку і сховала руку за спиною.

— Ні, я просто йду повз. На все добре, Олег Євгенович, — і вона круто повернула назад.

— На все добре, — пролунало слідом замислене. Візитка полетіла в першу ж урну.

А Дінка йшла і лаяла себе на чому світ стоїть. Як вона не зрозуміла відразу, недарма їй не давали спокою слова Лани: «Ти його кохана дівчина, а я так, обслуга». Якщо Лана так добре обізнана, вона не може не знати, що Дінка не зустрічається з Максимом, вони взагалі не бачаться.

Лана зі своєю зміїної натурою не з тих, хто так просто здасться, вона крізь зуби ледь процідила, що Макс проміняв її на ніяку Діну. І навіть якщо він дійсно говорив щось подібне, вона б в житті не стала передавати ці слова суперниці, яку ненавидить і анітрохи цього не приховує.

А вже про те, що можна зробити анонімний дзвінок в управління, і говорити не варто, не стежать же за Ланою по місту. Може, інформація дійсно вірна, але те, що Лана мала на меті підставити Діну перед Максимом звучить набагато правдоподібніше.

Їй треба лише передати слова Лани Доміну, а він нехай сам розбирається. Хоча ні, якщо на нього справді розпочате полювання, йому не варто відкрито кататися по місту, а по телефону такі речі не обговорюють.

Тоді Тимур? А ось тут питання. Якби не ця його пропозиція руки і серця, Дінка б навіть думати не стала, але тепер сумніви холодком заповзали в серце. А що, як той схоче скористатися моментом і залишитися поза конкуренцією? Господи, та як же їй поталанило вляпатися в цю «Санта-Барбару»?

Дінка гатила у двері «Роялю» мало не ногами в такт посиленому серцебиттю, геть забувши про існування дзвінка, поки двері не відкрив черговий незнайомий і заспаний боєць Тимура.

—Ти чого ломишся? Зовсім навіжена, чи що? — він обурено витріщився на Дінку, але та мало не силою відштовхнула його з дороги і увірвалася всередину.

— Мені потрібен Ворон, — сказала вона хлопцеві, втупившись в нього грізним поглядом.

— Мало хто тобі потрібен, відпочивай йди, до зміни ще довго, — спробував той виставити Дінку назад, але вона вчепилася намертво.

— Плющ, хто там? — визирнув із залу другий боєць і, побачивши Дінку, яка борсалась в руках Плюща, викотив очі: — Ти чого, відпусти її. Хочеш, щоб Тамерлан тобі яйця відірвав?

Ого, серед них вона вже дівчина Тимура! Чи не дівчина, Господи, вона вже сама заплуталася. А взагалі, судячи з висловлювань оточуючих, і у Горця, і у Тамерлана вкрай убога фантазія щодо розправи з неугодними.

Плющ злякано відсмикнув руки, Дінка поправила сукню і вперто повторила:

— Мені потрібен Ворон. Я звідси не піду, поки з ним не поговорю.

Боєць окинув її оцінюючим поглядом і вийшов. Був відсутній він недовго, повернувся з трубкою і простягнув Дінці:

— Тримай. А ти головою в інший раз думай, — це вже напарнику. Дінка схопила трубку. Голос Ворона звучав, як з глибокого бункера.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍